Ландветте

Ландветте (давньосканд. Landvættir «духи місцевості») — локальні духи-покровителі в давньоскандинавській міфології, германському неоязичництві та в традиціях шотландського друїдизму. Ландветте захищають та підтримують розквіт конкретних територій, на яких вони живуть. Дані території можуть бути такими ж маленькими, як скеля чи куточок поля, так і такими ж великими, як ділянка країни.[1]

Етимологія

[ред. | ред. код]

Landvættr походить від двох слів: land («земля») та vættr («істота, дух»)[2]. Аналогічні переклади зустрічаються і в інших сучасних мовах (англ. Land Wight[3], Land Spirit, або в нім. Land + Wesen, Geist[4]).

Єрмундур Інгі Хансен (1994).

Природа ландветте

[ред. | ред. код]

Деякі вчені припускають, що ландветте — це духи померлих, але інші вважають їх духами природи[5], оскільки вони іноді живуть на територіях, які ніколи не були заселені.

Єрмундур Інгі Хансен, колишній первосвященик Асатруарфелагера, заявив, що ландветте — це духи, і вони певним чином контролюють безпеку землі, родючість землі тощо. За його словами, вони «прив'язані до місця в ландшафті, до величезної скелі, до гори чи до особливо красивого місця», і це місце виділяється тим, що красивіше за інших.[6]

Віра в ландветте збереглась в Ісландії, де в багатьох господарствах є скелі, на яких дітям заборонено грати.[7]

Є одна згадка на дохристиянських ісландців, які робили свої підношення ландветте. В одному розділі Книги Хаука християнський єпископ називає жінку дурною, адже вона дає їжу камінню та ямам, щоб нагодувати ландветте в надії жити в достатку.[8][9][5][10]

Ландветте в письмових джерелах

[ред. | ред. код]

Автор «Саги про Олафа Трюггвасона» наводить наступну легенду.[11][12] Якийсь чаклун, посланий данським конунгом Харальдом розвідати Ісландію, відправився туди в образі кита.

«Підпливши до Ісландії, він відправився на захід й обігнув країну з півночі, і він побачив, що всі гори та пагорби сповнені духів-охоронців, деякі великі, інших — малі».[13]

У чотирьох різних місцях чаклун хотів вийти на берег, але щоразу ландветте не дозволяли йому це зробити: спочатку дракон в оточенні отруйних змій, жаб і ящірок, потім — величезний птах у супроводі інших пернатих, за нею — велетенський бик з іншими духами і велетень з залізною палицею в руці разом зі своїми одноплемінниками. На завершення Сноррі Стурлусон додає, що під виглядом цих охоронців країни виступили чотири найбільш видатні ісландці того часу: Броддхельгі, Ейольв син Вальгерд, Торд Ревун та Тородд Годи. Все це змусило датчан відмовитися від планів розорення Ісландії й відплисти на своїх кораблях додому.

У четвертій частині «Ланднамабок» ландветте згадуються кілька разів.[14] Зокрема, той, хто підпливає до берегів країни, повинен був знімати фігури з вишкіреними головами або з розкритими пащами, що прикрашали ніс корабля, щоб не налякати духів.[15][16][17][18] Ландветте, як запевняли очевидці, супроводжували деяких місцевих жителів на тінґ, на полювання чи риболовлю, але в той же час поселенці не наважувалися освоювати певні землі, побоюючись цих духів.[14]

У «Сазі про Егіль» знову йдеться про ландветте. Саме з їх допомогою головний герой намагається помститися норвезькому правителю і його дружині:

«Я посилаю прокляття духам, які населяють цю країну, щоб вони все блукали без дороги і не знайшли собі спокою, поки вони не виженуть конунга Ейріка і Гуннхільд з Норвегії».[19][17]

Герман Палссон та Пол Едвардс у цьому уривку перевели "landvættir" як "духи-охоронці"[19].

