Істрійський звукоряд — звукоряд, відомий по народній музиці півострова Істрія і затоки Кварнер в Адріатичному морі. Цей звукоряд використаний в музичних жанрах канат і таранкан'є. У вокалі використовуються назалізація, варіація та імпровізація, дозвіл в унісон або октаву. Основні музичні інструменти — роженице, волинка, флейта, тамбуриця[1]. Вперше звукоряд описав хорватський композитор Іван Матетич-Роньгов на початку двадцятого століття[2]. Двоголосся на основі істрійського звукоряду ЮНЕСКО віднесено до шедеврів усної та нематеріальної спадщини людства.
Звукоряд нерівномірно темперований[2][3], приблизно може бути записаний як гексатоніка E-F-G-A♭-B♭-C♭ (див.: енгармонізм), перші шість ступенів восьмиступенного звукоряду від E. Може також розглядатися як фригійський лад зі зниженою 4-й, 5-й і 6-й ступенями (гептатоніка від E: E-F-G-A♭-B♭-C♭-D). При виконанні використовується двоголосся і фригійська каденція (від E: F і D переходять в D)[4].
Хоча тони помітно відрізняються в різних прикладах і для різних інструментів[3], звукоряд може розглядатися як похідний від натурального звукоряду: у ньому виділяється від семи до чотирнадцяти обертонів[5].
У струнному квартеті фа-мінор Гайдна (соч. 20 № 5) можна почути подобу істрійського звукоряду[2], але без його верхньої ноти[6]. Inventiones ferales (1962) Уроша Крьока також в завуальованій формі використовує цей звукоряд[7]. Ймовірно, звукоряд розглядали Тартіні і Барток. Кароль Пахор у 1950 році створив цикл Istrijanka, що складається з 15 п'єс і заснований на істрійському звукоряді[5]. Також звукоряд ліг в основу Sinfonia da camera in modo istriano (1957) Данило Швари[8].
На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |