Фацеция, лат. facetia фигля, ущипкованя — жанер талианского повѣданка на подобу анекдоты, сформовавшый ся в XII. – XIII. сторочах и росширеный меджи варощанами.[1] В ренесанчной добѣ тоты сюжеты в руках скушеных писательох достали выцибрену и привабну форму, захранивши при том остроту обсягу.[2]
Закладательом фацеции як литературного жанра поважують Поджо Браччолини; його зберька фацеций Poggii Florentini Oratoris clarissimi facetiarum liber, написана латинов меджи роками 1438 и 1452, была выдана в року 1470 и слPoggii Florentini Oratoris clarissimi facetiarum liberдом за ньов появило ся вельо наслѣдовань и перекладох до европскых языкох.[2]
Фацеции суть обычайно курты, остроумны, нерѣдко нескромны и вулгарно-натуралистичны; их темам часто суть близкы ку сатиричным и гуморным сюжетам и каждоденным историям,[2] окреме популарны были сюжеты о зрадливой або труцовитой женѣ, о хытракови, што дѣлив едного когута меджи веце людми.[1]