Анджей Тшебіцький

Анджей Тшебіцький
пол. Andrzej Zawisza Trzebicki
Герб
Герб
Перемишльський єпископ
1654 — 1658
Конфесія: католицтво
Церква: римо-католицька церква
Попередник: Ян Замойський
Наступник: Станіслав Сарновський[pl]
Краківський єпископ
1658 — 1679
Попередник: Петро Гембицький
Наступник: Ян Малаховський
 
Альма-матер: Колегіум єзуїтів у Калішіd, Колегіум єзуїтів у Кракові (вул. Ґродзька)d і Папський Григоріанський університет
Діяльність: католицький священник, державний діяч, католицький єпископ
Народження: 23 листопада 1607(1607-11-23)
Смерть: 28 грудня 1679(1679-12-28) (72 роки) або 27 грудня 1679(1679-12-27)[1] (72 роки)
Кельці, Республіка Польща
Похований: Костел Петра і Павла
Династія: Тшебіцькі гербу Лебідь
Батько: Марцін Тшебіцький
Мати: Катажина Рожнятовська
Посада: пробст проханський, плоцький; канонік плоцький, ґнєзненський, краківський; абат червінський; підканцлер коронний

CMNS: Анджей Тшебіцький у Вікісховищі

Анджей Завіша Тшебіцький гербу Лебідь (нар. 23 листопада 1607, Тшебічна — пом. 28 грудня 1679, Кельці) — римсько-католицький і державний діяч Речі Посполитої; Перемишльський (1654–1658) і Краківський єпископ (1658–1679); підканцлер коронний (1653–1658).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився Анджей 23 листопада 1607 у селі Тшебічна біля Сєрадза. Був сином Марціна Тшебіцького, пізніше каштеляна велюнського і Катажини Рожнятовської гербу Остоя[2]. Мав двох братів і двох сестер.

Навчався у колегіумі єзуїтів у Каліші, потім вивчав філософію у єзуїтському колегіумі святого Петра у Кракові. Головне теологічне навчання отримав у Римі в Collegium Romanum, посвячення священника прийняв після повернення до Польщі[3]. Першою його церковним урядом була посада пробста парафіяльного в Прохах у Плоцькій дієцезії[2]. 1633 року став каноніком Плоцької капітули, пізніше був там схоластиком. Одночасно він здобув ступінь доктора обох прав[2].

30 квітня 1642 року Тшебіцький виголосив у Плоцькій катедрі промову-привітання королю Владиславові IV з родиною[2]. З того часу його кар'єра стрімко пішла вгору. 30 травня 1642 року він став каноніком ґнєзненським уже будучи королівським секретарем[4], a 1644 року каноніком капітули катедральної у Кракові[3]. Під час безкоролів'я 1648 року керував канцелярією примаса Мацея Лубенського[2].

Під час правління короля Яна Казимира з 1649 року Тшебіцький перебував на службі при королівському дворі: був регентом великої королівської канцелярії (1649–1653), 1651 року як секретар супроводжував Яна Казимира під час Берестецької кампанії. Наприкінці 1651 року став кантором ґнєзненським[5]. У квітні 1653 року отримав уряд коронного підканцлера, який займав до літа 1658 року[6]. Того ж року він відбув у посольство до імператора Фердинанда III і Рейхстагу в Регенсбурзі, шукаючи допомоги проти шведів, козаків і татар. Він також супроводжував короля під час Жванецької виправи 1653 року[3]. Займав посади пробста Плоцької катедральної капітули (1653–1659[7], абата червінського (1653–1657)[8].

Як сенатор духовний взяв участь у сеймах: 1654 (II), 1655, 1659, 1661, 1662, 1664/1665, 1665, 1666 (I і II), 1667, 1668 (I, II і III), 1669 (I і II), 1670 (I і II), 1672 (I), 1673, 1674 (I і II), 1676 i 1677 років[9].

12 грудня 1654 року за рішенням папи Інокентія X став Перемишльським єпископом. Посвячення єпископське прийняв у костелі єзуїтів у Кракові лише 21 вересня 1655 року[10] (через війну зі Швецією). Під час неї супроводжував короля Яна Казимира, зокрема в еміграції у Сілезії[2]. Він був прихильником вигнання з країни «польських братів», чого досягнув на сеймі 1658 року[11].

