Brachyceridae

? Brachyceridae
Довгоносик з роду Brachycerus. Південна Африка, Національний парк Крюгера.
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Підцарство: Справжні багатоклітинні тварини (Eumetazoa) Тип: Членистоногі (Arthropoda) Клас: Комахи (Insecta) Підклас: Крилаті комахи (Pterygota) Інфраклас: Новокрилі (Neoptera) Надряд: Голометабола (Holometabola) Ряд: Твердокрилі (Coleoptera) Підряд: Всеїдні жуки (Polyphaga) Надродина: Довгоносикоподібні (Curculionoidea) Родина: Брахіцериди (Brachyceridae) Billberg, 1820
Підродини
Brachycerinae Microcerinae Ockladiinae
Посилання
Вікісховище: Brachyceridae Віківиди: Brachyceridae EOL: 5443 ITIS: 616733 NCBI: 1049078 Fossilworks: 209812 346225, 209812

Брахіцериди (Brachyceridae) — родина жуків з надродини довгоносикоподібних. Тривалий час брахіцерид вважали підродиною у родині довгоносиків (Curculionidae). Деякі ентомологи дотримуються традиційної точки зору й зараз, але провідні фахівці вважають родинний статус брахіцерид переконливо обґрунтованим^{[1][2][3][4][5]}. Описано понад 500 рецентних видів брахіцерид, переважна більшість їх — представники роду Brachycerus. Викопні рештки жуків цієї групи відомі з олігоцену й міоцену.

Зовнішній вигляд

Жуки середніх та великих розмірів. Тіло овальне або майже округле. Крил не мають. Забарвлення верхньої частини тіла — чорних, сірих, коричневих, інколи жовтих тонів, часто-густо із візерунком з червоних або жовтогарячих крапочок, світлих лусочок або волосків. У деяких тіло більш або менш гладеньке, але у більшості воно зверху та з боків звичайно має численні рельєфні вирости у вигляді зубців, загострених шипів, ребер, кілів, валиків, горбочків тощо.

Дивлячись на цього незграбу, неважко зрозуміти, чому в англійській мові брахіцериди отримали назву «obese beetles» — опецькуваті жуки

Спосіб життя

Усі брахіцериди рослинноїдні, хоча кормові рослини достовірно відомі лише для 10-15 видів. Місця мешкання цих комах пов'язані з рослинами, якими вони харчуються — травами з родини лілійних, амарилісових, ароїдних та орхідних^[6]. У посушливих регіонах (степи, пустелі) це ефемероїди, тому активні дорослі жуки зустрічаються тут на початку теплої пори року із достаньої кількістю опадів (на півдні Європи — навесні). Вони харчуються надземними частинами рослин, личинки гризуть цибулини ззовні чи зсередини. У несприятливі (спекотливі, холодні) сезони жуки неактивні (діапауза). Прив'язанність до життєвого циклу дикорослих ефемероїдів робить брахіцерид вразливими до діяльності людини — розорення степів, піскоукріплювальні роботи у пустелях та ін.

Географічне поширення

Ареал родини охоплює територію від Півдня Європи до Південної Африки (включно з Мадагаскаром, Близький Схід, Малу, Передню й Середню Азію, Казахстан, окремі види є у Китаї, Індонезії, на Молукських островах та на Новій Гвінеї ^[4][3]. Переважна більшість видів все ж таки входить до афротропічної фауни. Імовірно, група виникла саме у межах цієї області і згодом розселювалась суходолом, утворюючи вторинні осередки формоутворення.

В Україні мешкає ймовірно три види брахіцерид.

Значення у природі та житті людини

В екосистемах брахіцериди є однією з численних ланок кругообігу речовин та енергії, в першу чергу як фітофаги — споживачі рослинної органіки. Не виключено, що вони важливі також як їжа для зоофагів та паразитів. Відома інформація, що коли-не-коли окремі види завдають шкоди культивованим лілійним — цибулі, часнику, декоративним квітам — амарилісам, гладіолусам, тюльпанам, каллам, гіацинтам, нарцисам та ін.^[6]. Проте через нечисленність та локальне поширення більшість видів у цьому відношенні є нейтральними. Декілька південноафриканських видів є потенційними гербіфагами для пригнічення бур'янів-аспарагусів^[7]. Один вид брахіцерид — брахіцерус зморшкуватий (Brachycerus sinuatus Ol.) — внесений до Червоної книги України^[8].

Класифікація

Брахіцерид поділяють на три підродини — Brachycerinae, Microcerinae та Ocladiinae.

Здається, деякі брахіцериди не позбавлені певної краси…

Індонезійський жук десмідофорус Desmidophorus funebris Pascoe, 1888

Примітки

1. Thompson R.T. Observations on the morphology and classification of weevils (Coleoptera, Curculionoidea) with a key to major group//Journal of Natural History, 1992, vol. 26, p. 835−891
2. Zherikhin V.V., Gratshev V.G. A comparative study of the hind wing venation of the superfamily Curculionoidea with phylogenetic implication // Biology, Phylogeny, and Classification of Coleoptera /Papers Celebrating the 80th Birthday of Roy A.Crowson. Warszawa, 1995, p. 634−776
3. Alonso-Zarazaga M.A., Lyan Ch.H.C. A World Catalogue of Families and Genera of Curculionoidea (Insecta: Coleoptera). Madrid, 1999. — 315 p.
4. Арзанов Ю. Г.  Обзор долгоносиков рода Brachycerus Olivier (Coleoptera: Brachyceridae) европейской части России, Кавказа и сопредельных стран // Кавказский энтомологический бюлетень, 2005, т. 1, вып. 1, с. 65−80
5. Colonelli, E. Brachyceridae, pp. 182—184 — In: I. Löbl & A. Smetana (eds): Catalogue of Palaearctic Coleoptera. Vol. 7. Stenstrup, Apollo Books, 2011, 373 pp.
6. Friedman A.-L.-L. & Sagib A. Review of the genus Brachycerus Olivier in Israel (Coleoptera: Curculionoidea: Brachyceridae: Brachycerinae) // Israel Journal of Biology, 2010, v. 40, pp. 25-70
7. Kleinjan, C.A. & Edwards, P.B. 2006. Asparagus weeds in Australia—a South African perspecctive with emphasis on biological control prospects. Proceedings of a workshop convened by the National Asparagus Weeds Management Committee held in Adelaide on 10–11 November 2005.Plant Protection Quarterly, v. 21, # 2, pp.: 63–68
8. Червона книга України. Тваринний світ /І. А. Акімов (ред). — К.: Глобалконсалтинг, 2009. — 600 с. http://redbook-ua.org/item/ [Архівовано 22 червня 2015 у Wayback Machine.]