Абу Хатім ібн Хамад

Абу Хатім ібн Хамад
перс. ابوحاتِم رازی‎
Народження9 століття[1]
Тегеран, Іран
Смерть934[1]
ПідданствоБагдадський халіфат
Національністьперс
Знання мов
  • арабська[1]
    • Діяльність
  • участь у повстаннях батинітів, розроблення основних положень філософії ісмаїлітів
    • Значні ідеїісмаїлізм
    Конфесіяіслам

    Абу Хатім Ахмад ібн Хамад ібн Ахмад Ар-Рази (араб. أبو حميد أحمد بن حمد بن أحمد الرازي‎‎‎; 847—934) — ісмаїлістський проповідник, полеміст. Один з основоположників вчення батинітів.

    Загальні відомості

    [ред. | ред. код]

    Народився у Реї, пройшов шлях зороастрійця, матеріаліста, після чого вивчав скептицизм і сумнів у істинності своєї релігії і прийняв ісмаїлізм. Був одним із основоположників філософської доктрини ісмаїлітів[2]. Був вагомою фігурою батинітів Реї, залучав до цього руху багатьох політичних діячів Азербайджану, Ісфахану, Дейлему і т. д. Один з таких людей — емір Мардавідж бен Зіяра[3].

    Виступ батинітів

    [ред. | ред. код]

    В ІХ-Х ст. на території Кухистану, Іраку і Хорасану набувало поширення вчення карматів[4]і батинітів[5] . Це пов’язують з діяльністю Джафара ас Садика[6], шостого і останнього шиїтського імама. Його син Ісмаїл помер ще за життя батька, Мухаммед(син Ісмаїла) нібито передав ряду своїх друзів свої таємниці, і ті, в свою чергу, відправилися проповідувати – Мубарик в Куфу, Абдалах ібн Меймун – в Кухистан[7]. Останній передав справи чоловікові на ім’я Халаф, котрий був викритий владою і змушений згодом тікати до міста Рей. Там він помер. Однак в цьому місті утворилась чисельна община ісмаїлітів[8] , що підтримувала рід Халафа[7]. Зокрема, вдало вів просвітницьку діяльність один з його внуків. Правнук Халафа Абу Джафар Кабір саме й взяв в якості заступника Абу Хатіма. Останній заміняв Абу Джафара, коли той хворів, і вирішив змістити його й після одужання[7]. Після цього Абу Хатім вирушив до Табаристану і там проповідував свою віру, говорив про те, що скоро з’явиться новий імам, вів пропаганду проти Алідів. Сам Ібн Ар-Рази стверджував, що знає настанови цього імама[7]. Горяни Дейлему та гели перейшли на його сторону і навіть планували похід на Багдад[7]. Проте, в очікуваний час імам не з’явився, вождь дейлемців був убитий. Це спонукало бунтівників повернутися до сунітського вчення, попередньо звинувативши Ібн Хатіма в шарлатанстві і порівнявши його з Маздаком. Була здійснена невдала спроба вбити проповідника, але він встиг втекти і помер у вигнанні[7].

    Полеміка і творчий доробок

    [ред. | ред. код]