Після смерті у липні 1657 року краківського єпископа Петра Гембицького, король запропонував на цей уряд кандидатуру Анджея Тшебіцького. 2 березня 1658 року папа Олександр VII звільнив Тшебіцького з посади Перемишльського єпископа, водночас призначивши його єпископом до Кракова. 3 листопада 1658 року він відбув інгрес до Вавельської катедри[2].

На абдикаційному сеймі 16 вересня 1668 року Тшебіцький підписав акт, що підтверджував абдикацію Яна Казимира[12]. Був членом генеральної конфедерації, створеної на конвокаційному сеймі 1668 року[13]. Підтримував кандидатуру французького принца Конде на польський королівський трон[14]. Був електором Михайла Корибута Вишневецького 1669 року від Краківського воєводства[15].

Як краківський єпископ Анджей Тшебіцький 1665 року провів велику люстрацію маєтків Краківського єпископства[2], відбудував зруйновані після війни зі Швецією будівлі, підтримав, особливо фінансово, Архибратство Милосердя Пресвятої Діви Марії Скорботної у Кракові та заклав перший у Польщі шпиталь для божевільних, так званий «Будинок під Лебедем» (вул. Шпитальна, 13). У соборі він подбав про завершення будівництва каплиці Вазів, відреставрував вежу з годинником і пресбітерій. Він подарував собору дуже цінну серію гобеленів, чаші та виконуючи волю свого попередника, він замовив новий релікварій для святого Станіслава у Ґданську. Мощі святого були покладені там 1671 року[2]. Протягом 1669–1677 років з фундації єпископа біля єзуїтського костелу святих Петра і Павла у Кракові було зведено новий будинок єзуїтського колегіуму, так званий лат. collegium Trzebicianum (Колегіум Тшебіцького). Єпископ привіз і поховав у підземеллі родинної каплиці Яна Казимира, який помер після зречення у Франції[16].

1671 року власним коштом Тшебіцький виставив полк піхоти чисельністю 300 чоловік, який брав участь в українському поході коронного гетьмана Яна Собеського, а 1672 року створений ним загін із 500 піхотинців воював при обороні Кам'янця-Подільського[3].

Надгробний пам'ятник єпископу Анджею Тшебіцькому у костелі святих Петра і Павла у Кракові
Саркофаг з прахом єпископа Анджея Тшебіцького у крипті костела Петра і Павла у Кракові

Після смерті короля Михайла Корибута Вишневецького брав участь у підготовці до обрання нового короля. Через хворобу інтеррекса, примаса Казимира Флоріана Чарторийського, Тшебіцького призначили проводити вибори замість нього[2]. Був членом генеральної конфедерації під час конвокаційного сейму 1674 року[17]. Того ж року був електором Яна III Собеського від Краківського воєводства[18], підписав його pacta conventa[19]. Через кілька днів після смерті примаса Казимира Флоріана Чарторийського оголосив Яна III Собеського королем, хоча був його противником[20]. Цей прецедент змусив єпископа Тшебіцького претендувати на виконання повноважень примаса, включаючи право на королівську коронацію. Коли було обрано новим архієпископом Ґнєзненським Анджея Ольшовського, обидва ієрархи вступили в запеклий конфлікт, який завершився лише втручанням папи.

