Eatoniella mortoni

Еатоніела мортоні (Eatoniella mortoni) — вид морських черевоногих молюсків родини Eatoniellidae. [1] Вперше описаний новозеландським мікробіологом Вінстоном Пондером у 1965 році. Вид є ендемічним у територіальних водах Нової Зеландії. Цей вид використовувався для вивчення наслідків окислення вод Світового океану, оскільки відомо, що він процвітає в середовищах, багатих вуглекислим газом .

Таксономія

[ред. | ред. код]

Вид був описаний як Eatoniella (Dardanula) mortoni в 1965 році Вінстоном Пондером, який назвав його на честь відомого новозеландського біолога Джона Мортона. Мортон допомагав Пондеру під час його ранніх досліджень цього виду. [2] Пондер синонімізував декілька раніше названих родів, у тому числі рід Dardanula відкритий 1915 року австралійським біологом Томом Айрдейлом, який тепер класифікується як підвид Eatoniella. [2]

Опис

[ред. | ред. код]

Еатоніела мортоні має тверду, конічну, гладку оболонку. Раковини можуть бути різноманітні за кольором, від фіолетово-темно-сірого до блідо-жовто-сірого. [2] Вид має розміри 1,85 міліметра на 1,13 міліметрів. [3]

Поширення

[ред. | ред. код]
Цей вид часто живе на водоростях, таких як Ecklonia radiata

Вид є ендеміком територіальних вод Нової Зеландії. Голотип виду був зібраний біологом Вінстоном Пондером 11 грудня 1961 року у бухті Дейс-Бей у Веллінгтоні. [4] Відомо, що вид зустрічається на обох узбережжях Північного та Південного островів Нової Зеландії. [5] [2] [6] [7] Крім того, вид можна зустріти на архіпелазі Чатем [2] і вулканічному острові Вакаарі (білий острів). [8]

Як правило, цей вид можна знайти на водоростях під час відпливу [2] і під літоральними каміннями[5]. Вид часто живе на таких видах водоростей, як Ecklonia radiata. [9]

Дослідження підкислення океану

[ред. | ред. код]
Різні ракурси екземпляра Eatoniella mortoni, знайденого в Національному парку Абель-Тасман

Eatoniella mortoni використовувався як вид для вивчення оксилення вод Світового океану, оскільки вид отримує користь від життя в середовищі, багатому вуглекислим газом, і залишається локалізованим [9] [10] [11] [12]. Особливо важливі для досліджень зразки, отримані з вулканічного острова Вакарі, через їхній довготривалий вплив вуглекислого газу. [13] Eatoniella mortoni може виробляти більш кристалічні, міцні та менш пористі оболонки перебуваючи у зоні природних джерел вуглекислого газу. [14]

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. ↑ WoRMS (2022). Bieler R, Bouchet P, Gofas S, Marshall B, Rosenberg G, La Perna R, Neubauer TA, Sartori AF, Schneider S, Vos C, ter Poorten JJ, Taylor J, Dijkstra H, Finn J, Bank R, Neubert E, Moretzsohn F, Faber M, Houart R, Picton B, Garcia-Alvarez O (ред.). Eatoniella mortoni Ponder, 1965. MolluscaBase. World Register of Marine Species.
  2. ↑ а б в г д е Ponder, W. F. The Family Eatoniellidae in New Zealand // Records of the Auckland Institute and Museum — Auckland: Auckland Institute and Museum, 1965. — Vol. 6. — P. 47–99. — ISSN 0067-0464
  3. ↑ Eatoniella mortoni. New Zealand Mollusca. Процитовано 20 November 2022.
  4. ↑ Blom, Wilma M. Fossil and Recent molluscan types in the Auckland War Memorial Museum. Part 4: Gastropoda (Caenogastropoda - Neocyclotidae to Epitoniidae). [Cyclophoroidea, Cerithioidea, Littorinimorpha] // Records of the Auckland Museum — Auckland War Memorial Museum Tāmaki Paenga Hira, 2020. — Vol. 55. — P. 101–150. — 50 p. — ISSN 1174-9202; 2422-8567 — doi:10.32912/RAM.2020.55.7
  5. ↑ а б Hayward, Bruce; Morley, Margaret (2004). Intertidal Life Around the Coast of the Waitakere Ranges, Auckland (PDF). Auckland Regional Council. Процитовано 17 November 2022.
  6. ↑ Eatoniella mortoni. Auckland War Memorial Museum. Процитовано 17 November 2022.
  7. ↑ marine snail, Eatoniella mortoni Ponder, 1965. Te Papa. Процитовано 17 November 2022.
  8. ↑ marine snail, Eatoniella mortoni Ponder, 1965. Te Papa. Процитовано 17 November 2022.
  9. ↑ а б Leung, Jonathan Y. S.; Doubleday, Zoë A.; Nagelkerken, Ivan; Chen, Yujie; Xie, Zonghan; Connell, Sean D. (10 July 2019). How calorie-rich food could help marine calcifiers in a CO2-rich future. Proceedings of the Royal Society B: Biological Sciences. 286 (1906): 20190757. doi:10.1098/rspb.2019.0757. PMC 6650713. PMID 31288703.
  10. ↑ Doubleday, Zoë A.; Nagelkerken, Ivan; Coutts, Madeleine D.; Goldenberg, Silvan U.; Connell, Sean D. (2019). A triple trophic boost: How carbon emissions indirectly change a marine food chain. Global Change Biology. 25 (3): 978—984. Bibcode:2019GCBio..25..978D. doi:10.1111/gcb.14536. ISSN 1365-2486. PMID 30500999. Процитовано 16 November 2022.
  11. ↑ Connell, Sean D.; Doubleday, Zoë A.; Hamlyn, Sarah B.; Foster, Nicole R.; Harley, Christopher D. G.; Helmuth, Brian; Kelaher, Brendan P.; Nagelkerken, Ivan; Sarà, Gianluca (6 February 2017). How ocean acidification can benefit calcifiers. Current Biology. 27 (3): –95–R96. doi:10.1016/j.cub.2016.12.004. ISSN 0960-9822. PMID 28171763.
  12. ↑ Doubleday, Zoë A.; Nagelkerken, Ivan; Connell, Sean D. (23 October 2017). Ocean life breaking rules by building shells in acidic extremes. Current Biology. 27 (20): –1104–R1106. doi:10.1016/j.cub.2017.08.057. ISSN 0960-9822. PMID 29065288.
  13. ↑ Leung, Jonathan Y. S.; Chen, Yujie; Nagelkerken, Ivan; Zhang, Sam; Xie, Zonghan; Connell, Sean D. (2020). Calcifiers can Adjust Shell Building at the Nanoscale to Resist Ocean Acidification. Small. 16 (37): 2003186. doi:10.1002/smll.202003186. ISSN 1613-6829. PMID 32776486. Процитовано 16 November 2022.
  14. ↑ Leung, Jonathan Y. S.; Zhang, Sam; Connell, Sean D. (2022). Is Ocean Acidification Really a Threat to Marine Calcifiers? A Systematic Review and Meta-Analysis of 980+ Studies Spanning Two Decades. Small. 18 (35): 2107407. doi:10.1002/smll.202107407. ISSN 1613-6829. PMID 35934837. Процитовано 16 November 2022. {{cite journal}}: |hdl-access= вимагає |hdl= (довідка)