Галатея (Пігмаліон)

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Галатея.
Галатея
Картина Жана -Леона Жерома
МіфологіяДавньогрецька міфологія
Значення іменімолочно-біла
Ім'я іншими мовами
лат. Galatea
ПоходженняСтародавня Греція
ЗгадкиМетаморфози
ЧоловікПігмаліон
ДітиПафос[d] і Метарма
Частина відPygmalion and Galatead
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Галатея (грец. Γαλάτεια) — персонажка давньогрецької міфології. Статуя прекрасної дівчини, яку вирізьбив кіпрський цар Пігмаліон і оживила богиня кохання Афродіта[1].

Ім'я

[ред. | ред. код]

Галатея — «молочна», від грецького γάλα—"молоко".[2] Ім'я отримала через те, що була зроблена з білого мармуру (за іншим варіантом — зі слонової кості). Існує версія, що це ім'я вперше з'явилося у 1762 р. у творі Ж.-Ж. Руссо «Пігмаліон», за доби античності ім'я статуї Пігмаліона не згадується[3].

Міф

[ред. | ред. код]

За переказами[4], Галатею створив великий митець Пігмаліон, який гордував жінками і весь вільний час присвячував різьбярству. Одного разу він почав різьбити з найкращого пароського мармуру дівочу постать, і, захопившись, створив фігуру дівчини, красою подібною до богині. Під час свята Афродіти, яке особливо пишно відзначали на Кіпрі, бо саме на його землю вона вперше ступила  з морських хвиль, Пігмаліон звернувся до богині з проханням, щоб його дружина була схожа на ту, що вирізьблена скульптором власноруч із каменю. Афродіта перетворила статую на живу дівчину, яка стала дружиною Пігмаліона. Історія їхнього подальшого життя існує в різних версіях: за першою, Галатея народжує двох доньок — Мефарму і Пафо (Пафос, Патос), за іншою версією, двох синів — Пафа і Кініра[5].

В мистецтві

[ред. | ред. код]

Міф про Пігмаліона та Галатею надихнув багатьох письменників, художників і композиторів різних країн та епох.

Живопис

[ред. | ред. код]

Сюжет про прекрасний витвір Пігмаліона і закоханого творця можна знайти у швейцарського художника Йозефа Вернера, італійців Аньйоло Бронзіно (Галерея Уффіці), та Джуліо Барджелліні, француза Ан-Луї Жироде де Русі-Тріозона (1819, Лувр), британських художників Едварда Берна-Джонса (серія картин олією «Пігмаліон і Галатея», 1875-1878) і Ернеста Норманда; німця Франца фон Штука, нідерландця Маттеуса Тервестена, іспанця Пабло Пікассо.

Ф. Буше «Пігмаліон і Галатея» (Ермітаж)

Момент, коли статуя оживає, зображено на картині Жана-Леона Жерома «Пігмаліон і Галатея» (музей Метрополітен), і на картині Франсуа Буше, створеній для стелі Петербурзької Академії мистецтв, де Галатею оживляє Афродіта зі своїм почтом, а також у скульптурних групах Родена і Фальконе.

Музика

[ред. | ред. код]
Партитура оперети Франца фон Зуппе «Прекрасна Галатея»

Історія Галатеї стала основою лібрето оперети австрійського композитора Франца фон Зуппе «Прекрасна Галатея» (нім.: Die schöne Galathee), написаної в 1865, де Галатея, після того, як ожила, стає настільки примхливою і зрадливою, що Пігмаліон змушений просити богів про те, щоб її знову перетворили на камінь.

Класичний варіант міфу подають опера-балет «Пігмаліон» Жана Рамо (1748) та опера Луїджі Керубіні («Пігмаліон», 1809).

Література

[ред. | ред. код]

Міф багаторазово був предметом художнього втілення на сторінках літературних творів. Давньоримський поет Публій Овідій Назон у Х книзі «Метаморфоз» розповів історію створення дівчини зі слонової кістки давньогрецьким скульптором Пігмаліоном. До сюжету міфу звертались Жан-Жак Руссо у одноактній п'єсі «Пігмаліон» (1770), Б. Шоу у комедії «Пігмаліон» (1913), Олена Пчілка у оповіданні «Пігмаліон» (1884)[6].

