Передостанній льодовиковий період

Передостання льодовиковий період (місцеві назви зледенінь — московське, заальське тощо; PGP — від Penultimate Glacial Period) — льодовиковий період, що належить другій половині середнього неоплейстоцену, близько 190—130 тисяч років тому (морська ізотопна стадія) 6), передостання (перед останнім льодовиковим періодом) з великих четвертинних епох покривних заледенінь на Землі [1] [2] Йому передував інтергляціал близько 250—190 тис. років тому — відносно теплий період, що відокремлює передостаннє заледеніння від максимального дніпровського заледеніння (300—250 тис. років тому) у середньому неоплейстоцені [3] Закінчився еемським інтергляціалом близько 130 тисяч років тому [4].

Локальні назви

[ред. | ред. код]

Передостанній льодовиковий період у науковій літературі набагато частіше зустрічається у вигляді місцевих назв континентальних заледенінь. На Східноєвропейській рівнині він має назву Московського, у Західному Сибіру — Тазовського [5], на Середньоєвропейській рівнині — Заальського, в Альпах — Рисського, у Північній Америці — Іллінойського.

Межі

[ред. | ред. код]

Східноєвропейська рівнина

[ред. | ред. код]

Південна межа Московського зледеніння проходила з південного заходу на північний схід Московської області. У Білорусії заледеніння називають Созьким. Під час зледеніння льодовик просунувся приблизно до північної межі Білоруського Полісся. За час Созького заледеніння сформувався рельєф Білоруського пасма [6]. Основною стадією в Созькому заледенінні є Ошмянська, під час якої утворилися Дзержинський, Кам'яногірський, Загорський кутові масиви та Заславська, Свислоцька гляціодепресії [7].

Як самостійний льодовиковий період Московське заледеніння виділили порівняно недавно. Деякі дослідники, як і раніше, трактують Московське заледеніння як одну зі стадій Дніпровського заледеніння [3], або як одну зі стадій більшого і тривалого попереднього заледеніння. За дослідницькими кліматичними даними за останні 5 млн років періоди Дніпровського та Московського заледенінь перекриваються, тому московське заледеніння трактується як одна зі стадій дніпровського заледеніння [8].

Західна Європа

[ред. | ред. код]

Основним центром заледеніння, звідки покривні льодовики насувалися на області Північної та Середньої Європи, було Скандинавське нагір'я. Одночасно великі заледеніння захоплюють гірські хребти Європи, насамперед Альпи. У період найбільшого охоплення льодом були покриті вся Ірландія та майже вся Велика Британія. Південна межа його в центральній Європі доходила до гирла Рейну, до піднесеної смуги Середньонімецьких гір, у його зоні опинилися басейни річок Одер та Вісла аж до Північних Карпат.

Північна Америка

[ред. | ред. код]

Іллінойське, як і Вісконсинське заледеніння поширювалися від Лабрадорського центру заледеніння. Південна межа максимального Іллінойського заледеніння проходила від мису Код на Атлантичному узбережжі через острів Лонг-Айленд, на півдні штату Нью-Йорк, через штати Пенсільванія, Огайо, Іллінойс до річки Міссісіпі у 37°30′ пн.ш. Далі край льодовика повертав на NW течією річки Міссурі і перетинав Кордильєри між верхів'ями р. Міссурі та південною околицею о. Ванкувер [9].

Термін (від Іллінойс — штат США) запропонований Чемберліном у 1896 році.

Альпи

[ред. | ред. код]
Докладніше: Рісський гляціал
Мапа Рісського зледеніння в Альпах

Це зледеніння було максимальним в Альпах за весь четвертинний період [10]), близько 350—187 тисяч років тому [10]. У Рисі виділяють дві стадії наступу льодовиків (Ріс I та Ріс II), між якими було суттєве потепління [11].

Епоха Рісського зледеніння (від нім. Riss — Ріс, притока Дунаю) була виділена А. Пенком та Е. Брюкнером в 1909 [12] разом з іншими альпійськими зледеніннями: Гюнц, Міндель, Вюрм.

Стратиграфія

[ред. | ред. код]
Московська морена, розкрита шурфом

На Східноєвропейській рівнині відкладення московського заледеніння належать до московського горизонту. Останній (QII6, QIIms) [13] — регіональний стратиграфічний підрозділ четвертинного періоду. Відповідає 6-го ступеня середнього неоплейстоцену. Виділяється в центрі, на півночі та північному заході європейської частини Росії [14]. Представлений льодовиковими, озерно-льодовиковими[ru], морськими, річковими та іншими відкладеннями [15].

