Активна уява

Акти́вна уя́ва — спосіб роботи з несвідомими змістами (сновидіннями, фантазіями тощо) за допомогою перегляду образів в уяві, ведення діалогів та їх вербалізації.

Історія

[ред. | ред. код]

Суть методу вперше продемонстрував Карл Густав Юнг у статті «Трансцендентна функція», написаній у 1916, проте опублікованій тільки 1957 року[1]. Публічно творець аналітичної психології вперше показав метод 1928 року в книзі «Стосунки між его і несвідомим» (§§ 341—373) і через рік у передмові до перекладу китайського трактату «Таємниця Золотої Квітки[en]», виконаного Ріхардом Вільгельмом; Юнг вважав передмову до трактату продовженням попередньої книги[2][3][4]. Крім цього, суть активної уяви докладно пояснено в Тавістокських лекціях 1935 року (§§ 390—414)[5].

Теоретична основа

[ред. | ред. код]

Назва «активна уява» має на увазі, що уявлені суб'єктом образи живуть власним життям, і символічні події розгортаються відповідно до власної логіки. Юнг вважав, що якщо пацієнт просто зосередиться на уявній картині, несвідоме почне породжувати серію образів, які складаються в сюжет[6]. Для опису процесу використовується така аналогія як видіння[7].

Швейцарський психіатр наполягав на реальності образів, що виникають у тому сенсі, наскільки реальний, наприклад, зелений колір. Відомо, що кольори не існують власними силами, за ними насправді ховаються електромагнітні хвилі певної частоти. Так само за фантазійними образами стоять реальні психічні процеси, виявити які можна за допомогою інтерпретації[8]. Разом з тим, завдання активної уяви не стільки у розумінні особистістю її несвідомих процесів, скільки в їхніх переживаннях. Повне переживання можливе лише тоді, коли індивід візьме активну участь в уявних подіях[9].

На думку автора способу, терапевтичний зміст останнього полягає в такому. П'єр Жане в роботі «Психологічні методи лікування» (1919) створив теоретичну модель неврозів, що спирається на поняття сили та напруження психічної енергії. За цією моделлю астенія, зокрема, уявлялася як недостатність психологічної сили, для її лікування пропонувалося відновити баланс надходжень та витрат психічної енергії[10]. Однак Юнг вважав, що внаслідок закону збереження енергії психічна енергія не може зникати без сліду. Але водночас баланс психічної енергії може зміщуватися у бік або свідомості, або несвідомого. Дозволяючи несвідомим фантазіям прориватися на поверхню, можна перемістити психоенергетичний баланс пацієнта на користь свідомості. На практиці це виглядає як зміна свідомих установок індивіда[11].

Вплив на свідомі установки може бути досить глибоким. Подібні зміни Юнг назвав трансцендентною функцією, маючи на увазі здатність людської душі до перетворень. Швейцарець побачив у цьому паралелі між психологією та алхімічною філософією[12].

Відмінності від аналогічних технік

[ред. | ред. код]

За твердженням Марії-Луїзи фон Франц, метод активної уяви стоїть поряд з такими європейськими техніками медитації, як аутогенне тренування Йоганна Шульца[en](1932), «терапевтична медитація» Карла Гаппіха[d] (1932), «напрямлене фантазування[d]» Робера Дезуаля[d] (1938), методи Гаральда Шульца-Хенке[d] і Фрідріха Мауца[d][13].

Відмінності юнгівської методики такі. Юнг не приписує пацієнту конкретних вправ на фізичне розслаблення, як в аутогенному тренуванні. Активна уява не змушує пацієнта звертатися до набору вироблених аналітиком тематик, на відміну від методу Карла Гаппіха, який задає пацієнту заздалегідь заготовлений образ на кшталт «луги дитинства» чи «гори». Нарешті, Юнг пропонує менш активне керування поведінкою пацієнта під час медитації з боку психотерапевта, ніж передбачено у спрямованому фантазуванні[14].

Вплив

[ред. | ред. код]

Метод активної уяви спонукав французького ісламознавця Анрі Корбена[en] до створення концепції світу уявних форм (mundus imaginalis). Цю концепцію, виведену з мусульманського теософського поняття Малакут[en], Корбен уявляв собі як метафізичну основу для активної уяви[15]. Згодом Джеймс Гіллман[en] використав концепцію mundus imaginalis як одну з фундаментальних основ архетипічної психології[en][16].

