Ірванець Олександр Васильович

Олександр Васильович Ірванець
Олександр Ірванець на Одеському міжнародному кінофестивалі, 2014
Народився24 січня 1961(1961-01-24) (64 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Львів, Українська РСР, СРСР[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна СРСР
 Україна Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьписьменник, перекладач
Сфера роботипроза[2], поезія[2], драма[2] і переклад[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materЛітературний інститут імені Горького Редагувати інформацію у Вікіданих
Жанрдрама, роман, верлібр, повість, вірш
ЧленствоБу-Ба-Бу і Український ПЕН[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПреміїЛавреат премії Фонду Гелен Щербань-Лапіка (США) 1995
CMNS: Ірванець Олександр Васильович у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Олекса́ндр Васи́льович Ірване́ць (нар. 24 січня 1961(19610124), Львів) — український поет, прозаїк, драматург і перекладач.[4]

Життєпис

[ред. | ред. код]
Олександр Ірванець на «Книжковому Арсеналі» (Київ, 2016)

Народився 24 січня 1961 року у Львові. Виростав у Рівному. Закінчив 8 класів Рівненської СШ № 18 (1976), Дубенське педагогічне училище (1980) та Літературний інститут імені Горького (Москва, 1989). Після випуску із педагогічного училища кілька років вчителював (1980-ті роки)[4].

Твори перекладалися англійською, німецькою, французькою, шведською, польською, чеською, білоруською, російською, італійською, хорватською мовами. Наприклад, роман «Рівне/Ровно» у 2006 році було перекладено польською мовою і на сьогоднішній день вже двічі видано в Польщі видавництвом «Prószyński i S-ka».[4][5]

17 квітня 1985 разом із Юрієм Андруховичем та Віктором Небораком заснував літературне угруповання Бу-Ба-Бу. Кожен з авторів отримав власне прізвисько. Ірванця через любов до нумізматики називали Підскарбієм Бу-Ба-Бу[6].

З 1993 року постійно мешкає в Ірпені під Києвом.

З початку 2000-х працює в драматургії та прозі. Автор понад двох десятків книг та численних публікацій у часописах і альманахах Європи й Америки. П'єси Олександра Ірванця були поставлені у різних країнах, зокрема у Німеччині, Україні та Польщі.[4]

Відомий Facebook-блоґер[7].

Є членом білоруського ПЕН-клубу, Українського ПЕН, героєм пісні гурту ВІА «ОВВА»[8].

Був одружений з художницею Оксаною Цюпою (до лютого 2023).

Творчість

[ред. | ред. код]

Книги

[ред. | ред. код]
  • «Вогнище на дощі» (Львів: Каменяр, 1986)
  • «Тінь великого класика» (Київ: Молодь, 1991)
  • «Рівне/Ровно (Стіна)» (2001; Львів: Кальварія, 2002)
    • перевидання (Київ: Факт, 2006)
    • перевидання (Харків: Фоліо, 2010)
    • п'яте в Україні перевидання (Луцьк, Твердиня, 2023)
  • «Вірші останнього десятиліття» (Львів: Кальварія, 2001)
  • «П'ять п'єс» (Київ: Смолоскип, 2002)
  • «Очамимря: Повість та оповідання» (Київ: Факт, 2003)
  • «Любіть!..» (Київ: Критика, 2004)
  • «Лускунчик-2004» (Київ: Факт, 2005)
  • «Преамбули і тексти. Збірка поезій» (Київ: Факт, 2005)
  • «Хвороба Лібенкрафта», роман (Харків: Фоліо, 2010)
  • «Мій хрест» (Харків: Фоліо, 2010; серія «Графіті», післямова Сергія Жадана)
  • «Сатирикон — ХХІ» (Харків: Фоліо, 2011)
  • «П'яте перо» Вибрана есеїстика (Луцьк: Твердиня, 2011)
  • «Пісні війни»: вірші останніх років (Київ: Дух і літера, 2014)
  • «Харків 1938» (Київ: Laurus, 2017)
  • Друге видання збірки поезій «Санітарочка Рая» — АБАБАГАЛАМАГА — 2023
  • «Ізмарагд княгині Несвіцької», повість та оповідання. Видавництво «Віват» — 2024

