Peucedanum japonicum | |
---|---|
Біологічна класифікація | |
Царство: | Рослини (Plantae) |
Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
Клада: | Айстериди (Asterids) |
Порядок: | Аралієцвіті (Apiales) |
Родина: | Окружкові (Apiaceae) |
Рід: | Смовдь (Peucedanum) |
Вид: | P. japonicum
|
Біноміальна назва | |
Peucedanum japonicum Thunb.
|
Смовдь японська (Peucedanum japonicum), також відома як прибережний свинячий фенхель [1] - вид рослин роду смовдь (Peucedanum).
P. japonicum має суцвіття-зонтик 30–100 см. Стебло часто згинається. Листочки широкі яйцеподібно-трикутні, 35 х 25 см.
Цвіте з червня по липень, а плодоносить із серпня по вересень.[2]
Рослина зростає в прибережних районах та на морських берегах.[2][3]
P. japonicum можна зустріти в китайських провінціях Фуцзянь, Гонконг, Цзянсу, Шаньдун, Тайвань і Чжецзян, Японії, Кореї та Філіппінах.[2]
У Кореї рослину називають bangpung (방풍 ) або bangpungnamul ( 방풍나물 ), gaetgireumnamul ( 갯기름나물 ).[4] У корейській кухні листя вживають у свіжому вигляді як овоч-ссам для хе або маринують у соєвому соусі та оцті для приготування джангаджі. Його можна використовувати як основний інгредієнт страви намуль, або додавати як зелень до страв із крохмального желе (мук), оладок та млинців, супів з локшиною та тіста, смаженої скляної локшини (чапчхе), рису чи навіть корейської лазаньї.[5]
В Японії peucedanum japonicum відома як трава довголіття, що має лікувальні властивості. Подається в традиційних японських стравах під час ширайої, церемонії називання новонароджених, та яхнуйой, святкування кінця будівництва нового будинку. Компанія Shiseido продає P. japonicum як здорову їжу, Shiseido Longevity Herb, у формі таблеток, порошку та напою.[6] У давнину листя та коріння P. japonicum використовувались як ліки для хворих на ангіну на островах Рюкю.[7]
Люди, які страждають від жару, не повинні приймати його, оскільки це викликає божевілля і вони бачитимуть духів. — Тао Хунцзін (456-536 рр. н. е.) - даоський посередник Маошаня і послідовник Ґе Хуна — написано в 510 р. н. е.
На відміну від корейської традиції вживати рослину в їжу, в Китаї її вважали такою, що може спричинити марення: