Арутюнян Вараздат Мартиросович

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Арутюнян.
Арутюнян Вараздат Мартиросович
вірм. Վարազդատ Մարտիրոսի Հարությունյան
Народився29 листопада 1909(1909-11-29)[1][2]
Ван, Ван, Османська імперія[1][2]
Помер20 березня 2008(2008-03-20) (98 років)
Єреван, Вірменія
ПохованняТохмахський цвинтарd
Країна Османська імперія
 Російська імперія
 СРСР
 Вірменія
Діяльністьархітектор, architectural historian, теоретик архітектури, викладач, мистецтвознавець, викладач університету, науково-педагогічний працівник
Alma materВірменський державний інженерний університет (1937)[1]
Галузьархітектура[3], історія архітектури[3], теорія архітектури і мистецтвознавство[3]
ЗакладВірменський державний інженерний університет[2]
Академія наук Вірменської РСР
Вчене званняпрофесор[d][1][2] і академік[2]
Науковий ступіньдоктор архітектури[1] (1964)
Науковий керівникЩусєв Олексій Вікторович
ЧленствоQ21438427?[1][2]
Спілка архітекторів Вірменіїd[1]
Академія наук Вірменської РСР[2]
ПартіяВКП(б)[1]
Війнанімецько-радянська війна
Брати, сестриArtsruni Harutyunyand
Нагороди
Автограф
CMNS: Арутюнян Вараздат Мартиросович у Вікісховищі

Вараздат Мартиросович Арутюнян (вірм. Վարազդատ Մարտիրոսի Հարությունյան; 29 листопада 1909, Ван — 20 березня 2008, Єреван) — вірменський архітектор і мистецтвознавець, історик вірменської архітектури. Академік Національної академії наук Республіки Вірменія (1996), доктор архітектури (1964), професор (1965). Заслужений діяч мистецтв Вірменської РСР (1961).

Біографія

[ред. | ред. код]

Вараздат Арутюнян народився в місті Ван західної Вірменії в родині кравця Мартіроса[4]. З приводу дати народження Вараздат Арутюнян говорив: «Мені невідома дата мого народження… Я дізнався пізніше. У 1916 році у тифліському журналі „Амбавабер“ опублікували повний список вихованців сирітського притулку при церкві Циранавор. Там під номером 204 записано: „Вараздат Тер-Арутюнян, Ван, 7 років“. Ну я порахував, що народився в 1909 році, так довгий час і писалося в документах без точного датування. Коли ж у черговий раз міняв паспорт, в міліції мене попросили все-таки доповнити дату. Я й записав: 29 листопада. Тобто вважав, що дата встановлення Радянської влади у Вірменії — це дата відродження вірменського народу, і отже, день мого народження»[5]. Сім'я Арутюнянів була велика: у батьків Вараздата — батька Мартіроса і матері Каліпсе було семеро дітей: чотири сини і три дочки. Вся сім'я жила в одному районі під назвою Чаглі. Життя було мирним, щасливим і творчим до геноциду вірмен[6].

З Вана в 1915 році Вараздат Арутюнян потрапив у сирітський притулок при церкві Циранавор у Тифлісі і провів там з братом Арцруном (згодом — відомий актор театру і кіно, народний артист Вірменської РСР) і сестрою два роки. Протегував притулку видатний вірменський поет і письменник Ованес Туманян[7].

Дитинство Вараздата Арутюняна було повно сповненим втрат і зовсім безрадісним. У ті роки мати Каліпсе працювала прачкою в різних будинках. Поступово становище погіршувалося, настали голодні часи, і юні Вараздат з братом Арцруном вирішили втекти з притулку. Підробляли на вулицях чищенням взуття, продажем води. До 1920 року в сім'ї Арутюнянів з дев'яти осіб залишилися троє: перший член їх сім'ї загинув у Вагаршапаті від тифу[7].

Учні школи села Шнох[ru]. У центрі вчитель — Вараздат Арутюнян

У 1919 році Вараздат Арутюнян вступив до вірменської робочої школи № 82 в Тифлісі, отримав можливість навчатися. Він завжди відрізнявся гарним голосом і здібністю до співу. Його вчителями співу в школі були видатні вірменські діячі в галузі музики: композитор Армен Тигранян[ru], оперний співак Арменак Тер-Абрамян, композитор Даніел Казарян. У 1926 році був прийнятий до лав ЛКСМ Вірменії. В 1927 році з Тифлісу переїхав у Лорі, і чотири роки пропрацював сільським вчителем у селах Шнох і Арджис. За словами Арутюняна: «Ці роки для мене стали справжньою школою життя. Прості люди — селяни з села Шнох викладали мені те, що не викладають в жодному інституті — народну мудрість. Наша сільська школа мала чудовий викладацький склад, і ми, молоді, пишалися цим. Ось тоді я і почав активно співпрацювати не тільки в сільській стінній газеті, а й надсилати нотатки в тифліську газету «Мартакоч»[ru]. Так що? якщо б я не став архітектором, напевно, з мене вийшов би непоганий журналіст»[5].

У 1930 році був заснований Єреванський політехнічний інститут. У 1931 році Вараздату, як активному комсомольцю і сількору, дозволили їхати в столицю Радянської Вірменії Єреван для продовження освіти. Вараздат вступив на архітектурне відділення будівельного факультету Єреванського політехнічного інституту. У тому ж році студенти почали випускати багатотиражну газету «Радянський архітектор», у розвиток якої Вараздат зробив великий внесок. У 1937 році він закінчив інститут з відзнакою[8], а в 1938 році його призначили деканом інженерного факультету. Сам він не хотів, але стількох заарештували, що не встигали замінювати людей на посадах.

У 1939 році Вараздат Арутюнян поступив в аспірантуру Інституту історії матеріальної культури вірменського філії Академії наук СРСР. Там він ґрунтовно вивчив історію, грабар, техніку ведення археологічних розкопок, архітектурно-археологічне містобудування. Свою передзахисну практику проходив у академіка АН СРСР Олексія Вікторовича Щусєва, який високо цінував молодого вченого і пропонував йому залишитися в Москві. Ще в студентські роки він з друзями вирішив продовжити справу архітектора Тороса Тороманяна — дослідження і охорону пам'яток архітектури. З цього приводу Арутюнян говорив: «Кожен архітектурний пам'ятник має свою таємницю. Я не люблю кабінетних досліджень, які будують свої теорії на чужих книгах. Поки не зсунеш камінь, не поміряєш, не знайдеш його точне місце, будь-яка реставрація буде неповноцінною. Це стало принципом наших досліджень»[5].

У роки Великої Вітчизняної війни Вараздат Арутюнян служив у військовому госпіталі № 1569 в Цахкадзорі. У 1942 році він був прийнятий до лав ВКП(б). У 1942—1945 роках Вараздат Арутюнян був завідувачем навчальною частиною Єреванського політехнічного інституту, у 1945—1951 роках був завідувачем кафедри архітектури.

У 1945 році Вараздат Арутюнян очолив Комітет з охорони пам'ятників архітектури при Раді Міністрів Вірменської РСР і залишився на цій посаді до 1951 року. У 1946 році він захищає дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури — першу у Вірменії, за темою «Архітектурні пам'ятки Двіна V—VII століть», яка була видана в 1950 році. У 1951 році Вараздат Арутюнян призначається на посаду завідувача сектором історії і теорії мистецтва Академії наук Вірменської РСР. На цій посаді Вараздат Арутюнян залишався до 1953 року.

Багато років свого життя Вараздат Арутюнян присвятив архітектурному комітету Святого Ечміадзіна: в 1956—1972 роках він був членом і науковим секретарем комітету, а з 1972 року до самої смерті він очолював комітет. Він брав участь у реалізації будівельних проектів католикосів Геворга Чорекчяна[ru], Вазгена I, Гарегіна I і Гарегіна II.

У 1964 році він захищає дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора архітектури в Ленінградському інституті імені Рєпіна — першу у Вірменії, за темою «Містобудування в стародавній і середньовічній Вірменії», яка була видана в 2004 році. У 1965 році Вараздат Арутюнян отримує звання професора.

Ім'я Вараздата Арутюняна безперервно пов'язане зі Спілкою архітекторів Вірменії. У 1949—1962 роках він був заступником голови Спілки архітекторів, а в 1962—1974 роках — шостим головою правління. Він так само обирався членом правління Спілки архітекторів СРСР.

З 1977 року до самої смерті Вараздат Арутюнян очолював Товариство з охорони історичних пам'яток, яке було організовано його зусиллями в 1964 році.

В наступних роках Вараздат Арутюнян займався викладанням в Єреванському політехнічному інституті. У 1996 році Вараздат Арутюнян був обраний академіком Національної Академії наук Вірменії.

Помер Вараздат Мартиросович Арутюнян 20 березня 2008 року в Єревані, у віці 98 років.

Нагороди та звання

[ред. | ред. код]
Меморіальна дошка. Єреван, вул. Сар'яна[ru], 11

Основні праці

[ред. | ред. код]

Основні праці присвячені історії та теорії вірменської середньовічної та сучасної архітектури, життю та діяльності видатних вірменських архітекторів.

Має значний внесок в галузі підготування архітектурних кадрів, відновлення, охорони і пропаганди вірменських середньовічних пам'яток.

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Арутюнян В. М. Архитектурные памятники Двина V—VII вв. — Ер., 1950.
  • Арутюнян В. М., Сафарян С. А. Памятники армянского зодчества. — М., 1951.
  • Арутюнян В. М. Звартноц. — Ер. : Армянское государственное изд-во, 1954. — 27 с.
  • Арутюнян В. М., Оганесян К. Л. Архитектура Советской Армении. — Ер., 1955.
  • Арутюнян В. М. Эчмиадзин / Оформл. худож. Ю. А. Боярского и Ю. А. Васильева. — М. : Искусство, 1958. — 24, [32] с. — 10 000 екз.
  • Арутюнян В. М. Каравансараи и мосты средневековой Армении. — Ер. : Армгосиздат, 1960. — 147 с. (Текст на арм. яз.; резюме на рус. яз.)
  • Арутюнян В. М. Город Ани. — Ер. : Армянское государственное изд-во, 1964. — 90 с.
  • Арутюнян В. М. Архитектурные памятники Эчмиадзина. — Ер. : Айастан, 1968. — 75 с.
  • Арутюнян В. М., Асратян М. М., Меликян А. А. Ереван. — М. : Стройиздат, 1968. — 303 с.
  • Арутюнян В. М. Архитектура Советской Армении. — М. : Стройиздат, 1972. — 158 с.
  • Арутюнян В. М., Асатрян М. С. Памятники Армении. — Бейрут., 1975.
  • Арутюнян В. М. Архитектура Древнего мира. — Ер., 1978.
  • Арутюнян В. М. Каменная летопись армянского народа. — Ер. : Советакан грох, 1985. — 208 с.
  • Арутюнян В. М. Давайте построим. — Париж, 1988.
  • Арутюнян В. М. История армянской архитектуры. — Ер., 1989. — 631 с.
  • Арутюнян В. М. На удивительных перекрёстках красоты. Сборник рассказов об архитектуры Древнего мира (учебное пособие). — Ер. : «Анаит», 1999. — 246 с.
  • Арутюнян В. М. На перекрёстках жизни (биографические воспоминания). — Ер. : «Вестник», 1999. — 284 с.
  • Арутюнян В. М. Для долголетия. — Ер. : «Век», 2000. — 283 с.
  • Арутюнян В. М. По дорогам мира. Книга А. — Ер. : «Век», 2000. — 360 с.
  • Арутюнян В. М. По дорогам мира. Книга Б. — Ер. : «Век», 2000. — 288 с.
  • Арутюнян В. М. По дорогам мира. Книга В. — Ер. : «Век», 2001. — 368 с.
  • Арутюнян В. М. Современники по искусству (сборник статей). — Ер. : «Наука», 2001. — 540 с.
  • Арутюнян В. М. Творческая заслуга и жизнь архитектора Самвела Сафаряна. — Ер. : «Век», 2002. — 68 с.
  • Арутюнян В. М. Мы в столетии, столетие в нас. — Ер. : «Век», 2003. — 278 с.
  • Арутюнян В. М. Восстановление архитектурных памятников (учебное пособие). — Ер. : «Век», 2003. — 280 с.
  • Арутюнян В. М. Проблемы истории и теории армянского градостроительства и архитектуры. — Ер. : «Век», 2004. — 742 с.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж и Вірменська радянська енциклопедія / за ред. Վ. Համբարձումյան, Կ. Խուդավերդյան — Հայկական հանրագիտարան հրատարակչություն, 1974.
  2. ↑ а б в г д е ж Հայկական համառոտ հանրագիտարան — Հայկական հանրագիտարան հրատարակչություն, 1990. — Т. 3.
  3. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  4. ↑ а б Тороманян, 1980.
  5. ↑ а б в Джангиров, 2000.
  6. ↑ Свазлян, 2008.
  7. ↑ а б Овнатан, 1971.
  8. ↑ Рашидян, 1999.
  9. ↑ Известный армянский архитектор Вараздат Арутюнян награждён церковным орденом «Святых Саака и Месропа». Русская линия. 17 лютого 2003. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 15 січня 2016.
  10. ↑ Сарьян, 1961.
  11. ↑ а б в г Маркосян, 2009, с. 263.
  12. ↑ Современники по искусству, 2001, с. 301.
  13. ↑ Советская Армения, 1979.
  14. ↑ Лауреаты премии президента РА 2005 года (вірм.). www.himnadram.org. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 15 січня 2016.
  15. ↑ Чолакян, 2002.
  16. ↑ Меликян, 2002.

