Андра Ніколич

Андра Ніколич
Народився23 вересня 1853(1853-09-23) або 1853
Белград, Князівство Сербія
Помер18 вересня 1918(1918-09-18)[1]
Париж, Франція
Країна Сербія
Діяльністьдипломат, письменник
Знання мовсербська[2] і французька[2]
ЧленствоСербська академія наук і мистецтв
Посадаambassador of Serbiad
ПартіяНародна радикальна партія

Андра Ніколич (серб. Андра Николић; Белград, Князівство Сербія, 5 жовтня 1853 - Париж, Франція, 28 вересня 1918) — сербський політик, юрист, письменник, історик літератури та академік.

Біографія

[ред. | ред. код]

Батьками Андра були Йосип Ніколич, муніципальний клерк, і Наталія Маркович, сестра політика Стефана Марковича. Андра вирос в типовому сербському середовищі середнього класу кінця 19-го століття. Після закінчення гімназії він вивчав право у Вищій школі в Белграді, яку закінчив у 1873 році. Його перша опублікована робота «Економічний стан Сербії в IV столітті» принесла йому визнання і славу[3].

Після вступу на державну службу він створив альянс зі Стояном Протичем і Лазарем Пачу[4], ця трійця стала одним з найближчих політичних соратників і колег в сербському уряді.

Ніколич продовжував підтримувати добрі стосунки з групою молодих радикалів, які вийшли з партії, щоб заснувати власну Незалежну радикальну партію в 1901 році, проте до них він не приєднався.

Ніколич працював у кількох урядах (Сава Груїч, Нікола Пашич (13 травня 1890 - 21 серпня 1892), Лазар Докич (13 квітня - 5 грудня 1893), Джордже Сіміч (29 грудня 1896 - 23 жовтня 1897), Нікола Пашич (10 грудня 1904 - 29 травня 1905), Нікола Пашич і Петар Велімирович (30 квітня 1906 - 24 лютого 1909), згодом неодноразово виконував обов'язки міністра освіти, міністра закордонних справ (з 1 квітня 1893 до 4 червня 1893; з 4 червня 1893 до 23 листопада 1893 та з 21 вересня 1903 до 26 січня 1904), спікером Народної скупщини та головою дипломатичної місії в Парижі[5]. Як міністр освіти, 27 лютого 1905 року він ухвалив закон, згідно з яким його альма-матер стала Белградським університетом[6].

Ніколич був одним з підписантів Лондонського договору, який завершив Другу Балканську війну в 1913 році[7].

Андра Ніколич запам'ятався як голос розуму і здорового глузду в Головному радикальному комітеті з 1881 року[8].

Помер у Парижі 28 вересня 1918 року. Його останки були перевезені до Сербії в 1926 році.

Роботи

[ред. | ред. код]

Ніколич цікавився не лише правом і політикою, але й літературою[9]. Він почав писати естетичні літературні та театральні рецензії на початку своєї кар'єри. Його літературні твори публікувалися в літературних журналах «Otadžbina», «Rad», «Delo», «Odjek», «Samouprava» та багатьох інших періодичних виданнях. В журналі «Otadžbina» Андра редагував розділ «Літературний огляд» з 1875 по 1881 рік. Ніколич також відзначився своїми літературними творами як чудовий знавець сербської мови, не дивно, що в 1880 році його обрали професором історії сербської літератури у Великій школі, але він відмовився від пропозиції на користь в політиці[9]. Андра був літературним критиком з великим талантом, тонкою спостережливістю і чудовим стилем, навіть коли рецензував роботи своїх колег-політиків[10]. Він співпрацював зі Стояном Новаковичем і разом опублікував кілька видань підручників з синтаксису, а також переклади творів Тараса Шевченка[11]. Ніколич також переклав "Млин на Флоссі“ Джорджа Еліота(1860) сербською мовою під назвою «Vodenica na flossi» у 1893 році[12].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б CONOR.Sl
  3. ↑ Оцић, Часлав (2012). АКТУЕЛНОСТ НИКОЛИЋЕВИХ ПОЛИТЕКОНОМСКИХ ИДЕЈА. Belgrade.
  4. ↑ Protić, Milan St (1 січня 2015). Between Democracy and Populism: Political Ideas of the Peopleʹs Radical Party in Serbia:(The Formative Period: 1860ʹs to 1903) (англ.). Balkanološki institut SANU. ISBN 9788671790949.
  5. ↑ Влада Александра Обреновића. Књ. 2 - TDJ-0989-011 - Дигитална Народна библиотека Србије. 25 квітня 2015. Архів оригіналу за 25 квітня 2015.
  6. ↑ Lecturers, International Association of University Professors and (1961). The status of university teachers: reports from sixteen countries prepared with the assistance of UNESCO (англ.). International Association of University Professors and Lecturers.
  7. ↑ Trotsky, Leon (1980). The Balkan Wars, 1912-13: The War Correspondence of Leon Trotsky (англ.). Resistance Books. ISBN 9780909196080.
  8. ↑ Balkan Studies (англ.). The Institute. 1979.
  9. ↑ а б Stanojević, Stanoje (9 листопада 1928). English: National Encyclopedia Serbian-Croatian-Slovene vol. 3 (PDF) — через Wikimedia Commons.
  10. ↑ Serbian Studies (англ.). North American Society for Serbian Studies. 1982.
  11. ↑ The Ukrainian Review (англ.). Association of Ukrainians in Great Britain, Limited. 1963.
  12. ↑ Baker, William; Ross, J. C. (2002). George Eliot: A Bibliographical History (англ.). Oak Knoll Press. ISBN 9781584560692.