Schizotheriinae
| Schizotheriinae | |
|---|---|
| |
| Moropus elatus, Національному музеї природної історії, Вашингтон, округ Колумбія | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Непарнопалі (Perissodactyla) |
| Родина: | †Chalicotheriidae |
| Підродина: | †Schizotheriinae Holland & Peterson, 1914[1][2] |
| Роди | |
|
†Ancylotherium | |
Schizotheriinae — одна з двох підродин вимерлої родини Chalicotheriidae, групи травоїдних непарнопалих ссавців, що жили від еоцену до плейстоцену. Інша клада — Chalicotheriinae. Обидва клади мали кігті, а не копита на передніх лапах, пристосування, яке розуміється як пов'язане з годуванням. Шизотерії також мали кігті на задніх лапах. Скам'янілості обох груп знайдені в середовищах, де були дерева та кущі. У той час як халікотерії розвинули дуже похідні форми тіла, шизотерії залишилися в основному схожими за формою на інших непарнопалих, таких як коні й тапіри. Як і більшість лісових унгулят, вони мали довгу шию й передні кінцівки, довші за задні. Шизотерії мали довші зуби з вищою коронкою, ніж халікотерини, що вказує на те, що вони зазвичай харчувалися більш жорсткою рослинністю. Осадові відкладення, де знайдено їхні скам’янілості, показують, що вони також жили в ширшому діапазоні середовищ, від вологих лісів до більш сухих лісів або середовищ, схожих на савани з деревами. Можливо, з цієї причини вони отримали більш широке поширення, ніж халікотеріїни. Хоча халікотерії, ймовірно, еволюціонували в Азії, скам’янілості Schizotheriinae також знайдені в Африці та Північній Америці, куди вони потрапили Беринговим мостом. Найвідоміший рід шизотеріїн — Moropus. Традиційно вважалося, що останнім вижилим із групи є Nestoritherium[3], але виявилося, що він насправді належав до Chalicotheriinae[4].
Більшість міоценових Schizotheriinae харчувалися листям, фруктами, корою та гілками. Їхні кігті, ймовірно, використовувалися у вигляді гачка, щоб зривати гілки, щоб донести ці предмети до рота[2]. Деякі палеонтологи пропонують інші способи використання кігтів, наприклад здирання кори з дерев. Хоча кігті на передніх лапах були довгими, їх можна було втягнути, тому тварини могли нормально ходити на підошві. Механізм втягування кігтів був унікальним для шизотеріїв і відрізнявся від будови котових. Широка основа задніх ніг, можливо, дозволяла шизотеріям підніматися вертикально та спиратися на стовбур дерева, щоб дістати їжу вище[5].
- ↑ Holland, W. J.; Peterson, O. A. (1914). The Osteology of the Chalicotheroidea with Special Reference to a Mounted Skeleton of Moropus elatus Marsh, Now Installed in the Carnegie Museum. Memoirs of the Carnegie Museum. 3 (2): 203—205.
- ↑ а б Coombs, Margery C. (2009). The chalicothere Metaschizotherium bavaricum (Perissodactyla, Chalicotheriidae, Schizotheriinae) from the Miocene (MN5) Lagerstatte of Sandelzhausen (Germany): description, comparison, and paleoecological significance (PDF). Paläontologische Zeitschrift. Berlin / Heidelberg: Springer. 83 (1): 85—129. doi:10.1007/s12542-009-0004-x. S2CID 140194075.
- ↑ Hooker, J. J.; Dashzeveg, D. (2004). The origin of chalicotheres (Perissodactyla, Mammalia). Palaeontology (англ.). 47 (6): 1363—1386. doi:10.1111/j.0031-0239.2004.00421.x. ISSN 1475-4983.
- ↑ New Chalicothere Species Found From the Late Miocene of the Linxia Basin of Gansu, China. Chinese Academy of Sciences. 2012.
- ↑ Mammoths, Sabertooths, and Hominids - PDF Free Download. epdf.pub (англ.). Процитовано 10 жовтня 2020.
- Handa, Naoto; Kawabe, Soichiro (2016). Femur of Schizotheriinae (Perissodactyla, Chalicotheriidae) from the lower Miocene Hiramaki Formation of the Mizunami Group in Gifu Prefecture, central Japan. Journal of Vertebrate Paleontology. 36 (4): e1131163. doi:10.1080/02724634.2016.1131163. S2CID 131390308.