Активна уява стала також відправною точкою для створення методу символдрами Ханскарла Лейнера[ru], хоча згодом символдрама стала використовувати як свою теоретичну базу психоаналіз[17][18][19].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Юнг, 1997, с. 284, 300—312.
  2. ↑ Юнг, 2010.
  3. ↑ Юнг, 1994.
  4. ↑ Психотерапия, 2016, с. 29, 47.
  5. ↑ Тавистокские лекции, 2010.
  6. ↑ Тавистокские лекции, 2010, с. 183—184.
  7. ↑ Юнг, 2010, с. 251.
  8. ↑ Юнг, 2010, с. 247—248.
  9. ↑ Юнг, 2010, с. 242, 245—246, 248.
  10. ↑ Элленбергер Г. Открытие бессознательного: История и эволюция динамической психиатрии = The Discovery of the Unconscious[en]. — М. : Академический проект, 2018. — Т. 1. От первобытных времён до психологического анализа. — С. 450—453. — (Психологические технологии) — 300 прим. — ISBN 978-5-8291-2159-4.
  11. ↑ Юнг, 2010, с. 244, 248.
  12. ↑ Юнг, 2010, с. 249.
  13. ↑ Психотерапия, 2016, с. 47.
  14. ↑ Психотерапия, 2016, с. 45.
  15. ↑ Корбен А. Биографический постскриптум к философскому интервью // Традиция : сборник. — М. : Евразийское движение, 2014. — Вип. 6 (14 грудня). — С. 77—78. — ISSN 2227-0787.
  16. ↑ Самуэлс Э.[en]. Юнг и постъюнгианцы: Курс юнгианского психоанализа = Jung and the Post-Jungians. — М. : ЧеРо, 1997. — С. 388. — ISBN 5-88711-042-2.
  17. ↑ Лёйнер Х. Кататимное переживание образов: Основная ступень. — Нижний Новгород : Эйдос, 2015. — С. 11, 13.
  18. ↑ Линде Н. Д. Основы современной психотерапии. — М. : Академия, 2002. — С. 168. — (Высшее образование) — 30000 прим. — ISBN 5-7695-0981-3.
  19. ↑ Bolle R. Schattengeschwister… Die Aktive Imagination nach C.G. Jung und die Katathym-Imaginative Psychotherapie (KIP) nach H. Leuner // Mit Imaginationen therapieren: Neue Erkenntnisse zur Katathym-Imaginativen Psychotherapie / L. Kottje-Birnbacher et al. — Pabst Science Publishers, 2005. — P. 37-50. — ISBN 3-89967-266-6.

Література

[ред. | ред. код]
  • Беннет Е.-А.[en]. Что на самом деле сказал Юнг = What Jung really said. — М. : АСТ: Астрель, 2009. — С. 96—100. — (Философия) — 2.500 прим. — ISBN 978-5-17-055779-0.
  • Дикманн Г., Юнг Э. Дальнейшее развитие аналитической (комплексной) психологии // Энциклопедия глубинной психологии: В 4 томах = Tiefenpsychologie: 4 Bände / Гл. ред. Д. Эйке. — М. : Когито-Центр, МГМ, 2004. — Т. IV. Индивидуальная психология. Аналитическая психология. — С. 368—370. — (Psychologie des 20 Jahrhunderts) — 4.000 прим. — ISBN 5-89353-076-4.
  • Франц М.-Л. фон. Алхимическое активное воображение = Alchemical active imagination. — М. : Клуб Касталия, 2016. — 236 с.
  • Франц М.-Л. фон. Психотерапия = Psychotherapy. — М. : Клуб Касталия, 2016. — 250 с.
  • Ханна Б.[d]. Встреча с душой. Метод активного воображения Карла Густава Юнга = Encounters with the Soul: Active imagination as developed by C. G. Jung. — М. : Клуб Касталия, 2015. — 304 с. — ISBN 978-5-519-60682-0.
  • Юнг К. Г. Комментарий к «Тайне Золотого Цветка» // О психологии восточных религий и философий. — М. : Медиум, 1994. — С. 165—167. — (Первые публикации в России) — 15.000 прим. — ISBN 5-85-691-010-9.
  • Юнг К. Г. Отношения между эго и бессознательным // Очерки по психологии бессознательного = Two essays on analitical psychology. — 2-е изд. — М. : Когито-Центр, 2010. — С. 241—254. — 2.000 прим. — ISBN 978-5-89353-240-1.
  • Юнг К. Г. Тавистокские лекции // Символическая жизнь = The Symbolic Life. — 2-е изд. — М. : Когито-Центр, 2010. — С. 181—194. — (Карл Густав Юнг. Сочинения) — 2.000 прим. — ISBN 978-5-89353-241-8.
  • Юнг К. Г. Трансцендентная функция // Сознание и бессознательное: Сборник = The Portable Jung. — СПб. : Университетская книга, 1997. — С. 284—312. — (Классика психологии) — 10.000 прим. — ISBN 5-7914-0012-8.
  • Chodorow J. Active imagination (Analytical psychology) // International Dictionary of Psychoanalysis = Dictionnaire international de la psychanalyse[fr] / Ed. in chief A. de Mijolla[en]. — Thomson Gale[en], 2005. — P. 14—15. — ISBN 0-02-865924-4.
  • Weaver R. The old wise woman: A study of active imagination. — 1st ed. — V. Stuart, 1964. — 143 p.