Московська морена (gQ II-6) на території Руської рівнини представлена ​​червоно-бурими легкими та середніми суглинками, супісками з включеннями гравію, гальки, щебеню та валунів [16], а також лінз пісків у кількості від 5 до 30 %. Щільність московської морени 2,1-2,3 г/см³ [17]. Потужність московської морени зазвичай не перевищує 15 м [18]. Суглинки морени щільні, вологі, тугопластичні.

Як правило московська морена перекрита малопотужним (1-2 м) пластом покривних суглинків, але в промоїнах може виходити на поверхню. У московській морені зустрічаються валуни та брили вивержених порід, а також дрібніші уламки карбонатних порід.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ R.P. Cole; J.D.L. White; D.B. Townsend; G.S. Leonard; C.E. Conway. Glaciovolcanic emplacement of an intermediate hydroclastic breccia-lobe complex during the penultimate glacial period (190—130 ka), Ruapehu volcano, New Zealand (англ.) // GSA Bulletin. — 2020-09-01. — Vol. 132, iss. 9-10. — P. 1903—1913. — doi:10.1130/B35297.1
  2. ↑ Stephen J. Burns, Lisa Kanner Welsh, Nick Scroxton, Hai Cheng & R. Lawrence Edwards. Millennial and orbital scale variability of the South American Monsoon during the penultimate glacial period (англ.) // Scientific Reports. — 2019-02-04. — Vol. 9, iss. 1. — P. 1234. — doi:10.1038/s41598-018-37854-3.
  3. ↑ а б Московское оледенение // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : Советская энциклопедия, 1969—1978. Еємський інтергляціал
  4. ↑ Donald Rapp. Ice Ages and Interglacials: Measurements, Interpretation and Models. Springer, 2009. С. 85.
  5. ↑ Межрегиональная стратиграфическая схема квартера территории Российской Федерации (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 27 вересня 2020. Процитовано 28 листопада 2020.
  6. ↑ Оледенения (рос.). belkamen.com. Архів оригіналу за 30 червня 2015. Процитовано 31 травня 2012.
  7. ↑ Актуальные проблемы геологии и поисков месторождений полезных ископаемых: Материалы V Университетских геологических чтений / Под. ред. В. П. Самодурова. — Мн., 2011. — С. 63. — 102 с. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 18 травня 2022. Процитовано 4 вересня 2022.
  8. ↑ Московское оледенение — статья из Большой советской энциклопедии
  9. ↑ Серебряный Л. Р. Сколько оледенений было в четвертичном периоде? // Древнее оледенение и жизнь / Ответственный редактор Член-корреспондент АН СССР Г. А. Авсюк. — М.: Наука, 1980. — С. 35–48.
  10. ↑ а б Брей У., Трамп Д. Археологический словарь: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990 — С. 211, 301. — ISBN 5-01-002105-6
  11. ↑ РИСС — Геологический толковый словарь.
  12. ↑ РИСС — Геологический толковый словарь. Архів оригіналу за 17 вересня 2019. Процитовано 28 листопада 2020.
  13. ↑ Коллектив авторов. Строение и история развития литосферы. — Litres, 2017-09-14. — 1397 с. — ISBN 9785457698062.
  14. ↑ Machine А. В. Сидоренко. Геология СССР. — Рипол Классик. — 503 с.
  15. ↑ Гаряинов В. А. Вопросы геологии Южного Урала и Поволжья: Проблемы карста. — Alexander Doweld, 1978-05-22. — 133 с.
  16. ↑ О ГЕНЕЗИСЕ ВАЛУННЫХ СУГЛИНКОВ СЕВЕРО-ВОСТОКА ЕВРОПЕЙСКОЙ ЧАСТИ СССР В СВЯЗИ С НОВЫМИ НАХОДКАМИ ПЛОСКО-ВЫПУКЛЫХ ВАЛУНОВ (Представлено академиком В.В. Меннером 6·V·1969) (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 13 липня 2019. Процитовано 26 травня 2019.
  17. ↑ Геологическое строение района. www.rrec.ru. Архів оригіналу за 16 серпня 2016. Процитовано 3 липня 2016.
  18. ↑ http://www.grandgeo.ru/science/kvi/16/16.pdf (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 19 серпня 2016. Процитовано 3 липня 2016. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |title= (довідка)