До цього роду відносяться жуки малого, середнього та досить великого розміру, довжина їхнього тіла знаходиться у межах 4-20 мм. Основні ознаки[1]:
ширина голови трохи більша за її довжину, з не опуклими очима;
передньоспинка поступово звужується до переду, з «шийкою» біля переднього краю, звичайно густо вкрита тонкими крапками, серед яких розкидані крупні крапки;
вусикові борозенки не доходять до нижнього краю очей;
довжина надкрил не більша або ледь більша за свою ширину у плечах, вкриті поздовжніми пласкими крапковими рядами, проміжки між якими вкриті дрібними крапками або зморшками, вершини надкрил закруглені разом і не витягнуті на кінцях;
зверху тіло вкрите коротенькими сіруватими, сірувато-жовтуватими або білими волосками або волосоподібними розщепленими лусочками, це покриття рівномірне або утворює скупчення-плями.
Зверху й знизу тіло жуків роду Larinus вкрите густими короткими волосками
Булава вусиків в усіх ларинусів не різко відокремлена від джгутика вусиків
Подивіться збільшений варіант цього фото: передньоспинка жука Larinus turbinatus вкрита дрібними та крупними крапками
Життєвий цикл видів роду Larinus тісно пов'язаний із рослинами з родини айстрових[3][4]. Активні імаго з'являються у природі у середині-наприкінці весни. Вони живляться зеленими частинами рослин, яйця відкладаються по одному у суцвіття-кошики. Личинки живляться незрілими сім'янками і оточуючими тканинами і заляльковуються у камері, що має власні стінки. Жуки нового покоління зимують поза кормовими рослинами, під каміннями, у підстилці, верхньому шарі ґрунту[5].
Рід є одним з найбільших в підродині Lixinae. Описано близько 200 видів цього роду
[1], з яких приблизно 100 видів є мешканцями Палеарктики[4]. В фауні Україні щонайменше 23 види ларинусів[6], один з яких є, ймовірно, ендеміком України (див. нижче).
Серед цього роду є види, які при масовому розмноженні можуть завдавати шкоди культивованим айстровим (сафлору та ін.), рідкісним видам флори, що зникають. Декілька видів акліматизовані за межами свого природного ареалу для пригнічення популяцій інтродукованих бур'янів.
↑ абТер-Минасян М. Е. Жуки-долгоносики подсемейства Cleoninae фауны СССР. Л.: Наука, 1967, с. 60-92
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 22 червня 2015. Процитовано 30 серпня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Воловник С. В. О связях долгоносиков-ликсин с различными органами растений (Coleoptera: Curculionidae, Lixinae) // Кавказский энтомол. бюлл., 2008. — Т. 4. — Вып. 1. — С. 87-91. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/vlvpdf26.htm
↑ абвGültekin L.A new weevil genus Nefis gen. nov. (Coleoptera: Curculionidae: Lixinae): systematics and taxonomic revision // Journal of Insect Biodiversity, 2013. — 1(3)/ — P.1-51. http://www.insectbiodiversity.org [Архівовано 1 березня 2013 у Wayback Machine.]