Арістов Віктор Олександрович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Арістов.
Ф
Віктор Арістов
Особисті дані
Повне ім'я Віктор Олександрович
Арістов
Народження 14 серпня 1938(1938-08-14) Редагувати інформацію у Вікіданих
  Михайлов[d], Рязанська область, РРФСР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Смерть 14 лютого 2023(2023-02-14) (84 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Зріст 182 см
Вага 73 кг
Громадянство СРСР СРСР
Позиція захисник, півзахисник, нападник
Інформація про клуб
Поточний клуб завершив кар'єра
Юнацькі клуби
СРСР «Торпедо» (Таганрог)
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1960 СРСР «Волгар» 14 (4)
1960—1962 СРСР «Енергія» (В) 34 (1)
1962 СРСР «Авангард» (С) 10 (0)
1963—1965 СРСР СКА (О) 76 (14)
1966 СРСР «Локомотив» (В) 30 (0)
1967—1973 СРСР «Металіст» (Х) 254 (2)
Тренерська діяльність**
Сезони Команда Місце
1993
1994
1994
1996 		Україна «Металіст» (Х)
Україна «Евіс» (М)
Україна СБТС (Х)
Україна «Зоря» (Л)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Віктор Олександрович Арістов (14 серпня 1938, Михайлов, Рязанська область, РРФСР — 14 лютого 2023[1][2]) — радянський футболіст, згодом — український і російський футбольний тренер, майстер спорту СРСР (1963).

Кар'єра гравця

[ред. | ред. код]

Народився в місті Михайлов Рязанської області, футбольну науку осягав у вуличних баталіях. Пізніше сім'я переїхала в місто Жуковський, де Віктор грав за молодіжні аматорські команди.

Після закінчення школи вступив до морехідного училища. Одночасно з навчанням виступав за молодіжну команду «Волгара», яка грала на першість Росії. Після мореходки отримав розподіл у Таганрог. Граючи в аматорських командах, своєю грою привернув увагу тренерів місцевої команди «Торпедо», що виступала в класі «Б», і незабаром був запрошений в цей колектив. У 1958 році, будучи на передсезонних зборах, отримав серйозну травму — перелом ноги, в результаті чого так жодного разу і не зіграв за таганрозький клуб[3].

Пройшовши лікування і відновившись після травми, в 1960 році повернувся в Астрахань, де провів свої перші матчі в команді майстрів «Волгар». У тому ж році перейшов в «Енергію» з міста Волзький, яку тренував відомий в минулому футболіст Антонін Сочнєв. У 1962 році наставник покинув волзький клуб, очоливши сімферопольський «Авангард», а незабаром запросив в свій клуб і Арістова.

Пограв Віктор у кримському клубі недовго, наприкінці 1962 року його призивають в армію і направляють в Одесу. Сезон 1963 року футболіст розпочав у складі одеського СКА, де грав на позиції форварда, забивши в сезоні 13 м'ячів. У наступному сезоні, рішенням тренерського штабу, був переведений в лінію півзахисту, а ще через рік був перекваліфікований в центрального захисника. В армійській команді, незважаючи на часту зміну ігрового амплуа, кар'єра складалася вдало. У 1963 році, перемігши в класі «Б», одеські армійці завоювали путівку до другої групи класу «А», а ще через рік стали чемпіонами УРСР.

Після демобілізації Аристов прийняв пропозицію тренера Віктора Жиліна перейти в вінницький «Локомотив», в якому відіграв сезон 1966 року. У грудні того ж року, Арістова і ще одного футболіста вінницької команди — Володимира Ониська, запрошують в харківський «Металіст»[3].

Перший сезон в Харкові склався для Арістова невдало. Гра не йшла, траплялися прикрі помилки. Наприкінці сезону керівництво клубу ухвалило рішення передати футболіста в харківське «Торпедо», але за гравця заступився тренував «Металіст» Віктор Каневський[3]. Отримавши підтримку і довіру тренера, захисник знову заграв надійно, впевнено, ставши на багато років твердим гравцем основи, граючи практично без замін, був капітаном команди. Завершив ігрову кар'єру Аристов у 1973 році, в 35-річному віці.

Кар'єра тренера

[ред. | ред. код]

Завершивши ігрову кар'єру, з 1973 по 1983 рік, Віктор Олександрович тренував дітей у СДЮШОР «Металіст». З 1983 по 1984 рік працював тренером футбольного відділення харківського спортінтернату.

З 1984 по 1993 рік входив до тренерського штабу харківського «Металіста». З лютого по червень 1993 року, після того як тренерський пост покинув Леонід Ткаченко, був головним тренером харківського клубу.

З лютого по травень 1994 року, знову працював у тренерському штабі «Металіста», після чого очолював миколаївський «Евіс» і клуб з міста Суми СБТС, був другим тренером у «Поліграфтехніці».

З другого кола сезону 1995/96 років, Арістов очолив луганську «Зорю», яка міцно осіла на дні турнірної таблиці. Але всі зусилля наставника по виведенню команди з кризи ні до чого не привели. Відсутність належного фінансування, відхід з команди провідних виконавців, байдужість місцевої влади до клубу, привели до вильоту команди з вищого дивізіону.

У 1997 році працював у тренерському штабі російського клубу «Промінь»[4].

З 2004 року працював тренером в СДЮШОР «Металіст». З вересня 2007 року на пенсії, але в стороні від футболу не залишився. Нині Віктор Олександрович входить до складу наукової комплексної групи ФК «Металіст»[5].

У 2000-их роках, паралельно з роботою тренером в СДЮСШОР «Металіст», працював тренером в ДЮСШ-16 м. Харкова з юнаками 1985 року народження.

Помер 14 лютого 2023 року на 85-му році життя[1][2].

Досягнення

[ред. | ред. код]

Клубні

[ред. | ред. код]
  • СРСР Друга група Класу «А»
    • Срібний призер (1): 1964

Індивідуальні

[ред. | ред. код]
  • СРСР Майстер спорту СРСР (1963)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Головні новини Харкова та області 14 лютого: хроніка // Суспільне Новини. — 2023. — 14 лютого. — Дата звернення: 14.02.2023.
  2. ↑ а б Помер легенда Металіста, який брав з харків'янами Кубок СРСР // Футбол 24. — 2023. — 14 лютого. — Дата звернення: 14.02.2023.
  3. ↑ а б в Віктор Арістов: Ми розпочинали з «диких команд». Архів оригіналу за 19 травня 2012. Процитовано 6 серпня 2017.
  4. ↑ Росія. Сезон 1997. Перша ліга. Архів оригіналу за 5 квітня 2014. Процитовано 6 серпня 2017.
  5. ↑ Віктору Арістову — 73!. Архів оригіналу за 5 січня 2012. Процитовано 6 серпня 2017. [Архівовано 2012-01-05 у Wayback Machine.]

Посилання

[ред. | ред. код]