«Сатирикон ХХІ» (2011)

[ред. | ред. код]

Після видання «Сатирикон — ХХІ» (2011) здійснив всеукраїнський тур з презентацією книги, і протягом 24 березня — 19 квітня 2011 року представляв видання у Житомирі (Житомирська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Олега Ольжича), Вінниці (книгарня «Є»), Луцьку (бібліотека Волинського національного університету ім. Лесі Українки), Тернополі (книгарня «Ярослав Мудрий» та арткафе «Коза»), Луганську (Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, бібліотека Українсько-канадського центру «Відродження»), Дніпропетровську (Національний гірничий університет України, Дніпропетровський музей «Літературне Придніпров'я»), Харкові (книгарня «Університетський будинок книги», книгарня «Є»"), Львові (магазин «Книги Фоліо», книгарня «Є»"), Рівному (Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека), Києві (Інститут журналістики, Київський національний університет ім. Т. Г. Шевченка, книгарня «Є»)[9][10].

Книгу видано до його 50-річного ювілею письменника та 30-річчям його творчої діяльності видавництвом «ФОЛІО», яке й організувало тур підтримку цього видання. Книга «Сатирикон-XXI» містить основний масив доробків письменника, як прозових, так і поетичних. Окрім творів, виданих раніше (романів, оповідань та віршів автора), до цієї книжки увійшли нові твори. Серед нових доробків, зокрема, у «Сатириконі» представлені поема «Білорусь» та оповідання « Play the game»[9].

Книги у перекладах

[ред. | ред. код]
  • Ołeksandr Irwaneć «Recording i inne utwory» (Kraków: Księgarnia Akademicka, 2001)
  • Ołeksandr Irwaneć «Riwne / Rowno» (Warszawa: Prószyński i S-ka, 2006; 2007)
  • Аляксандар Ірванец «Роўна/Ровно». Выбраныя творы. Пераклад з украінскай Уладзімера Арлова. (Мінск, Выдавец Зьміцер Колас, 2007.)
  • Oleksandr Irvanec` «Pet kazalisnih komada». S ukrainskog izvornika preveo Aleksa Pavlesin. (Zagreb, rujan 2010.)
  • Oleksander Irvanec «NEPRIČAKOVANI VERZI». Prevedel Borut Kraševec. Ljubljana, Študentska založba, 2012.
  • Ołeksandr Irwaneć «Choroba Libenkrafta» Wroclaw, Biuro literackie, 2013
  • перевидання роману «Харків-1938». Warsztaty Kultury / Lublin 1924, Видавнича серія Wschodni Ekspres. Переклав польською Андрій Савенець[11]
  • Збірка віршів «Ваня з Рязані» — Wania z Riazania, серія «Перед лицем війни» — W obliczu wojny, видавництво Pogranicze-Sejny 2022. Переклав польською Єжи Чех[12]

Переклади

[ред. | ред. код]

Перекладає з білоруської, польської, російської, французької та чеської мов.

З російської:

  • Григорій Остер «Шкідливі поради» (Київ: Видавництво «Школа», 2002)
  • Григорій Остер «Задачник з математики» (Київ: Видавництво «Школа», 2002)
  • Олег Грігор'єв «Ґави і роззяви» (Київ: Грані-Т, 2008)

З білоруської:

  • Васіль Бикав «Ходільці: оповідання» (Київ: Факт, 2005)
  • Уладзімір Арлов «Реквієм для бензопилки» (Київ: Факт, 2005)
  • Уладзімір Арлов «Краєвид з ментоловим ароматом» (Львів: Видавництво Старого Лева, 2021)

З польської:

  • Януш Корчак «На самоті з Богом. Молитви тих, котрі не моляться» (Київ: Дух і літера, 2003)
  • Януш Ґловацький «Четверта сестра» (2007)
  • Януш Ґловацький «Антигона в Нью-Йорку» (2008)
  • Януш Ґловацький «З голови» (Львів, «Астролябія» — 2009)

З французької:

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • лавреат премії Фонду Гелен Щербань-Лапіка (США, 1995)
  • стипендіат Академії Шльосс Солітюд (Німеччина, 1995)
  • стипендіат Вілли «Вальдберта» (Баварія, Німеччина, 2001)
  • стипендіат Фундації «КультурКонтакт» (Австрія, Відень, 2002)
  • член журі театрального фестивалю «Боннер Бієнналє» (з 2000)
  • стипендіат Фулбрайтівської програми (2005—2006)
  • стипендіат Літературного Колоквіуму міста Берліна (2009)
  • фіналіст літературної нагороди Angelus (2007)[13]
  • стипендіат Gaude Polonia, Міністерства Культури Польщі, (Варшава, лютий-червень 2008)
  • лавреат міської премії імені Уласа Самчука в галузі літератури (Рівне).[14]
  • стипендіат у Німеччині Wissenschaftskolleg, травень-серпень 2022[15]
  • стипендіат Фундації Фольксваген, вересень 2022 — липень 2023
  • стипендіат Фундації «Вілла Конкордія», Бамберг, Баварія, жовтень 2023 — березень 2024
  • стипендіат резиденція «Красногруда», Польща, фундація «Sejny», квітень-травень 2024

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #135927986 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в г Чеська національна авторитетна база даних
  3. ↑ Члени ПЕН
  4. ↑ а б в г Інфотека – письменники: Ірванець Олександр. Буквоїд (українською) . Архів оригіналу за 11 квітня 2020.
  5. ↑ Irwaneć, Ołeksandr (2006). Riwne / Rowno (польською) . Warszawa: Prószyński i S-ka. ISBN 978-83-7469-638-8.
  6. ↑ Львова, Фотографії Старого (29 вересня 2015). Бу-Ба-Бу, або дружба гартована роками • Фотографії старого Львова. Фотографії старого Львова (укр.). Архів оригіналу за 29 вересня 2015. Процитовано 11 травня 2023.
  7. ↑ "Мені соромно" та "оповідки за пляшкою пива" - чоловіки про #яНеБоюсьСказати. BBC News. 8 липня 2016. Архів оригіналу за 2 червня 2019. Процитовано 24 січня 2022.
  8. ↑ ВІА ОВВА — Ірванець [Архівовано 26 червня 2015 у Wayback Machine.] — Coub
  9. ↑ а б Всеукраїнський тур письменника Олександра Ірванця: 24.03-19.04.2011 // Folio. — 2011. Архів оригіналу за 15.12.2013. Процитовано 11.12.2013.
  10. ↑ Александр Ирванец в Луганске презентовал «САТИРИКОН-XXI» // Луганский сайт. 8 Апрель 2011. Архів оригіналу за 19 листопада 2015. Процитовано 11 грудня 2013.
  11. ↑ https://lubimyczytac.pl/ksiazka/5127524/charkow-1938
  12. ↑ https://www.kalisz-mbp.sowa.pl/index.php?KatID=0&typ=record&001=991053062873905066
  13. ↑ Angelus 2007 – Nagroda Angelus (pl-PL) . Архів оригіналу за 11 листопада 2022. Процитовано 31 травня 2023.
  14. ↑ Олександр Ірванець став лауреатом премії імені Уласа Самчука. PEN Ukraine (укр.). 2 березня 2021. Архів оригіналу за 19 травня 2023. Процитовано 19 травня 2023.
  15. ↑ https://www.wiko-berlin.de/en/institute

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ірванець Олександр Васильович
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Ірванець Олександр Васильович
Рецензії