Бразоль Борис Львович

Бразоль Борис Львович
Народився31 березня 1885(1885-03-31)[1][2]
Полтава, Російська імперія
Помер19 березня 1963(1963-03-19)[1][2] (77 років)
Нью-Йорк, Нью-Йорк, США
ПохованняВудлон
Країна Російська імперія
 США
Діяльністьмовознавець, біограф, перекладач
Мова творіванглійська
УчасникПерша світова війна
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бразоль.

Борис Львович Бразоль (31 березня 1885, Полтава — 19 березня 1963, Нью-Йорк) — російський юрист, громадський діяч, письменник, літературний критик українського походження, засновник і голова Товариства імені О. С. Пушкіна в Америці.

Біографія

[ред. | ред. код]

Походження

[ред. | ред. код]

Борис Бразоль народився в Полтаві, походив із старовинного дворянського роду, що йде від козаків. У 1736 році значковий товариш Гадяцького полку Василь Трохимович Бразоль (1723—?) жалован селами в нинішньому Охтирському районі Сумської області[3], від нього пішла родина місцевих поміщиків Бразолів.

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Борис Бразоль закінчив юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету. В університеті був секретарем «Гуртка політичної економії» під керівництвом В. В. Святловского[4]. Його доповідь «Нарис фабричного законодавства в Австралії» опубліковано у «Віснику Знання» (1905, № 6). У 1904—1905 рр. був твердокам'яним марксистом і більшовиком[5]. Після закінчення університету був прийнятий на службу до міністерства юстиції. У 1912 році направлений у Лозанну для вивчення новітніх наукових досягнень у криміналістиці. Захоплювався літературою і театром, писав театральні рецензії.

У 1911 році під час роботи в Міністерстві юстиції брав участь у підготовці звинувачення у знаменитій «справі Бейліса».

Перша світова війна

[ред. | ред. код]

У Першу світову війну Борис Бразоль був призваний до армії, воював на Південно-Західному фронті. У травні 1916 року відряджений до США як юрисконсульт російської заготівельного комітету. Будучи військовим слідчим з особливо важливих справ, Бразоль був відряджений до США разом з генералом Анатолієм Залюбовським для розслідування чуток про зловживання при закордонних закупівлях. Залюбовський характеризував Бориса Бразоля так: «Талановитий юрист, який відмінно володів англійською мовою, слідчий за покликанням». Розслідування, однак, показало, що хоча й були деякі неточності у веденні справ, недобросовісності або зловживань не виявлено[6].

Після Жовтневої революції залишився у США.

Діяльність в еміграції

[ред. | ред. код]

Борис Бразоль став у США впливовим юристом і працював у Міністерстві юстиції. Генеральний прокурор США Палмер використовував його як експерта з російського радикалізму. Був членом кримінологічної комісії Колумбійської школи права[7].

У 1933 році в США відбувся судовий процес у справі про грошові кошти на рахунках Добровільного флоту в США. Радянський уряд намагався отримати ці гроші, що стало предметом судового розгляду, на якому Бразоль виступав як свідок-експерт.

Борис Бразоль також заснував Товариство російської культури ім. О. С. Пушкіна в Америці, яке очолював протягом 27 років[8]. Був членом Спілки для захисту чистоти російської мови, а в 1957 році виступав у Парижі з доповідями на зборах Союзу. Надсилав свої праці для паризьких бібліотек[9].

У списку архиєреїв, священнослужителів і парафій Російської православної церкви за кордоном (РПЦЗ) за 1955 рік Борис Бразоль згаданий як тростист (член опікунської ради) Східно-Американської і Джерзейситської єпархії РПЦЗ та юрисконсульт Північно-Американської і Канадської єпархії РПЦЗ[10].

Ряд написаних ним документів Бразоль пожертвував Бібліотеці Конгресу США з умовою, що вони не будуть відкриті до 1953 року. Навколо цих документів був скандал, пов'язаний з бажанням директора ФБР Джона Едгара Гувера отримати до них доступ до закінчення зазначеного терміну[11].

Антисемітизм і підтримка нацистів

[ред. | ред. код]

Як пише французький історик антисемітизму Леон Поляков, Борис Бразоль був автором доповіді «Більшовизм та іудаїзм», датованої 30 листопада 1918 року, що знаходиться в архіві Державного департаменту США. У цій доповіді містилося два таких положення:

  • Рішення про повалення царського уряду було прийнято 14 лютого 1916 року в єврейському кварталі Нью-Йорка групою революціонерів на чолі з банкіром Джейкобом Шиффом.
  • Список із 33 прізвищ керівників Росії, де всі, крім Леніна, були євреями.

У доповіді була використана, за словами Полякова, «фальшивка другого ступеня» — спеціально перероблений текст Протоколів сіонських мудреців, у якому стверджувалося, що євреї «в змозі зупинити будь-яке повстання гоїв з допомогою американських, китайських і японських гармат». В архівах держдепартаменту збереглося чимало фальсифікованих документів, покликаних надати достовірність цієї доповіді[12].

