Вольфганг Шпете
| Вольфганг Шпете | ||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| нім. Wolfgang Späte | ||||||||||||
 | ||||||||||||
| Народився | 8 вересня 1911[2][3] Подборжаниd | |||||||||||
| Помер | 30 квітня 1997[1] (85 років) Едевехт, Аммерланд, Weser-Ems Government Regiond, Нижня Саксонія, Німеччина | |||||||||||
| Країна |  Німеччина | |||||||||||
| Діяльність | glider pilot, військовослужбовець | |||||||||||
| Знання мов | німецька | |||||||||||
| Учасник | Друга світова війна | |||||||||||
| Військове звання | Оберстлейтенант | |||||||||||
| Нагороди |
| |||||||||||
Вольфганг Шпете (нім. Wolfgang Späte; 8 вересня 1911 — 30 квітня 1997) — німецький льотчик-ас, майор люфтваффе вермахту, оберстлейтенант люфтваффе бундесверу. Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста з дубовим листям.
В 1939 році вступив у люфтваффе. Учасник Польської і Французької кампаній. У складі 5-ї ескадрильї 54-ї винищувальної ескадри брав участь у німецько-радянській війні. З 1942 року — командир своєї ескадрильї. До травня 1944 року очолював 16-те випробувальне командування в Пенемюнде, яке займалось випробуваннями нових реактивних винищувачів Me.163. З травня 1944 року — командир 4-ї групи 54-ї винищувальної ескадри, з грудня 1944 року — 300-ї винищувальної ескадри, на озброєнні якої стояли реактивні винищувачі Me.262. З квітня 1945 року — командир 7-ї винищувальної ескадри. Всього за час бойових дій збив 88 ворожих літаків, з них 72 радянських. В 1956 році вступив в люфтваффе ФРН. 30 вересня 1967 року вийшов у відставку.
- Численні нагороди за перемоги в змаганнях з планеризму
- Великий знак планериста НСФК
- Німецька імперська відзнака за фізичну підготовку
- Нагрудний знак пілота
- Залізний хрест
- 2-го класу (8 листопада 1939)
- 1-го класу (27 червня 1940)
- Почесний Кубок Люфтваффе (9 серпня 1941)
- Лицарський хрест Залізного хреста з дубовим листям
- лицарський хрест (5 жовтня 1941)
- дубове листя (№ 90; 23 квітня 1942)
- Німецький хрест в золоті (9 грудня 1941)
- Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42»
- Авіаційна планка винищувача в золоті
- Авіаційна планка розвідника в бронзі
- Орден Корони короля Звоніміра 1-го класу з мечами (Незалежна Держава Хорватія)
- Der streng geheime Vogel Me 163, Verlag für Wehrwissenschaft (1983), ISBN 978-3821900100
- Alles was mit F anfängt. Der Flieger und die Frau, Littmann (1986), ISBN 978-3926296009
- Erlebnisse deutscher Testpiloten, Aviatic (1993), ISBN 978-3925505232
- Залесский К. А. Железный крест. — М.: Яуза-пресс, 2007. — 4000 экз. — ISBN 978-5-903339-37-2
- Ernst Obermaier / Veit Scherzer: Die Ritterkreuzträger der Luftwaffe Jagdflieger 1939—1945, Verlag Dieter Hoffmann, Mainz 1989, S. 50, ISBN 3-87341-065-6
- Klaus D. Patzwall: Das Deutsche Kreuz 1941—1945 Geschichte und Inhaber, Band II., Verlag Klaus D. Patzwall, Norderstedt 2001, S. 450, ISBN 3-931533-45-X
- Die Ordensträger der Deutschen Wehrmacht (CD), VMD-Verlag GmbH, Osnabrück, 2002
- Fellgiebel W.P., Elite of the Third Reich, The recipients of the Knight's Cross of the Iron Cross 1939—1945: A Reference, Helion & Company Limited, Solihull, 2003, ISBN 1-874622-46-9
- Patzwall K., Scherzer V., Das Deutsche Kreuz 1941—1945, Geschichte und Inhaber Band II, Verlag Klaus D. Patzwall, Norderstedt, 2001, ISBN 3-931533-45-X
- Kwasny A., Kwasny G., Die Eichenlaubträger 1940—1945 (CD), Deutsches Wehrkundearchiv, Lage-Waddenhausen, 2001
- Kurowski F., Oberleutnant Otto Kittel, Der erfolgreichste Jagdflieger des Jagdgeschwaders 54, Flechsig Verlag, Würzburg, 2007
- OBERMAIER, E., Die Ritterkreuzträger der Luftwaffe, Hoffmann, 1989.
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #1035147181 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ ISNI — 2012.
- ↑ NUKAT — 2002.