Нурланський човен | |
Нурланський човен у Вікісховищі |
Нурланський човен (норв. Nordlandsbåt) — тип рибальського човна, який використовувався протягом століть у північних графствах Нурланн, Трумс і Фіннмарк у Норвегії та отримав свою назву від графства Нурланн. Нурланські човни з часів Доби вікінгів домінували у рибальській промисловості островів Лофотен і Вестеролен і за своїми технічними характеристиками тісно пов'язані із історичними кораблями вікінгів.
Нурланські човни має клінкерну конструкцію корпусу з кермом на ахтерштевні. Їх довжина коливалась від невеличких 4-5 метрових човнів з двома банками (фарінг) до великих човнів з шістьма банками довжиною понад 10 метрів (фемборінг). Човни зазвичай мають співвідношення довжини до ширини 3:1 або 4:1. Човни мають високі штевні на носі і кормі, неглибокий кіль, V-подібний корпус і внутрішній планшир, який можна використовувати для сушіння рибальських сіток, коли вони витягнуті на борт. Деякі з великих нурланських човнів мали зйомну кабіну, яка використовується як укриття, часто всередині є дров'яна піч[1].
Нурланські човни зазвичай були озброєні одним великим прямим вітрилом, а найбільші човни мали додаткове пряме верхнє вітрило (марсель). Це один із небагатьох типів човнів, які досі використовують такий тип вітрил.
Норландськы човни будували майже виключно з сосни, а в північних регіонах — ялина[2]. Дуб був улюбленою деревиною для кораблебудівників протягом століть через його стійкість до гниття, міцність і довговічність, однак дуб не є поширеним в Норвегії північніше від графства Тренделаг, а також є важкою деревиною, тому такі човни важко витягти на берег, що робилося щодня. Оскільки сосна та ялина є більш легкими породами деревини, човни, виготовлені з них було легше щодня витягувати на берег, хоча їх довговічність поступалась човнам, виготовленими з дуба.
Нурланські човни мають дуже довгу історію використання на узбережжі Північної Норвегії, як норвежцями, так і саамами, які плавали на таких човнах приблизно з 950 року. Приблизно в 1000 р. нашої ери саами почали будувати нурланські човни для своїх норвезьких клієнтів уздовж північних прибережних фермерських громад, а незабаром норвежці почали будувати такі човни для себе самостійно[3].
Однією з найбільших відмінностей між нурланськими човнами, побудованими норвежцями та саамами є те, що саами «зшивали» дошки обшивки за допомогою оленячих кишок (тобто їх човни відносились до типу «зшитих» суден), тоді як норвежці використовували для цього залізні заклепки[1]. Нурланські човни продовжували будувати понад 1000 років, і на початку ХХ століття вони все ще використовувалися для риболовлі та прибережного транспорту.
Однією з унікальних особливостей нурланських човнів є їх баластна система. Для обтяження човна і надання йому остійності, на дно човна клали десятки круглих каменів розміром з кулак. Якщо човну загрожує затоплення, каміння викидалось з човна, що полегшувало його і дозволяло утримати його на плаву[4].
Нурланські човни сьогодні зазвичай вже не використовуються для рибальства. Ті човни, що залишились використовуються переважно як прогулянкові судна та для проведення щорічних перегонів[5]. На гербі фюльке Нурланн зображено традиційний нурланський човен.