Політична релігія

Політична релігія — термін, що сакралізує ідеологію та рух політичного режиму. Найперше термін з'являється у Мозеса Гесса (1812—1875) як на позначення палкого, немов релігійного, бажання суспільних змін[1]. Політична релігія сакралізує державу та її історію, а люди виступають її інструментом. Найчастіше цей термін використовується для окреслення тоталітарних політичних режимів. Італійський історик, спеціаліст з інтелектуальної історії Еміліо Джентіле підкреслив, що політична релігія відрізняється від громадянської екстремізмом та винятковим характером історичної місії. Політична релігія не визнає співіснування інших ідеологій, виключає автономність та індивідуальність особистості і підтверджує першість спільноти. Політична релігія виправдовує насилля над внутрішніми і зовнішніми ворогами режиму[2]. Більшовизм, фашизм, нацизм — ідеології, зароджені у ХХ ст., вважаються прикладами політичних релігій.

Plakatkunstanstalt Dinse & Eckert. Poster shows a soldier holding a sword and shield with the letter R on it, facing flames. Text: Volunteers of all weapons, secure Berlin. Enlist in the Reinhard Brigade, 1919.

Приклади

[ред. | ред. код]

Показовими прикладами перетворення громадянської релігії в політичну виступають процеси на Балканах ХІХ ст.. Громадянська релігія балканських народів у XIX ст. полягала у політичному визволенні. Після успіху, вже у XX ст. там розвинулась політична релігія. Очільник Греції у 1936—1941 рр. Іонніс Метаксас неоеллінську громадянську релігію перетворив у політичну та ставив державу вище індивідів. У Румунії, громадянська релігія проявлялась у міфі про два римських легіони, які поєднались із даками-язичниками та утворили нову націю — румунську. Це сакральні наративи, які утворювали румунську національну ідентичність, яку пізніше розвинув Александру Йоан Куза, правитель румунських князівств.[3] З 1930-тих років, румунська громадянська релігія перетворилась на політичну, яка ставила румунську націю вищу за інші, а румунська ідентичність цінувалась як дакська.

Російська Федерація розвивала політичну релігію у вигляді «русского міра», ставила російську націю як вищу, через її високу духовність, вищою ніж в інших націях. Проповідує об'єднання «під крилом» російського православ'я. Також, основною ознакою політичної релігії Росії є нетерпимість до внутрішніх «ворогів», якими часто можуть стати інакодумці політичного режиму. Як зрештою, і до зовнішніх «ворогів», результатом чого є міф про оточення західними ворогами.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Говорун К. Політичне Православ'я: доктрина, що розділяє Церкву. Переклад Олексій Панич, Київ: Дух і Літера, 2019. С.33
  2. ↑ Gentile E. Fascism, totalitarianism, and political religion: definitions and critical reflections on criticism of an interpretation. Link: http://fbemoodle.emu.edu.tr/pluginfile.php/57099/mod_resource/content/1/fascism.pdf [Архівовано 2021-11-27 у Wayback Machine.]
  3. ↑ Говорун К. Політичне Православ'я: доктрина, що розділяє Церкву. Переклад Олексій Панич, Київ: Дух і Літера, 2019. С. 52

Бібліографія

[ред. | ред. код]