    Абу Хатім вів полеміку з мусульманським вченим Абу Бакром Ар-Разі, називаючи його єретиком, в той час, як ісмаїлізм сам вважався єретичним вченням[3]. Матеріали цих диспутів лягли в основу книги Абу Хатіма «Знамення пророцтва»[3]. В даній книзі автор також подає опис зороастризму, маніхейства, християнства та ісламу. Та все ж, іслам розглядається як єдиновірна релігія, відстоюється авторитет пророка Мухаммеда та спростовуються всі судження Абу Бакра. В той же час, Абу Хатім [9] поєднував іслам з неоплатонізмом. Також Абу Хатім критикував і своїх одновірців, наприклад, основоположника філософського ісмаїлізму [10]. в Середній Азії Абу Абдалаха Нахшабі[11].за допущені ним помилки в питаннях ісмаїлістської теології[3].Творчий доробок автора складається з п’яти книг, з яких збереглися лише три: «Книга виправлень», «Книга прикрас» і «Знамення пророцтва»[12]. Абу Хатім прекрасно знав Коран,хадіси, розбирався в питаннях християнства, юдаїзму. Також йому були відомі всі тонкощі давньоіндійських і давньоіранських релігій. Вчений вивчав грецьку науку і філософію, захищав позиції ісламу і укріпляв його догмати. В радянській науці вважався атеїстом. Абу Хатім в своїх книгах приховував свою приналежність до ісмаілізму, ймовірно подавав інформацію так,щоб сунніти не змогли його розсекретити. Філософ став засновником нової науки -філософії релігії і все життя займався порівняльним релігієзнавством. Ібн Хамад вів фундаментальні дискусії зі своїм земляком Абу Бакром, розкриваючи психологічні,економічні,духовні,філологічні, історичні аспекти ісламу. Абу Бакр вважався релігійним вільнодумцем і Абу Хатім взяв собі за мету викрити цього "єретика". Цей "єретик" не визнавав жодної релігії окрім ісламу,піддавав критиці всіх пророків та ідеологію імаматів. Навіть ставив під сумнів могутність Бога і його здатність змінювати хід подій.Абу Хатім,як прихильник теорії про шиїтів-імамітів,не міг з цим погодитися. Він стверджує, що кілька разів особисто зустрічався з Абу Бакром по ініціативі останнього, тоді ж і розгорілася дискусія щодо ісмаїлізму. Ібн Хамад розкритикував тезу свого опонента про те,що всі люди від народження є рівними по розуму, і кожен може прикласти зусилля,щоб зрівнятися з філософами і посилити своє положення в суспільстві. Абу Хатім вважає, що люди діляться на соціальні стани і є нерівними за розумовими здібностями.що Абу Бакр ніяк не може змінити і також не може цього не визнати. Ібн Хамад приділяв увагу самоосвіті,вона була для нього важливою навіть на рівні мислителя. Абу Бакр цього також не визнавав.

    Примітки

    [ред. | ред. код]
    1. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    2. ↑ Історія ісламу,https://stud.com.ua/57220/filosofiya/islam [Архівовано 4 лютого 2017 у Wayback Machine.]
    3. ↑ а б в г Ишрак. Ежегодник исламской философии № 4, 2013,с.141
    4. ↑ Абд ал-Хусайн Зарринкуб об эзотерическом знании суфиев. Часть 1,https://philologist.livejournal.com/9033217.html [Архівовано 2 червня 2019 у Wayback Machine.]
    5. ↑ Андрей Волос.Возвращение в Панджруд,c.8-9
    6. ↑ Абдулаев А.А.РАСКОЛЫ В ШИИЗМЕ И ИХ ПРИЧИНЫ,с.4-5
    7. ↑ а б в г д е Рубель В.А. Історія Середньовічного Сходу.Тематична хрестоматія. Київ 2011,с.568-569
    8. ↑ Фархад Дафтари. КРАТКАЯ ИСТОРИЯ ИСМАИЛИЗМА.Традиции мусульманской общины,c.43-48
    9. ↑ Мусульманский Ренессанс - Мец А.,http://history-library.com/index.php?id1=3&category=drugoe&author=mec-a&book=1973&page=318 [Архівовано 11 липня 2019 у Wayback Machine.]
    10. ↑ Анри Корбен.История исламской философии, с.24-25
    11. ↑ Низам Ал-Мульк.КНИГА О ПРАВЛЕНИИ. Глава 45-54.
    12. ↑ Библиотека ислама от А до Я,https://bibliotekaislama.wordpress.com/2012/08/30/ибн-аби-хатим-ар-рази-аль-ханзали/

    Література

    [ред. | ред. код]
    • Рубель В.А. Історія Середньовічного Сходу.Тематична хрестоматія. Київ 2011
    • Ишрак. Ежегодник исламской философии №4, 2013
    • ЭЛЬМИР КУЛИЕВ, МАРАТ МУРТАЗИН И ДР. ИСЛАМОВЕДЕНИЕ
    • Август Мюллер. История ислама. Книга первая. АРАБЫ И ИСЛАМ
    • Исмаил Навваб, Питер Спирс и Пол Хойе. КРАТКАЯ ИСТОРИЯ ИСЛАМА. ЧАСТЬ 1 ИЗ 5: ПРОРОК ИСЛАМА
    • Матвеев К.П. История ислама. М.: ACT: Восток — Запад, 2005. — 254с.
    • Александр Попов. Полная история ислама и арабских завоеваний.
    • Маршалл Ходжсон.История ислама. Исламская цивилизация от рождения до наших дней,Эксмо,2013
    • Николаев А. И. Десять лекций о религии
    • Абдулаев А.А. РАСКОЛЫ В ШИИЗМЕ И ИХ ПРИЧИНЫ