Рипучі футляри

Рипучі футляри
англ. Violent Cases
Палітурка оригінального видання
Загальні дані про видання
ВидавецьTitan Books,
Tundra Publishing Ltd.,
Dark Horse Comics,
Kitchen Sink Press,
Aleph
КраїнаВелика Британія
Моваанглійська
Форматграфічний роман
Дата публікації1987
Творча команда
Творець(і)Ніл Гейман
Художник(и)Дейв Маккін
Колорист(и)Дейв Маккін
Технічні дані про видання
К-сть сторінок48
К-сть випусків1
Переклад українською
Перекладач(і) —

«Рипучі футляри» (англ. Violent Cases) — дебютний графічний роман Ніла Ґеймана (автор) та Дейва Маккіна (ілюстратор). Комікс розповідає про дитячі спогади чотирирічного хлопця, якого приводять на прийом до остеопата, що у 1920-х працював на легендарного ганстера Аль Капоне.[1]

У назві коміксу помітна гра слів, адже саме у «violin cases» (укр. скрипкових футлярах) чиказькі гангстери носили свої пістолети-кулемети, але головний персонаж натомість почув «violent cases» (укр. рипучі футляри).[2][3] 1994 року Ніл Ґейман та Дейв Маккін видали ще один комікс — «Трагічна комедія або комічна трагедія містера Панча», який також зачіпає тему дитячих спогадів та природу людської пам'яті загалом.

Історія створення

[ред. | ред. код]

Працюючи разом в журналі «Бордерлайн», 1986 року Ніл Ґейман та Дейв Маккін об'єднали свої зусилля для створення коміксу «Рипучі футляри», який би мав за основу оповідання, що їх Ніл Ґейман написав у рамках Мілфордського письменницького семінару. Перше чорно-біле видання побачило світ 1987 року у британському видавництві «Тітан Букс» (журнал «Ескейп»), а вже 1991 року вийшло американське кольорове видання графічного роману, яке здійснило видавництво «Тундра Паблішинг».[4]

Сюжет

[ред. | ред. код]

Оповідач, якого зображено як Ніла Ґеймана, розповідає свої дитячі спогади про події, що трапилися з ним у місті Портсмуті у 1960—х. Батько, який під час суперечки пошкодив синові руку, відвів хлопця до остеопата. Під час сеансів старий лікар розповідав хлопцеві історії про те, як у Чикаго 1920—х йому доводилося працювати фізіотерапевтом Аль Капоне. Непрості відносини з батьком та спогади про розповіді остеопата переплелись у пам'яті хлопця, утворивши комплексну кримінальну оповідь із загадковими героями та дивними тривожними вигадками.[5][6]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Steven P. Olson, 2004, с. 25.
  2. ↑ Пісочний Чоловік. Том 1. Прелюдії й ноктюрни, 2017 (Примітки)
  3. ↑ The Many Worlds of Neil Gaiman, 2008, с. 156.
  4. ↑ The Many Worlds of Neil Gaiman, 2008, с. 155.
  5. ↑ Steven P. Olson, 2004, с. 26-29.
  6. ↑ The Many Worlds of Neil Gaiman, 2008, с. 156-157.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Hank Wagner,Christopher Golden, and Stephen R. Bissette. Prince of Stories: The Many Worlds of Neil Gaiman. — St. Martin's Press, 2008. — 560 с. — ISBN 978-0312373726.
  • Steven P. Olson. Neil Gaiman (THE LIBRARY OF GRAPHIC NOVELISTS). — Rosen Pub Group, 2004. — 112 с. — ISBN 978-1404202856.

Посилання

[ред. | ред. код]