У «Повісті про Глузливого Халлі» один з ландветте навіть називає своє ім'я: Агді (давньосканд. Agði), хранитель Агденеса («мису Агді») при вході в Тронхеймс-фьорд.[20]

Ландветте в народних віруваннях

[ред. | ред. код]

Ісландські переселенці періоду освоєння країни намагалися уникати певних місцевостей (наприклад, скель або печер), де вони боялися зіткнутися з ландветте, в яких бачили перших жителів острова. До ландветте ставилися з певною повагою. Також їм приносилися певні жертви, і дана традиція не змінилася навіть після прийняття християнства. Все це змусило церкву оголосити ландветте злими демонічними істотами і під загрозою штрафу поставити під заборону їх шанування і піднесення їм їжі[4]. Ще в кінці 1260-х років в законах норвезького короля Магнуса VI описувалися заходи для боротьби з вірою населення в ландветте, що мешкають в гаях, насипах або водоспадах (що, втім, не завадило їй зберегтися аж до XIX і навіть XX століть)[21]. Разом з тим запевняють, що після того, як ісландці стали християнами, ландветте зібрали свої пожитки і покинули райони, які вони раніше охороняли.[22]

Ландветте приписувалися такі якості як зооморфізм, здатність являтися вві сні, а також супроводжувати людину й протегувати йому і його родові, що зближує ландветте з характеристиками фюльгья[23]. Крім того, вважалося, що ландветте не люблять гучних звуків і сміття, бояться кровопролиття[24] і виставлених голів з розкритою пащею[25]. Також ці духи невидимі для людей, якщо тільки не подивитися на них дуже уважно в потрібному світлі і в потрібний час[3], при цьому вони могли приймати вигляд людини, троля або іншої істоти[18]. Щоб отримати їх допомогу, ландветте можна було умилостивити сексуальними послугами (хоча б і символічного характеру).[21]

У тому випадку, якщо не вдавалося домогтися розташування духів подарунками, для захоплення землі їх просто намагалися прогнати з неї, випустивши над жаданою ділянкою палаючу стрілу.[1] У ландветте хоча й бачили істот, що перевершують людину за своїми силами і можливостями, проте різниця ця не була непереборною, й тому люди могли проклясти або вигнати духів.[26] Однак, це мало і зворотний бік: якщо ландветте були налякані або розсерджені, то земля не приносила очікуваного врожаю, а мешканці її хворіли. З тієї ж причини не слід різко піднімати великі камені, під якими духи повинні мати своє житло, щоб у цих в цілому миролюбних і не відмовляючих у допомозі істот залишалася можливість вчасно зреагувати й втекти.[18]

Примітна історія, що трапилася при будівництві авіабази Кеблавік[24]: ісландському бригадиру уві сні з'явилася якась жінка і попросила не чіпати великий камінь, що лежав на шляху, поки вона не перенесе звідти свою сім'ю. Лише через два тижні, коли та ж жінка в новому сновидінні подякувала за даний їй час і дозволила прибрати валун, будівельники вирішили продовжити свою роботу. Найчастіше, щоб уникнути подібних ситуацій, при прокладці нових доріг намагаються просто обійти таку перешкоду і зайвий раз не турбувати ландветте.[7][27]

Після християнізації північних країн ландветте почали вважати злими істотами. Поклоніння їм було заборонено.[28]

Герб Ісландії

Чотири ландветте Ісландії

[ред. | ред. код]

Ісландія захищена чотирма великими хранителями, які відомі як чотири ландветте.

Чотири ландветте на сьогоднішній день вважаються захисниками чотирьох районів Ісландії: дракон (Дрекі) на північному сході, орел або грифон (Гаммур) на північному заході, бик (Гридунгур) у південний захід, та велетень (Бергрізі) на південному сході.

