Рентге́нівські джере́ла — астрономічні об'єкти, рентгенівське випромінювання яких досить потужне для виявлення наявними засобами спостереження[1].
Абсолютна рентгенівська світність (LX) яскравих джерел перевищує 2× 103 L☉ (у діапазоні 2—10 кеВ). У слабких джерел LX < 2× 10-7 L☉[1].
Позначення перших рентгенівських джерел утворювалися за такою схемою[1]:
Наприклад, Лебідь X-1 — найяскравіше рентгенівське джерело в сузір'ї Лебедя.
Після виявлення великої кількості рентгенівських джерел їх почали позначати із застосуванням небесних координат[1].
Серед рентгенівських джерел є об'єкти Чумацького Шляху та позагалактичні об'єкти[1].
Виявлені в нашій Галактиці рентгенівські джерела поділяють на дискретні та протяжні[1].
Протяжними джерелами є залишки наднових, а також подібні структури, утворені зоряним вітром масивних зір. Найкраще досліджена структура такого типу — Крабоподібна туманність[1].
Дискретні джерела пов'язані із зорями. Слабке рентгенівське випромінювання виявлено у звичайних зір пізніх спектральних класів (Зорі типу T Тельця, спалахуючі зорі, змінні типу RS Гончих Псів)[1], зокрема, у Сонця[2]. Втім, найпотужнішими джерелами рентгенівського випромінювання є подвійні системи, до складу яких належить компактний об'єкт (чорна діра, нейтронна зоря або білий карлик)[1].
Рентгенівське випромінювання таких систем зумовлене акрецією речовини на компактну зорю. Для них характерною є змінність рентгенівського випромінювання. Майже всі вони чергують активний стан із пасивним[note 1], у пасивному стані потік рентгенівського випромінювання може бути нижчим за межу реєстрації. Переходи між активним та пасивним станом можуть мати як квазіперіодичний, так і випадковий характер[1].
Джерела, які більшу частину часу перебувають у пасивному режимі, називають тимчасовими (або транзієнтами)[1].