Берегове братство

Генрі Морган вербує своїх братів для нападу на Портобело в Панамі

Берегове братство (англ. Brethren of the Coast) або Берегові брати — вільна коаліція піратів і каперів, широко відомих як буканьєри, які діяли в XVII—XVIII століттях в Карибському морі та Мексиканській затоці^[1].

Історія

Берегове братство було синдикатом капітанів з каперськими свідоцтвами, що регулювало відносини всередині спільноти приватирів та їх відносини з зовнішніми учасниками (власниками суден, акціонерами окремих кампаній і т.ін.). Це були в основному приватні моряки торгового флоту протестантського походження, зазвичай англійського та французького походження.

Під час свого розквіту, коли Тридцятилітня війна зруйнувала протестантські громади Франції, Німеччини та Нідерландів, а Англія була втягнута в різноманітні конфлікти, капери цих національностей отримували каперські грамоти для нападів на католицькі французькі та іспанські кораблі та території.

Базуючись головним чином на острові Тортуга біля узбережжя Гаїті та в місті Порт-Роял на острові Ямайка, початкове братство складалось переважно з французьких гугенотів та британськими протестантів, але до їхніх лав приєдналися інші авантюристи різних національностей, включаючи іспанців, і навіть африканські моряки, а також раби -втікачі^[2].

Закони

Відповідно до своєї протестантської спадщини і англійського загального права, Брати керувалися піратськими кодексами поведінки, які сприяли прийняттю законодавчих рішень, ієрархічній командній владі, індивідуальним правам і справедливому розподілу доходів^[3]. Його члени розробили усні закони, які сприяли свободі їх власного суспільства^[1][2]:

• Не буде упередженого ставлення до національності чи релігії.
• Індивідуальної власності не буде.
• Індивідуальна свобода буде поважатися.
• Не буде жодних зобов'язань чи покарань, і ви можете залишити Братство в будь-який час.
• Жінки до братства не допускаються (йдеться про білих і вільних жінок, тобто жінок, за яких можуть виникнути суперечки між братами, оскільки чорні рабині не враховувалися).
• Постраждалі під час рейдів або інваліди отримають компенсації.

Представники

Генрі Морган був, мабуть, найвідомішим членом Братів і тим, кому зазвичай приписують кодифікацію організації. Також одним з найвідоміших був Александр Ексквемелін, що став автором одної з перших книжок про карибських буканьєрів та інший ватажок Братства (що був наставником Моргана) – Едвард Мансфілд.

Занепад

Зростання обсягів рабської праці призвело на Карибських островах до демографічних змін, під час яких більшість прибережного європейського населення і сімей моряків перебрались до материкових колоній майбутніх Сполучених Штатів або до своїх рідних країн. Деякі представники, що були нездатні ефективно конкурувати з рабською працею але мріяли про легке збагачення продовжували підтримувати «Берегове братство» вже як суто злочинну організацію, яка нападала на цивільне судноплавство будь-яких країн. Ця друга ера Братів розпочала епоху піратства та грабіжництва, які вплинули на Карибський басейн, поки соціально-економічні та військові зміни кінця XVIII та початку XIX століття остаточно не призвели до його зникнення.

В популярній культурі

Вигадана, романтизована версія Берегового братства була показана у фільмах Піратів Карибського моря .

Див. також

• Піратська Республіка
• Віталійські брати
• Таласократія

Примітки

1. Estrela, A. (15 січня 2016). Cofradía Hermanos de la Costa. Una organización Pirata. www.nauticalnewstoday.com (ісп.). Процитовано 4 липня 2022.
2. Dominicana. Cofradía de los Hermanos de la Costa - EcuRed. www.ecured.cu (ісп.). Процитовано 4 липня 2022. {{cite web}}: Пропущено |author1= (довідка)
3. https://www.solidarity.org/pdf/tortue-fr.pdf

Джерела

• Peter Christopher Lloyd Kemp. Brethren of the Coast: The British and French Buccaneers of the South Sea. New York: St. Martin, 1960, 1961. (англ.)
• Jennifer Marx. Pirates and Privateers of the Caribbean. Melbourne, Florida: Krieger, 1992. (англ.)

• Maurice Besson. Les frères de la côte, éditions Duchartre et Van Buggenhoudt, Paris, 1900. (фр.)
• Michel Le Bris. D'or de rêves et de sang - L'épopée de la flibuste 1494-1588, Hachette-Pluriel, 2004, Paris, 383 pages, (ISBN 2012792030) (фр.)
• Gilles Lapouge. Les Pirates, Payot, 1987. (фр.)
• Mikhaïl W. Ramseier. La Voile noire : aventuriers des Caraïbes et de l’océan Indien, Favre, 2006, Lausanne, 336 pages, (ISBN 2828909328) (фр.)
• Alexandre Exquemelin. L'histoire des Flibustiers au xviie siècle, Éditions Saurat, 1987, Paris, 280 pages (ISBN 9-782906-337046) (фр.)