Чотири ландветте Ісландії зображені на Ісландському гербі та на монетах — Ісландській кроні.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Lecouteux, Claude, author. Encyclopedia of Norse and Germanic folklore, mythology, and magic. ISBN 978-1-62055-480-7. OCLC 1090029304.
  2. ↑ Т.Н. Джаксон, А.В. Подосинов. К вопросу о зооантропоморфных символах в архаической модели мира. [Архівовано 30 листопада 2020 у Wayback Machine.] Вестник древней истории, №4, 2001.
  3. ↑ а б Daly, Kathleen N. (2010). Norse mythology A to Z (вид. 3rd ed). New York: Chelsea House Publishers. ISBN 978-1-4381-2801-6. OCLC 741077165.
  4. ↑ а б Krause, Arnulf,. Die Gotter und Mythen der Germanen. Wiesbaden. ISBN 978-3-7374-0986-5. OCLC 953931714.
  5. ↑ а б Vries, Jan de, 1890-1964. (1970). Altgermanische Religionsgeschichte. Walter de Gruyter. OCLC 850895542.
  6. ↑ Blain, Jenny. (2000). Wights and ancestors : heathenism in a living landscape. Devizes: Wyrd's Well. ISBN 0-9539044-0-7. OCLC 51992078.
  7. ↑ а б Gundarsson, Kveldulf, 1967- (©2006-2007). Our Troth. BookSurge. ISBN 1-4196-3598-0. OCLC 670228542.
  8. ↑ Myths and mythology. Religion in the Ancient Greek City. Cambridge University Press. 30 жовтня 1992. с. 143—175. ISBN 978-0-521-41262-9.
  9. ↑ Eiríkur Jónsson, 1822-1899. Finnur Jónsson, 1858-1934. (1892-96). Hauksbók. Thieles bogtr. OCLC 1167066851.
  10. ↑ "Hauksbók: Elucidarius - Manuscript - Handrit.is" [Архівовано 7 травня 2016 у Wayback Machine.]. Handrit.is.
  11. ↑ Heimskringla, Literalness and the Power of Craft. William Morris and the Icelandic Sagas. Boydell and Brewer Limited. 18 травня 2018. с. 111—134. ISBN 978-1-78744-226-9.
  12. ↑ Keilhau, Wollert. ([1948-54]). Nors konversasjonsleksikon; kringla heimsins. Nasjonalforlaget. OCLC 11964537.
  13. ↑ "THE SAGA OF OLAF TRYGGVASON". Архів оригіналу за 11 лютого 2021. Процитовано 28 серпня 2020.
  14. ↑ а б Landnámabók
  15. ↑ Þorgilsson, Ari (1909). Íslendingabók, er skrifað hefir Ari Þorgilsson, og Landnámabók. OCLC 465726899.
  16. ↑ Lee, Ahlam (18 листопада 2019). 20200123. NCID Currents. Т. 1, № 1. doi:10.3998/currents.17387731.0001.103. ISSN 2689-8527. Процитовано 28 серпня 2020.
  17. ↑ а б Okazaki, Susumu.; Sugimoto, Hisatsugu.; 岡崎, 晋(1925-2010); 杉本, 尚次(1931- ) (1978.8). Suwēden denmāku yagai rekishi hakubutsukan : shinwa densetsu to hokuō no minka. 講談社. ISBN 4-06-142514-5. OCLC 1020941519.
  18. ↑ а б в 7. Patterns of Folk Buddhist Religion: Beliefs and Myths. Folk Buddhist Religion. Cambridge, MA and London, England: Harvard University Press. ISBN 978-0-674-18317-9.
  19. ↑ а б Snorri Sturluson, 1179?-1241.; Edwards, Paul, 1926-1992. (1976). Egil's saga. Harmondsworth: Penguin. ISBN 0-14-044321-5. OCLC 2823886.
  20. ↑ Sneglu-Halla þáttur (eftir Flateyjarbók) [Архівовано 9 липня 2017 у Wayback Machine.]
  21. ↑ а б Perkins, Richard (1998—2001). The Gateway to Trondheim: Two Icelanders at Agdenes (англ.) . с. 179—213. ISBN 0 903521 00 8.
  22. ↑ Taylor, Archer (1934-05). Eddic Mythology. John Arnott MacCulloch. Modern Philology. Т. 31, № 4. с. 436—438. doi:10.1086/388114. ISSN 0026-8232. Процитовано 27 серпня 2020.
  23. ↑ Картамишева, Єлизавета (2006). Почитание предков в древнескандинавской дохристианской культуре. Автореферат диссертации (рос.) . с. 16.
  24. ↑ а б Gundarsson, Kveldulf, 1967- (2007). Elves, wights, and trolls. New York: iUniverse. ISBN 978-0-595-42165-7. OCLC 225581601.
  25. ↑ Herrmann, Paul (1866-1930). (1903). Nordische Mythologie in gemeinverständlicher Darstellung. Verlag von Wilhelm Engelmann. OCLC 894979003.
  26. ↑ Maurer, Konrad von. (1856). Die Bekehrung des norwegischen Stammes zum Christenthume (нім.) . с. 65.
  27. ↑ Simek, Rudolf. (2014). Religion und Mythologie der Germanen (вид. 2., bibliogr. aktualisierte und überarb. Aufl). Darmstadt: Theiss. ISBN 978-3-8062-2938-7. OCLC 893332794.
  28. ↑ Nationalencyklopedin. (2008). Nationalencyklopedin. NE Nationalencyklopedin. ISBN 978-91-976244-2-8. OCLC 938213268.