Література

[ред. | ред. код]
  • «Заслуга и оценка» — сборник о жизни и творчестве В. М. Арутюняна / Сост. О. Маркосян. — Єреван : "Век", 2009. — 320 с. — ISBN 99941-47-27-7.
  • Джангиров П. Дожить свой век // «Урарту». — Єреван, 2000.
  • Тороманян А. Учёный, педагог, общественный деятель // Межвузовский сборник научных трудов. — Єреван : ЕрПИ, 1980.
  • Свазлян В. Вараздат Арутюнян. Последний свидетель Армянского геноцида // «Азг» : ежедневная газета. — Єреван, 2008. — Թիվ 57.
  • Овнатан А. Вараздат Арутюнян // «Молодая Армения». — Єреван, 1971.
  • Рашидян Г. Хранитель каменной летописи // «Республика Армения». — Єреван, 1999.
  • Вараздат Арутюнян — 90 // «Бнорран». — Єреван, 2000. — Թիվ 1—2.
  • Чолакян М. Долгожитель из Васпуракана // «Новое время». — Єреван, 1999.
  • Чолакян М. Человек, занятый своим делом // «Голос Армении». — Єреван, 2002.
  • Новый лауреат премии имени Т. Тороманяна // «Советская Армения». — Єреван, 1979.
  • Меликян Н. Вараздат Арутюнян — почётный член Союза писателей Армении // «Вараг». — Єреван, 2002. — Թիվ 49.
  • Асратян М. М.[ru]. Вараздат Арутюнян (к 95-летию со дня рождения) // Вестник общественных наук НАН РВ. — Єреван, 2005. — Թիվ 1. — Էջ 230—233. — ISSN 0320-8117.
  • Тигранян Э. A.[ru]. Вараздат Арутюнян, Каменная летопись армянского народа // Вестник общественных наук АН Армянской ССР. — 1986. — № 4. — С. 85—87. — ISSN 0320-8117.
  • Сарьян О. Архитектор Вараздат Арутюнян // «Лрабер». — Єреван, 1961.

Посилання

[ред. | ред. код]