Новозеландський альпійський клуб

Новозеландський альпійський клуб
англ. New Zealand Alpine Club
АбревіатураNZAC(англ.)
Типальпійський клубd
Засновано1891
Країна Нова Зеландія
Штаб-квартираКрайстчерч
ЧленствоМіжнародний союз альпіністських асоціацій (1932)
Офіційні мовиновозеландський варіант англійської мови
Види спортуальпінізм, скелелазіння, болдеринг та інш.
ПрезидентКлер Керні (з 2021 року)
Членів4433 (2021)[1]
Вебсайт: alpineclub.org.nz

Альпійський клуб Нової Зеландії (англ. New Zealand Alpine Club, NZAC) — альпійський клуб, який був заснований у 1891 році і є одним із найстаріших альпійських клубів у світі. NZAC є національною альпіністською організацією в Новій Зеландії та є членом Міжнародного союзу асоціацій альпінізму. Він налічує понад 4400 членів, які розподілені по дванадцяти секціям, одинадцять у Новій Зеландії та одна в Австралії, а також члени в інших країнах. Клуб керує національним офісом у Крайстчерчі.

Історія

[ред. | ред. код]

NZAC було засновано 28 липня 1891 року в готелі «Ворнерс» у Крайстчерчі. Леонард Гарпер (Крайстчерч, член парламенту регіону Кентербері, Нова Зеландія) був заочно обраний інавгураційним головою; на той час, 25 липня, він виїхав до Англії (коли він перебував у від'їзді, було виявлено факт привласнення ним певної суми грошових коштів; тому він не повернувся в Нову Зеландію)[2][3][4]. Фредерік Гаттон (Крайстчерч), Едвард Сілі (Тімару), Малкольм Росс (Данідін) і Джон Голланд Бейкер (Веллінгтон) були обрані інавгураційними віце-президентами. Артур Пол Гарпер, син Леонарда Гарпера, зайняв посаду інавгураційного секретаря та скарбника клубу[2].

Опис

[ред. | ред. код]

Клуб активно популяризує скелелазіння в Новій Зеландії та за кордоном. Він публікує путівники до гір Нової Зеландії та окремих місць для скелелазіння, а також робить цю інформацію доступною в Інтернеті. Він публікує щоквартальний журнал The Climber (який також є онлайн) і щорічний New Zealand Alpine Journal. NZAC володіє 17 будиночками та гірськими притулками, які доступні для використання членами клубу та іншими альпіністами. Більшість секцій клубу пропонують навчальні курси для альпіністів-початківців, клуб також пропонує навчання для набуття навичок середнього та просунутого рівня. NZAC спонсорує щорічну національну серію з болдерингу, яка проводиться протягом літа в чотирьох місцях, а також інші місцеві та національні змагання зі скелелазіння.

Популярність альпінізму в Новій Зеландії зросла після сходження на Еверест новозеландця сера Едмунда Гілларі[5] і шерпа Тенцинга Норгеєма у 1953 році. Гілларі є одним з найвідоміших і найшанованіших новозеландців і був довічним членом NZAC. Інші члени NZAC здійснили перші сходження в багатьох гірських районах світу, зокрема в Гімалаях, Антарктиді та Андах[6][7].

Нова Зеландія — гірська країна, і альпінізм давно популярний у ній[8][9]. Можливості для альпінізму зосереджені переважно у Південних Альпах, які простягаються вздовж Південного острова, але також включають інші хребти, такі як Кайкура, Арровсміт[en] та вулкани Північного острова Таранакі, Руапеху, Нгаурухое і Тонгаріро.

Скелелазіння приваблює багатьох учасників у Новій Зеландії, а різноманітний рельєф і типи скель створюють можливості для скелелазіння в деяких містах, таких як Окленд, Крайстчерч і Данідін, а також у межах години їзди від більшості міст Нової Зеландії. Льодолазіння, болдеринг, спортивне скелелазіння та традиційне скелелазіння добре зарекомендували себе в цій країні.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ TheUIAA.org: UIAA: Member Associations
  2. ↑ а б Alpine Club. Lyttelton Times. Т. LXXVI, № 9478. 29 липня 1891. с. 3. Процитовано 28 грудня 2019.
  3. ↑ Town & country. Lyttelton Times. Т. LXXVI, № 9476. 27 липня 1891. с. 4. Процитовано 28 грудня 2019.
  4. ↑ Arthur Paul Harper. Dictionary of New Zealand Biography. Міністерство культури Нової Зеландії. Процитовано 28 грудня 2019.
  5. ↑ Hillary, Edmund, High Adventure: The True Story of the First Ascent of Everest
  6. ↑ Colin Monteath, Hall and Ball: Kiwi mountaineers, Hedgehog House
  7. ↑ Philip Temple, The world at their feet, Whitcombe and Tombs
  8. ↑ Graeme Dingle, Dingle: Discovering the sense in adventure, Craig Potton Publishing
  9. ↑ Norman Hardie, On my own two feet, Canterbury University Press

Посилання

[ред. | ред. код]