Антуан-Елеонор-Леон Леклер де Жуїньє

Антуан-Елеонор-Леон Леклер де Жуїньє
ПсевдоAnt. El.[1]
Народився2 листопада 1728(1728-11-02)[2][3]
Париж, Французьке королівство
Помер19 березня 1811(1811-03-19)[2][3] (82 роки)
Париж, Франція
ПохованняСобор Паризької Богоматері
Країна Франція
Діяльністьполітик, католицький священник, католицький священник
Знання мовфранцузька[2]
Титулграф[d]
ПосадаRoman Catholic Archbishop of Parisd, депутат Національної асамблеї Франції, католицький архієпископd і дієцезійний єпископ
Конфесіякатолицька церква[4][1]
БатькоSamuel-Jacques Le Clerc de Juignéd
Брати, сестриJacques Gabriel Louis Le Clerc de Juignéd і Léon Marguerite Le Clerc de Juignéd
Нагороди
Орден Святого Духа

Антуан Елеонор Леон Леклер де Жуїньє де Нешель (2 листопада 1728(17281102), Париж — 19 березня 1811, Париж) — французький католицький релігійний діяч, архієпископ Паризький у роки Французької революції.

Біографія

[ред. | ред. код]

З аристократичної родини, що походила з Менського графства. Син полковника, командира Орлеанського полку, убитого в 1734 в битві при Гвасталле. Молодший брат маркіза Жака Габріеля Луї Леклера де Жуїньє (1827—1807). Майбутній архієпископ навчався в Парижі, де вивчав гуманітарні науки та філософію в Наваррському коледжі, а теологію — у семінарії при церкві Сен-Нікола-дю-Шардоні. Після закінчення навчання, його дядько по матері, Арман Безон, єпископ Каркассона, взяв молодого священника до себе вікарієм.

У 1763 році Леклер де Жуїньє став єпископом Шалона. Новий єпископ відновив у єпархії семінарію, дбав про якість викладання. Коли в місті Сен-Дізьє спалахнула велика пожежа, єпископ особисто брав активну участь у його гасінні. Після цього при його заступництві в єпархії відкрили одне з перших товариств страхування від пожеж.

Архієпископ Паризький

[ред. | ред. код]

Коли в 1781 році стала вакантною кафедра паризького архієпископа, Людовік XVI віддав перевагу багатьом конкурентам Леклера де Жуїньє, сказавши, що «Архієпископ Паризький повинен принаймні вірити в бога».

На новій посаді архієпископ так щедро займався благодійністю, що не тільки витрачав на ці цілі велику частину коштів єпархії, але ще й додавав своїх особистих грошей, через що загруз у боргах. У 1789 році він був обраний до Генеральних штатів, де зайняв помірну, але прогресивну позицію. Архієпископ, зокрема, закликав відмовитися від церковної десятини.

Еміграція

[ред. | ред. код]

Проте радикальність протесту стрімко зростала. 24 червня 1789 року екіпаж єпископа атакував і закидав камінням натовп народу, який вимагав рішучіших заходів. Побоюючись подальшого розвитку подій, єпископ із дозволу короля залишив Францію. Місце архієпископа Паризького замість нього зайняв Жан-Батіст Гобель, відомий своїм радикальним атеїзмом. Однак Папа Римський не визнав нових «революційних» єпископів, тому офіційно (з погляду церкви) Леклер де Жуїньє продовжив вважатися архієпископом Паризьким, фактично проживаючи в Шамбері (Савойя в ті роки була за межами кордонів Франції), а після наступу революційних армій — у Констанці на Боденському озері.

У Констанці навколо Леклера де Жуїньє зібралося кілька єпископів, що емігрували, й чимало священників, він навіть зумів організувати там семінарію, гроші на яку зібрав, розпродавши власне майно й запросивши пожертвування у європейських монархів. В 1799 через нові успіхи французької армії Леклер і його прихильники з Констанца були змушені переїхати до міста Трір.

Повернення та життя при Першій імперії

[ред. | ред. код]

Того ж року до влади у Франції прийшов генерал Наполеон Бонапарт, який, прагнучи примирити революціонерів і церкву, уклав у 1801 конкордат з Ватиканом. Тоді ж оголосили амністію емігрантам. У 1802 році Леклер де Жуїньє повернувся до Франції. Однак архієпископом Паризьким Наполеон вважав за краще призначити Беллуа-Морангля, дуже енергійної попри свій 90-річний вік людини, яка багато сприяла висновку конкордата, і цього разу Папа Римський офіційно затвердив ці зміни.

Леклер де Жуїньє віддалився у приватне життя (він мав братів із численним потомством), але, проте, побудував доброзичливі стосунки з Беллуа-Моранглем. Багато парижан також ставилися до нього з повагою. В 1808 Наполеон зробив Леклера каноніком Сен-Дені і дав титул графа імперії.

У 1811 році архієпископ помер і був похований у соборі Паризької Богоматері.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Стаття «Juigné (Antoine-Éléonor-Léon Leclerc, comte de)», у словнику: Robert et Cougny, Dictionnaire des parlementaires français, 1889.
  • Стаття «Juigné (Antoine-Éléonor-Léon Leclerc, comte de)», у словнику: Louis-Gabriel Michaud, Biographie universelle ancienne et moderne: 300 savants et littérateurs français ou étrangers, 2e édition, 1843—1865

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Czech National Authority Database
  2. ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б в Sycomore / Assemblée nationale
  4. ↑ Catholic-Hierarchy.org — USA: 1990.