Bothynoderes

Bothynoderes

Bothynoderes affinis Schönherr, 1823
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Підцарство: Справжні багатоклітинні тварини (Eumetazoa)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Підклас: Крилаті комахи (Pterygota)
Інфраклас: Новокрилі (Neoptera)
Надряд: Голометабола (Holometabola)
Ряд: Твердокрилі (Coleoptera)
Підряд: Всеїдні жуки (Polyphaga)
Надродина: Довгоносикоподібні (Curculionoidea)
Родина: Довгоносики (Curculionidae)
Підродина: Lixinae
Триба: Cleonini
Рід: Bothynoderes

Schönherr, 1823

Синоніми
Chromoderus Motschulsky, 1860
Посилання
Вікісховище: Bothynoderes
Віківиди: Bothynoderes
EOL: 49554
NCBI: 1553343

Bothynodéres — рід жуків родини Довгоносики (Curculionidae).

Зовнішній вигляд

[ред. | ред. код]

Жуки середніх розмірів: 7.5–17.5  мм завдовжки. Основні ознаки[1]:

  • головотрубка облямована чіткими бічними кілями посередині, із серединним кілем, роздвоєним на рівні основ вусиків, помітно звужена до вершини, без вдавлення перед очима
  • надкрила трохи ширші за передньоспинку, із скошеними плечима, загостреними вершинами, що розходяться, та з косими перев'язями і смугами
  • передньогруди із горбочком перед тазіками;
  • 1-й  членик джгутика вусиків коротший за 2-й;
  • передньоспинка поперечна, трохи довша за головотрубку, з кутовидно витягнутою серединою та невеликими лопатями за очима
  • лапки знизу вкриті підошвами

Фотографії жуків цього роду дивись на[2].

Спосіб життя

[ред. | ред. код]

У цьому роді описано два види: Bothynoderes affinis та Bothynoderes declivis, обидва вони мешкають в Україні. Життєвий цикл обох видів пов'язаний із рослинами з родини лободових – кураєм (Salsola), кохією (Kochia), лободою (Chenopodium), лутигою (Atriplex). Подібно до інших Cleonini, самка відкладає яйце на кореневу шийку або головний корінь. Личинка, що вийшла з яйця, вгризається у рослинні тканини. На корені у місці розвитку личинки утворюється гал веретеноподібної або неправильної форми [3].

Bothynoderes affinis обирає для життя прибережні засолені степові біотопи, ділянки із рудеральною рослинністю, лісосмуги. Імаго гризуть листя, черешки, молоді пагони. В одній рослині-господарі розвивається лише один жук.

Bothynoderes declivis мешкає на піщаних ґрунтах. В спекотні дні жуки неактивні і сидять попід кущиками рослин. Личинка розвивається в головному корені кормових рослин. В одному корені розвивається звичайно одна личинка, інколи – дві або три. Місцями зараженість рослин личинками сягає ~76%. Жуки виходять із лялечок у третій декаді серпня, вигризаючи в стінках галів округлі отвори. Зимують імаго поза кормовими рослинами [4].

Географічне поширення[5]

[ред. | ред. код]

Bothynoderes affinis поширений майже по всій Європі, включаючи Велику Британію та Скандинавію, він є в Україні, Туреччині, Ірані, Середній Азії, Західному Сибіру, Західному Китаї. Ареал Bothynoderes declivis простягається суцільною смугою від Австрії та Німеччини до Японії і Південної Кореї, включаючи Закавказзя, Середню Азію, Монголію та Китай. В Україні вид знаходили від Криму на півдні до Полтавщини та Черкащини на півночі.

Класифікація

[ред. | ред. код]

Описано два види цього роду [1]: Bothynoderes affinis (Schrank, 1781) та Bothynoderes declivis (Olivier, 1807).

Практичне значення

[ред. | ред. код]

При високій чисельності Bothynoderes affinis може завдавати помітних збитків плантаціям буряків: викликати загибель молодих рослин, пригнічувати їх розвиток, знижувати врожайність та цукристість. В Україні випадків масового розмноження цього довгоносика не зафіксовано.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Тер-Минасян М. Е. Жуки-долгоносики подсемейства Cleoninae фауны СССР. Л.: Наука, 1967, с. 20, 189—191
  2. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 30 червня 2015. Процитовано 3 липня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  3. ↑ Воловник С.В. 2010. Долгоносики Lixinae (Coleoptera, Curculionidae) как галлообразователи. Зоол. журнал, 2010, т. 89, вып. 7, с. 828-833. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/pdf/volovnik_2010_lixinae_zoolj.pdf [Архівовано 4 липня 2015 у Wayback Machine.]
  4. ↑ Воловник С.В. . О распространении и экологии некоторых видов долгоносиков-клеонин (Coleoptera, Curculionidae). 1. Триба Cleonini // Энтомол. обозр. 1989, т. 68, вып. 1, с. 86-92. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/pdf/volovnik_cleonini_1989.pdf [Архівовано 22 червня 2015 у Wayback Machine.]
  5. ↑ Meregalli M. & Fremuth J. : Cleonini, p. 439. - In: I. Löbl & A. Smetana (eds): Catalogue of Palaearctic Coleoptera. Vol. 8. Leiden, Brill. 700 pp.