Hitachi Rail Italy Driverless Metro

Hitachi Rail Italy Driverless Metro
Зображення
Виробник Hitachi Rail Italiad
CMNS: Hitachi Rail Italy Driverless Metro у Вікісховищі

Hitachi Rail Italy Driverless Metro — клас безпілотних електропотягів та відповідної системи сигналізації. Виробник Hitachi Rail Italy (раніше AnsaldoBreda) і Hitachi Rail STS[en] (попередня назва Ansaldo STS) в Італії, використовується або буде використовуватися в метро Копенгагена, Університет принцеси Нори бінт Абдель Рахман, метрополітен Брешії, Салонікський метрополітен, лінія 5 і лінія 4 Міланського метро, ​​лінія C Римського метро, ​​система Honolulu Skyline[en] і жовта лінія метро Тайбея[en]. Першою мережею, в якій використовувався цей клас безпілотних електричних мотрис, було Копенгагенське метро, ​​яке було відкрито у 2002 році.

Рухомий склад складається з двох [1] — шести зчленованих вагонів, які працюють на стандартній колії. Кожен вагон має вихідну потужність 210 або 256 кіловат (282 або 343 к.с.), що живиться від третьої рейки 750 В постійного струму (за винятком Риму, де є повітряна лінія постійного струму 1500 В). Мережі повністю автоматизовані, складаються з автоматичного захисту поїздів, автоматичного керування поїздами та автоматичного спостереження за поїздами.

Рухомий склад

[ред. | ред. код]
Інтер'єр вагона Копенгагенського метро

У рухомому складі використовуються уніфіковані кузови вагонів, зчленовані між собою. Кількість вагонів різна в різних мережах, де вони використовуються. Потяги, що використовуються в мережі університету принцеси Нори бінт Абдул Рахман, мають 2 вагони. В інших мережах потяги мають від трьох до шести вагонів, і мають відповідно довжину 39 — 109 м, ширину 2,65 м, за винятком потягів Римського метро, ​​де ширина — 2,85 м, а вагони Honolulu Skyline мають ширину 3048 мм. Висота вагона 3,4 — 3,85 м. Кожен вагон має з кожного боку двоє дверей, які є 1,3 м завширшки та 1,945 м заввишки. [2] Вагони розроблені Giugiaro Design. [3]

Поїзди з трьох і чотирьох вагонів мають шість трифазних асинхронних двигуни на потяг, причому кожен двигун видає вихідну потужність 105 і 128 кВт (141 і 172 к.с.), даючи кожному потягу вихідну потужність 630 або 764 кВт (845 або 1025 к.с.). У кожному вагоні два двигуни живляться від власного біполярного транзистора з ізольованим затвором. У більшості випадків потяги живляться від третьої рейки нижнього контакту напругою 750 В, хоча в Гонолулу використовується така ж напруга, але третя рейка замість верхнього контакту, тоді як у Римі використовуються дроти повітряної мережі напругою 1500 В. Максимальна швидкість поїздів становить від 80 до 105 км/год, а здатність прискорення та уповільнення становить 1,3 м/с². Потяги повністю сумісні з дверима на платформах, які є на всіх станціях у Брешії, Римі та Мілані, Копенгагені, Гонолулу та Салоніках. [2][4][5]

Мережа Класифікація Лінія Дата відкриття Кіл-сть
потягів 		Вагони Довжина Ширина Потужність Швидкість
Брешія Series 100 — 2013 18 3 39 128 2,65 8,7 630 840 80 50
Копенгаген A/B 01-34 M1 та M2 2002 34 3 39 128 2,65 8,7 630 840 90 56
M3 та M4 2019 30 3 39 128 2,65 8,7 630 840 90 56
Гонолулу Skyline 2023 20 4 78,2 257 3,05 10,0 — — 105 65
Мілан Series 4400 Лінія 4 2022 47 4 50,9 167 2,65 8,7 630 840 80 50
Series 5500 Лінія 5 2013 21 4 50,5 166 2,65 8,7 630 840 80 50
Рим Series MC V00 Лінія C 2014 30 6 109,4 359 2,85 9,4 — — 90 56
Новий Тайбей[6][7] EMU101 Кільцева лінія 2020 17 4 68,43 224,5 2,65 8,7 1 632 2 189 80 50
Блакитна лінія 2025 29 2 — — — — — — — —
Салоніки — 2023 33 4 51 167 2,65 8,7 764 1 025 90 56

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Andy Hellawell (21 August 2012). "Princess Nora Bint Abdul Rahman University driverless metro opens". Railway Gazette International. Архів оригіналу за 16 січня 2013. Процитовано 16 жовтня 2023. [Архівовано 2013-01-16 у Wayback Machine.]
  2. ↑ а б AnsaldoBreda. Driverless metros (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 27 вересня 2013. Процитовано 4 листопада 2010. [Архівовано 2013-09-27 у Wayback Machine.]
  3. ↑ Copenhagen Metro. Arcspace. Архів оригіналу за 30 липня 2009. Процитовано 15 листопада 2009.
  4. ↑ Haas, Torkil (2002). En mini-metro med maksimal virkning (PDF). Jernbanen (дан.) (2): 52—53. Архів оригіналу (PDF) за 19 липня 2011. [Архівовано 2011-07-19 у Wayback Machine.]
  5. ↑ Treni driverless (італ.). Rome Metro. Архів оригіналу за 4 серпня 2008. Процитовано 14 листопада 2009. [Архівовано 2008-08-04 у Wayback Machine.]
  6. ↑ Sanying Line turnkey contract awarded. Railway Gazette International. 21 червня 2016. Архів оригіналу за 25 листопада 2017. Процитовано 30 червня 2019. [Архівовано 2017-11-25 у Wayback Machine.]
  7. ↑ New Taipei showcases updated safety features of new Sanying Line trains. Focus Taiwan. CNA. Процитовано 30 серпня 2023.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Hitachi Rail Italy Driverless Metro