Ехінокандини
Ехінокандини — група напівсинтетичних протигрибкових препаратів, що є похідними ліпопептидів, які є продуктами ферментації грибків.[1] Препарати цієї групи мають широкий спектр дії, мають як фунгістатичну, так і фунгіцидну дію, яка пов'язана з видом збудника. Першим представником групи був ехінокандин В, який уперше був синтезований у 1974 році, але не застосовувався у клінічній практиці у зв'язку із високою токсичністю. Другий препарат групи — цилофунгін, який був синтезований у 1980 році, також не знайшов застосування у практичній медицині. Сучасними препаратами групи ехінокандинів, які застосовуються у широкій клінічній практиці, є каспофунгін, мікафунгін та анідулафунгін.[2]
Ехінокандини мають як фунгістатичну, так і фунгіцидну дію, що залежить від виду збудника. Механізм дії ехінокандинів полягає в інгібуванні ферменту 1,3-β-глюкан-синтази, що призводить до гальмування синтезу (1,3)-β-D-глюкану[3][4], що є важливим компонентом клітинної стінки багатьох патогенних грибків, та приводить до її руйнування. Саме у зв'язку із таким механізмом дії ехінокандини називають «протигрибковими пеніцилінами»[5], оскільки пеніцилін має подібний механізм дії проти бактерій, а роль β-глюкану в клітинній стінці бактерій виконує пептидоглікан, який руйнується внаслідок дії пеніциліну та його похідних. Цей механізм суттєво відрізняється від дії інших груп протигрибкових препаратів, що дозволяє застосовувати їх у випадку нечутливості до азолів або полієнових антибіотиків.[6] До ехінокандинів чутливі грибки родів Candida spp., Aspergillus spp., Histoplasma capsulatum, Blastomyces dermatitidis, Coccidioides immitis. До каспофунгіну чутливі Sporothrix schenckii та пневмоцисти.[7] До ехінокандинів нечутливі грибки родів Cryptococcus spp., Fusarium spp., Scedosporium spp., Pseudallescheria spp., Trichosporon spp. та зигоміцети.
Ехінокандини застосовуються виключно внутрішньовенно, біодоступність при інфузійному введенні становить 100%. Після внутрішньовенного введення швидко розподіляються в організмі з високим зв'язуванням з білками плазми крові (97-99%). Високі концентрації створюються в печінці, легенях, селезінці, кишечнику. Ехінокандини погано проходять через гематоенцефалічний бар'єр. Препарати групи проникають через плацентарний бар'єр та виділяються в грудне молоко. Ехінокандини метаболізуються в печінці в невеликих кількостях або не метаболізуються, що дозволяє застосовувати їх при печінковій недостатності.[8]
Ехінокандини застосовуються переважно при важких системних кандидозах та аспергільозах, що супроводжуються нейтропенією або значним зниженням імунітету, та у випадках непереносимості або неефективності інших видів протигрибкової терапії.[9] Ехінокандини можуть застосовуватись при підозрі на грибкову інвазію у хворих з фебрильною нейтропенією.
При застосуванні ехінокандинів спостерігається менший відсоток побічних ефектів. Найчастішими побічними діями є порушення з боку шлунково-кишкового тракту — нудота, блювання, біль в животі, жовтяниця, холестатичний синдром. Можуть спостерігатися також побічні ефекти з боку нервової системи — головний біль, запаморочення, судоми, порушення зору; порушення серцево-судинної системи — гіпертензія або гіпотензія, аритмії, периферичні набряки. Спостерігаються алергічні реакції у вигляді шкірних проявів або бронхоспазму. У лабораторних аналізах можуть спостерігатись анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, еозинофілія, лімфопенія, тромбоцитоз, нейтропенія, гіпокаліємія, гіпомагніємія, гіперглікемія, підвищення рівня креатиніну та сечовини в крові, підвищення рівня білірубіну в крові, підвищення рівня активності амінотрансфераз та лужної фосфатази в крові.
Ехінокандини протипоказані при підвищеній чутливості до препаратів групи. З обережністю препарати призначають при вагітності та печінковій недостатності. Під час лікування ехінокандинами рекомендовано припинити годування грудьми. З обережністю призначають в педіатричній практиці через відсутність даних про безпечність застосування у дітей.
- ↑ http://mashkovsky.ru/tiki-index.php?page=Эхинокандины [Архівовано 26 лютого 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 23 лютого 2014. Процитовано 15 лютого 2014.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Morris MI, Villmann M (Вересень 2006). Echinocandins in the management of invasive fungal infections, part 1. Am J Health Syst Pharm. 63 (18): 1693—703. doi:10.2146/ajhp050464.p1. PMID 16960253. Архів оригіналу за 14 березня 2020. Процитовано 22 жовтня 2016. (англ.)
- ↑ Morris MI, Villmann M (Жовтень 2006). Echinocandins in the management of invasive fungal infections, Part 2. Am J Health Syst Pharm. 63 (19): 1813—20. doi:10.2146/ajhp050464.p2. PMID 16990627. Архів оригіналу за 14 березня 2020. Процитовано 22 жовтня 2016. (англ.)
- ↑ Jennifer Long (May/June 2003). New Antifungal Agents Additions to the Existing Armamentarium. Part 1. Pharmacotherapy Update, Volume VI, Number 3. Архів оригіналу за 10 травня 2017. Процитовано 9 березня 2016. (англ.)
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 15 лютого 2015. Процитовано 25 січня 2015.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ http://www.antibiotic.ru/cmac/pdf/5_1_032.pdf [Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 23 лютого 2014. Процитовано 15 лютого 2014.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Архівована копія. Архів оригіналу (PDF) за 21 жовтня 2019. Процитовано 3 листопада 2019.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)