Наприкінці 1679 року єпископ почав сильно хворіти, ще під час Різдва Христового відправив святу месу. Помер 28 грудня 1679 року в Кельцях, був похований 29 січня 1680 року в костелі Петра і Павла у Кракові[3]. Відповідно до останнього заповіту, монастирю єзуїтів була передана величезна єпископська бібліотека (вона згоріла під час великої пожежі, що сталася в монастирі 26 липня 1719 року). Племінник єпископа — краківський декан Каспер Цєнський[pl] створив дядькові бароковий пам'ятник з чорного мармуру дембницького, прикрашеного білим у костелі, де був похований єпископ, і дещо скромніший мармуровий пам'ятник у Вавельській катедрі[2].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Dr. Constant v. Wurzbach Trzebicki, Andreas // Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich: enthaltend die Lebensskizzen der denkwürdigen Personen, welche seit 1750 in den österreichischen Kronländern geboren wurden oder darin gelebt und gewirkt haben — Wien: 1856. — Vol. 47. — S. 273.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м Andrzej Zawisza Trzebicki. Encyklopedia Krakowa.
  3. ↑ а б в г д Trzebicki Andrzej h. Łabędź. Pasaż Wiedzy. Muzeum Pałacu Króla Jana III w Wilanowie. 23 січня 2009.
  4. ↑ Prałaci i kanonicy katedry metropolitalnej gnieźnieńskiej od roku 1000 aż do dni naszych. Podług źródeł archiwalnych, opracował Jan Korytkowski, t. IV, Gniezno 1883, ss. 127-128.
  5. ↑ Prałaci i kanonicy katedry metropolitalnej gnieźnieńskiej od roku 1000 aż do dni naszych. Podług źródeł archiwalnych, opracował Jan Korytkowski, t. IV, Gniezno 1883, s. 128.
  6. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 112.
  7. ↑ Antoni Julian Nowowiejski, Płock: monografia historyczna / napisana podczas wojny wszechświatowej i wydrukowana w roku 1930, Płock [1931], s. 354.
  8. ↑ Henryk Folwarski, Poczet opatów kanoników regularnych w Czerwińsku, w: Nasza Przeszłość, t. VI, 1957, s. 80.
  9. ↑ Leszek Andrzej Wierzbicki, Senatorowie koronni na sejmach Rzeczypospolitej, Warszawa 2017, s. 160.
  10. ↑ Bishop Andrzej Trzebicki. Catholic hierarchy.
  11. ↑ Trzebicki Andrzej. Encyklopedia PWN.
  12. ↑ Volumina Legum, t. IV, Petersburg 1860, 481.
  13. ↑ Volumina Legum, t. IV, Petersburg 1860, s. 497.
  14. ↑ Wacław Uruszczak, Fakcje senatorskie w sierpniu 1668 roku, w: Parlament, prawo, ludzie, studia ofiarowane profesorowi Juliuszowi Bardachowi w sześćiesięciolecie pracy twórczej, Warszawa 1996, s. 316.
  15. ↑ Porządek na seymie Walnym Electiey. Między Warszawą a Wolą przez opisane artykuły do samego tylko aktu Elekcyey należące uchwalony y postanowiony, roku […] 1669 [słow.] dnia wtorego […] maia, s. A3.
  16. ↑ Andrzej Trzebicki (1658 – 1679). Archidiecezja Krakowska.
  17. ↑ Volumina Legum, t. V, Petersburg 1860, s. 129.
  18. ↑ Suffragia Woiewodztw, y Ziem Koronnych, y Wielkiego Xięstwá Litewskiego, zgodnie na Naiaśnieyszego Jana Trzeciego Obránego Krola Polskiego, Wielkiego Xiążęćiá Litewskiego, Ruskiego, Pruskiego, Mázowieckiego, Zmudzkiego, Inflantskiego, Smolenskiego, Kijowskiego, Wołhynskiego, Podolskiego, Podláskiego, y Czerniechowskiego Dáne między Wárszawą á Wolą / Dnia Dwudziestego pierwszego Máiá / Roku 1674, [b.n.s.]
  19. ↑ Porządek Na Seymie Walnym Elekcyey Między Warszawą a Wolą, przez opisane Artykuły do samego tylko Aktu Elekcyey należące, uchwalony y postanowiony, Roku Pańskiego Tysiąc Szesc Set Siedmdziesiat Czwartego, dnia Dwudziestego Miesiaca Kwietnia., s. 28.
  20. ↑ Marek Borucki, Jak w dawnej Polsce królów obierano. Warszawa 1976, s.194.

Література

[ред. | ред. код]
  • Adam Przyboś, Michał Rożek Biskup krakowski Andrzej Trzebicki PWN Warszawa, Kraków 1989.

Посилання

[ред. | ред. код]