Пізні османські геноциди |
Пізні османські геноциди — історіографічна теорія, яка розглядає одночасні геноциди вірмен, греків та ассирійців[1], що відбулися протягом 1910–1920-х років, як частину однієї події, а не окремої політики, яку проводили молодотурки.[2] Хоча деякі джерела, зокрема «Тридцятирічний геноцид» істориків Бенні Морріса та Дрора Зе’єві, характеризують цю подію як геноцид християн[1][3][4], інші, наприклад, написані істориками Домініком Дж. Шаллер стверджують, що такий підхід «ігнорує масове насильство молодих турків проти нехристиян», зокрема проти курдів-мусульман.[5][6]
Історик і соціолог Угур Юміт Юнґор стверджує, що масове насильство в пізній Османській імперії та її спадкоємцях включає, але не обмежуються, переслідування мусульман під час Османської імперії в 19 і на початку 20 століття, різанину вірмен в Адані в 1909 році, Грецький геноцид (1913–1922), ассирійський геноцид (1914–1924), геноцид вірмен (1915–1917), різанина курдських повстанців у Кочгірі 1921 року, «масове насильство проти курдів від повстання шейха Саїда 1925 року до різанини 1938 року», погроми у Тракії 1934 року проти євреїв, через погром у Стамбулі проти греків та вірмен 1955 року.[7] Інші вчені іноді також включають попередні розправи над вірменами в Гаміді в 1890-х роках або депортації курдів між 1916 і 1934 роками.[8]
За словами журналіста Томаса де Ваала, бракує роботи, схожої на «Криваві землі» історика Тімоті Снайдера, яка намагалася б висвітлити все масове насильство в Анатолії та на Кавказі між 1914 та 1921 роками. Де Ваал припускає, що, хоча «геноцид 1915–1916 років виділяється як найбільше звірство цього періоду... [такий твір] також створить контекст, який дозволить іншим змиритися з тим, що сталося і чому, і також віддати шану багатьом мусульманам, які трагічно загинули в цю епоху».[9]