Беатріс Альєнде

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Альєнде.
Беатріс Альєнде
ПсевдоTati Редагувати інформацію у Вікіданих
Народилася8 вересня 1942(1942-09-08)[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Сантьяго, Чилі Редагувати інформацію у Вікіданих
Померла11 жовтня 1977(1977-10-11)[1] (35 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Гавана, Куба Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Чилі Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьполітична діячка, революціонерка, лікарка-хірургиня Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materУніверситет Консепсьйона і Чилійський університет Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовіспанська[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяСоціалістична партія Чилі Редагувати інформацію у Вікіданих
РідAllende familyd Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоСальвадор Альєнде Редагувати інформацію у Вікіданих
МатиГортенсія Буссі Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати, сестриMaría Isabel Allended Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиMaya Fernándezd Редагувати інформацію у Вікіданих
IMDbID 3441368 Редагувати інформацію у Вікіданих

Беатріс Патрісія Хімена Альєнде Буссі (ісп. Beatriz Patricia Ximena Allende Bussi; 1942—1977) — чилійська політична діячка та лікарка.

Біографія

[ред. | ред. код]

Беатріс була однією з трьох дочок президента Чилі Сальвадора Альєнде та Гортензії Буссі. Вона мала іспанське, бельгійське та італійське коріння.

Вона вивчала медицину в Університеті Консепсьйон з 1960 по 1962 рік і перевелася в Університет Чилі, щоб закінчити четвертий курс, де отримала кваліфікацію хірурга.[3]

Вона брала активну участь у студентській політиці в університеті, приєднавшись до організації Brigada Universitaria Socialista. Через цю групу вона познайомилася з Ренато Хуліо, за якого вийшла заміж 6 липня 1967 року. Стосунки тривали лише кілька місяців.[3]

Пізніше вона вийшла заміж за кубинського дипломата та агента Луїса Фернандеса де Онью (також відомого як Родольфо Галларт Грау), з яким познайомилася під час поїздки на Кубу в 1967 році. Вона отримала військову підготовку на Кубі, де познайомилася з Ернесто Че Геварою.[3][4]

Коли 4 вересня 1970 року її батька обрали президентом Чилі, Беатріс стала його найближчою радницею і співробітницею, спілкувалася з чилійськими й міжнародними лівими політиками.[5][6]

Під час перевороту Августо Піночета Беатріс залишилася зі своїм батьком у президентському палаці Ла-Монеда, покинувши його лише тоді, коли президент Альєнде наказав усім жінкам і дітям евакуюватися. Вона мусила виїхати з матір'ю, сестрами, чоловіком і дочкою Маєю[7] на Кубу. Беатріс була на сьомому місяці вагітності своєю другою дитиною Алехандро Сальвадором.[4]

Життя на Кубі

[ред. | ред. код]

Перебуваючи в еміграції, Беатріс працювала виконавчим секретарем антиімперіалістичного комітету солідарності в Гавані. Ця посада вимагала від неї багато подорожей, щоб підвищити обізнаність про умови в Чилі після перевороту. Вона також керувала глобальним фондом солідарності та розподіляла доходи між лівими партіями Чилі.[8]

У 1977 році вона розлучилася з Луїсом.[3][8]

Смерть

[ред. | ред. код]

11 жовтня 1977 року, через чотири роки після смерті батька під час державного перевороту під командуванням Августо Піночета Беатріс Альєнде покінчила життя самогубством, застрелившись в Гавані.[9] Для цього вона скористалася пістолетом «Узі», який подарував їй Фідель Кастро в 1971 році.[3] Кажуть, що вона була «глибоко вражена тим, що сталося в Чилі, смертю її батька та постійними репресіями диктатури щодо її друзів. Вона також була все більш песимістичною щодо майбутнього Чилі». Більше того, минулорічний вибух автомобіля Орландо Летельєра у Вашингтоні був «нищівним ударом по опору проти Піночета та особистою втратою для Беатріс».[8]

Її тіло було поховано в Пантеоні революційних збройних сил на кладовищі Колон у Гавані.[10] Пізніше її останки були перенесені на Загальне кладовище в Сантьяго (Чилі).[11]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  3. ↑ а б в г д Harmer, Tanya (2020). Beatriz Allende: A Revolutionary Life in Cold War Latin America (англ.). Chapel Hill, North Carolina, United States of America: University of North Carolina Press. ISBN 978-1-4696-5431-7.
  4. ↑ а б 'She never forgave herself': Allende grandson reflects on Pinochet coup aftermath. SBS Language (англ.). Процитовано 2 жовтня 2023.
  5. ↑ Ruiz Tagle, Diana Veneros (1 січня 2003). Allende: un ensayo psicobiográfico. Editorial Sudamericana. с. 179. ISBN 978-956-262-181-6.
  6. ↑ Dorfman, Ariel (2001). Rumbo al sur, deseando el norte. Seven Stories Press. с. 76. ISBN 978-1-58322-079-5.
  7. ↑ A 40 años de su muerte libro recupera la vida de Tati Allende, la hija guerrillera del ex presidente socialista. Lecturas Pehuén. 29 вересня 2017. Архів оригіналу за 5 жовтня 2017. Процитовано 5 жовтня 2017.
  8. ↑ а б в Börgerding, Lea (11 вересня 2020). The Revolutionary Life of Salvador Allende's Daughter Beatriz Allende - An Interview with Tanya Harmer. Jacobin.
  9. ↑ Agencias (14 жовтня 1977). Repercusión del suicidio de Beatriz Allende en Latinoamérica. El País (ісп.). Ediciones El País, S.L. ISSN 0213-4608. Процитовано 16 січня 2012.
  10. ↑ Labarca, Eduardo (13 листопада 2017). Salvador Allende: Biografía sentimental. Editorial Catalonia. с. 564. ISBN 978-956-324-308-6.
  11. ↑ Beatriz Allende. Spanish Wikipedia.

Посилання

[ред. | ред. код]