Соловей Розбійник

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Соловей.

Соловей Розбійник
Походження	Русь (Україна)
Частина від	російський фольклор^d і російська міфологія^d
Медіафайли у Вікісховищі

Соловей-розбійник та богатир Ілля Муромець. Білібін Іван Якович

Соловей Розбійник — герой руського епосу. У билинах лісовий розбійник або чудовисько часів Київської Русі, що нападає на подорожніх і вбиває їх смертоносним свистом. Переможений богатирем Іллею Муромцем, який відвіз його на показ до Києва, а потім стратив. Також — Соловей Будимирович.

Писемні згадки

Найстаріша писемна згадка про Солов'я Розбійника датована XVI століттям. Вона міститься у листі київського шляхтича Філона Кміти, оршанського старости, до Остафія Воловича, троцького каштеляна, від 5 серпня 1574 року. У листі Кміта називає Солов'я Будимировичем, й згадує поряд із Іллею Муромцем (Муравлянином), як героїв-силачів:

«Бо прийде час, коли треба буде Ілії Муравленина і Солов'я Будимировича, прийде час, коли буде служб наших потреба!^[1]»

Західний і східний варіанти легенди

Соловей Розбійник у деяких варіантах легенди є помічником Іллі Муромця в його богатирських ділах і міг бути його побратимом. В українській казці про Іллю, опублікованій Порфирієм Мартиновичем, Соловей допомагає йому «нечисту силу звоювать». В одному біломорському варіанті Ілля в дорозі до Києва за поміччю Соловея визволяє з неволі «город Кряков»^[2]. Можливо, сталося це в часи Західних походів Володимира Святославича, а може пізніше — за Ярослава Мудрого чи Мстислава Хороброго. Тож Соловей Будимирович та Ілля Моровлянин могли повертатися до Києва, як герої, саме з західних походів.

Згідно з легендою, записаною Едвардом Руліковським, Соловей Розбійник звив собі гніздо на дванадцяти дубах в пущі, де нині село Соловіївка, біля Брусилова (тепер — Житомирська область), а жінка й діти його мешкали в селі Грузькому (тепер — Фастівський район Київської обл.). Вбивши Солов'я, Ілля поклав його в труну і їхав через Грузьку.

А на дитинці Соловіївої хати застав його жінку і дочку, яка до матері мовила: “Ось, мамо, тато йде!”. “На тобі тата!”, — крикнув Ілля, вкинувши труп у ворота, і поїхав далі.[3]

Згідно з легендами, що оповідали селяни Зазим'я, Княжичів, Броварів, Русанова, Соловей був слов'янським вождем, який у ХII столітті володів на Лівобережжі під Києвом Броварським лісом, через котрий пролягав шлях з Києва на схід до Остра і Чернігова. Соловей контролював переправи на Дніпрі і Десні. Головний терем-фортеця Солов'я розміщувався із краю Броварського лісу, де зараз село Зазим'я. Тут жила його сім'я, діти. У Броварському лісі, біля лісових озер Стиглого, Ковпитського, в зазимському Добрянському яру, в селі Княжичах, на Орловщині Соловей мав свої укріплення, пункти-фортеці, звідки нападав на охрещених княжих дружинників і християнське духівництво. Солов'я київські охрещені князі прозвали Розбійником. Вони наслали на Солов'я Іллю Муромця — воїна з міста Морівська, що на Чернігівщині. В тому двобої Ілля Муромець переміг Солов'я, але й сам зазнав тяжких поранень — списом у ділянку серця та мечем у руку. Пораненого Іллю Муромця з Броварського лісу забрали ченці Києво-Печерської Лаври. Тут він від ран і помер.

Могила ж Солов'я лишилась у Броварському лісі над старим «розбійним» шляхом у 36 кварталі. Його тіло поховали в дубовій колоді-домовині. Над могилою насипали курган. Після смерті Солов'я його терем-фортецю було спалено разом з дітьми-Солов'ятами, дружинами і челяддю. Палац Солов'я був пограбований на користь Києво-Печерської лаври і київських князів. Пізніше, у ХII столітті, на місці терему Солов'я зять Володимира Мономаха острозький князь Всеволод Городецький заснував своє зимне дохідне господарство — Зазим'я.^[4]

Епос про двобій Іллі Муромця та Солов'я Розбійника занесли на північну Русь переселенці з Києва, які колонізували угро-фінів. Тож він дійшов до наших днів і в угро-суздальській переробці.^[4]

У культурі

• Ілля Муромець і Соловей Розбійник — мультфільм, Росія 2007.

Література

• Suncharion, Книга «Ніч Сварога»
• Ягіч, «Die christlich-mythologische Schicht in der russischen Volksepik» («Arch. fürsl. Phil.», вип. I);
• Вс. Міллер, «Екскурси» і «Нариси»;
• Халанський, «Южно-славянские сказания о Кралевиче Марке»;
• Буслаєв, «Критичні зауваження на книгу Ор. Міллера» («Ж. M. H. Пр.», частина CLIX).

Посилання

• Соловій Розбійник // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 889.
• Ілля Муромець і Соловей-розбійник (Українська билина) [Архівовано 28 липня 2019 у Wayback Machine.] // Українські билини: Історико-літературне видання східнослов'янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.
• Билина про Іллю Муромця і Солов'я-розбійника / Повний текст з примітками, ред. Василишин Д. В.

Примітки

1. Лист 19. До Остафея Волловича, каштеляна Троцкого. 05.08.1574. [Архівовано 11.07.2015, у Wayback Machine.] // Помнікі старажытнай беларускай пісьменнасці / Уклад., уступ. артыкулы, каментарыі А.Ф. Коршунаў. — Мінск, 1975.
2. Михайло Грушевський. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн. — К., 1994. — Т. 4. — Кн. 1. — С. 151—176
3. Легенди і перекази рідного краю: Про Іллю, Солов’я та Змія у Києві // Макарівські вісті. – 2011. – 25 лютого. – № 9(10653). – С. 5.
4. Микола Барбон. Знайдено могилу Солов'я-«розбійника» // Незборима нація. — 1998. — Чч. 23 — 24 (154—155). — Грудень. — С. 4.