В літературі образ Галатеї функціонує і як доповнення чи продовження міфологічного сюжету, і як самостійний персонаж: інколи її ім'я стає символом ідеї єднання людини з природою (Ф. Шиллер «Ідеали») або прекрасної та недосяжної ліричної героїні (вірші В. Соловйова «Три подвиги», Й. Бродський «Продовження Галатеї»)[3] або переосмисленням стереотипного потрактування міфу, діалогу чоловічого і жіночого начал (Маріанна Кияновська, вінок сонетів «Галатея. Post scriptum»[7]).

У деяких творах міф розгортається парадоксально, набуває комічного чи трагічного звучання. В комедії В. С. Гілберта «Пігмаліон і Галатея» (1871) юна і наївна Галатея закохується у одруженого з іншою творця, у оповіданні А. Азімова «Галатея» (1987) ролі персонажів міфу міняються місцями: Галатея — це скульпторка, яка створює статую досконалого чоловіка, у новелі Альфреда Бестера «Прекрасна Галатея» (анг. Galatea Galante) (1979) Галатея стає біороботом.

Див. також

[ред. | ред. код]
Див. також: Пігмаліон

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Словник античної мітології / Упоряд. Козовик І. Я., Пономарів О. Д. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2006. — 312с.- с 72.
  2. ↑ За загальною редакцією І. А. Климишина та А. О. Корсунь — (2003.). Астрономічний енциклопедичний словник / (укр.). Львів. с. 90. ISBN ISBN 966-613-263-X.. {{cite book}}: Вказано більш, ніж один |pages= та |page= (довідка); Перевірте значення |isbn=: недійсний символ (довідка)
  3. ↑ а б Соколова, Вікторія (2019). Гендерні трансформації мотиву про Пігмаліона (Олена Пчілка, Леся Українка, Б. Шоу) (укр.). Луцьк: ВОЛИНЬ ФІЛОЛОГІЧНА:ТЕКСТ І КОНТЕКСТ Олена Пчілка в літературному процесі порубіжжя,. с. 96—119.
  4. ↑ Міфи Давньої Греції. Переказ Катерини Гловацької. Науковий керівник та автор передмови Андрій Білецький (укр.). Київ: «Веселка». 1977. с. 24—26.
  5. ↑ Радкевич, Є. В. (2015). МІФОЛОГІЧНІ ТА ЛІТЕРАТУРНІ ДЖЕРЕЛА П’ЄСИ ДЖ. Б. ШОУ «ПІГМАЛІОН» (PDF) (укр.). Мир науки и инноваций, 8(2),. с. 54—58. Архів оригіналу (PDF) за 15 січня 2022. Процитовано 15 січня 2022.
  6. ↑ Янишин Б. М. ПЧІЛКА Олена [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Pchilka_O (останній перегляд: 16.01.2022)
  7. ↑ ШАФ, О. Фемінні мотиви в поезії Маріанни Кіяновської (на матеріалі збірки «Звичайна мова»). Літературознавчі обрії. Праці молодих учених, 2010. -с.186-189

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Міфи Давньої Греції. Переказ Катерини Гловацької. Науковий керівник та автор передмови Андрій Білецький. — Київ, видавництво „Веселка“, 1977 рік, стор. 24–26.
  • Овідій, П. Н. Метаморфози / П. Н. Овідій [пер. з лат. А. Содомори].— К.: Дніпро, 1985. — 304 с.
  • Радкевич, Є. В. (2015). МІФОЛОГІЧНІ ТА ЛІТЕРАТУРНІ ДЖЕРЕЛА П'ЄСИ ДЖ. Б. ШОУ» ПІГМАЛІОН". Мир науки и инноваций, 8(2), 54-58.
  • Словарь античности. Йоханнес Ирмшер, Ренате Йоне (сост.) -М.: Прогресс, 1989.- 704 с. ISBN 5—01—001588—9
  • Соколова, В. (2019). Гендерні трансформації мотиву про Пігмаліона (Олена Пчілка, Леся Українка, Б. Шоу). Волинь філологічна: текст і контекст, (28), 96–119. вилучено із https://volyntext.vnu.edu.ua/index.php/volyntext/article/view/871
  • ШАФ, О. Фемінні мотиви в поезії Маріанни Кіяновської (на матеріалі збірки «Звичайна мова»). Літературознавчі обрії. Праці молодих учених, 2010., с. 186-189