Борис Бразоль був членом європейської групи правих радикалів Aufbau-Vereinigung, що складалася з російських емігрантів та німецьких націонал-соціалістів, і працював в антисемітській газеті «Дірборн Індепендент», що належала американському промисловцю Генрі Форду[13]. Бразоль пишався своїми антисемітськими переконаннями і стверджував, що він написав «книги, які принесуть євреям більше зла, ніж десяток погромів»[14][15]. Американський історик Майкл Келлог пише, що Форд передавав через Бразоля гроші на підтримку нацистів у Німеччині[16], він також був посередником у передачі грошей від Форда російському Великому князю Кирилу. У 1938 році вже при нацистському режимі Борис Бразоль, що мав до цього часу американське громадянство, таємно допомагав організовувати Антикомінтернівський конгрес у Німеччині за підтримки німецької таємної поліції, гестапо і СС. Інтерес до Бразоля в серпні 1938 року проявив Генріх Гіммлер і він навіть попросив Генріха Мюллера скласти звіт про попередню діяльність білої еміграції[17].

Ряд авторів стверджує, що Борис Бразоль перекладав Протоколи сіонських мудреців англійською мовою і брав активну участь у підготовці книги «Міжнародне єврейство»[18][19]. Проте Майкл Баркун, посилаючись також на спростування Рібаффо, стверджує, що Бразоль не мав відношення до складання книги «Міжнародне єврейство»[20].

Праці

[ред. | ред. код]

Книги і брошури

[ред. | ред. код]
  • Жіночі силуети в російській літературі (СПб, 1907).
  • Критичні межі. СПб., тип. «Джерело», 1910.
  • Нариси по слідчій частині: Історія. Практика. Петроград: Держ. тип., 1916.
  • Socialism vs.Civilization. New York: Charles Scribner's Sons, 1920. — «Соціалізм проти цивілізації».
  • The world at the cross roads. Boris Brasol. London, Hutchinson. 1921.
    • Російське видання — Світ на роздоріжжі. Всеслов'янський книжковий магазин Белград, 1922.
  • The balance sheet of sovietism. Boris Brasol. New York. Duffield. 1922.
  • Elements of Crime (Psycho-Social Interpretation). Oxford University Press, 1927.
  • Мотиви російського релігійно-філософського свідомості. Нью-Йорк, 1930.
  • The Mighty Three. Poushkin — Gogol — Dostoievsky. New York: William Farquhar Payson, 1934.
  • Мова, виголошена Головою Пушкінського Комітету в Америці Б. Л. Бразолем на урочистому зібранні, присвяченому пам'яті О. С. Пушкіна, 24 січня 1937 року в Интернашионал Хаус в Нью-Йорку. Нью-Йорк, вид. Пушкінського Комітету в Америці, 1937. 10 с.
  • Oscar Wilde: the Man, the Artist, the Martyr. Scribner's Sons. 1938.
  • Мови. Т. 1. Нью-Йорк, вид. Товариства ім. А. С. Пушкіна, 1943. <У тому числі: «Пушкін» (1937) і «Мідний вершник» (1937)>.
  • Пушкін і Росія. Мова на урочистому зібранні, присвяченому пам'яті О. С. Пушкіна з нагоди 150-річчя його народження, який відбувся 17 квітня 1949 р. в гір. Нью-Йорку. Нью-Йорк, вид. Товариства ім. О. С. Пушкіна, 1949. 14 с.
  • Словотворчість О. С. Пушкіна. Нью-Йорк, вид. Товариства ім. О. С. Пушкіна, 1950. 10 с.
  • Мови. Т. 2. Нью-Йорк, вид. Товариства ім. О. С. Пушкіна, 1953. <У тому числі: «Пушкін і Росія» (1949)>.
  • Душевна драма Гоголя (1952).
  • Разноударяемость у Пушкіна і російської мови (Філологічна довідка). Нью-Йорк, вид. Товариства ім. А. С. Пушкіна, 1955. 19 с.
  • Царювання Імператора Миколи II в цифрах і фактах (1894—1917 рр.). [Архівовано 22 липня 2018 у Wayback Machine.] Нью-Йорк: Виконавче бюро Загальноросійського монархічного фронту, 1959.

Переклади

[ред. | ред. код]
  • F. M. Dostoevsky, The Diary of a Writer, translated by Boris Brasol. New York: Charles Scribner's Sons, 1949
  • Feodor M. Dostoievsky. The Diary of a Writer. Translated by Boris Brasol. New York: George Braziller, 1954

Статті

[ред. | ред. код]
  • Foundations of Criminology. Journal of the American Institute of Criminal Law and Criminology. Vol. 17, No. 1 (May, 1926), pp. 13-39.
  • Institute of Scientific Criminology. The American Journal of Police Science. Vol. 1, No. 1 (Jan. — Feb., 1930), pp. 100—106
  • From Pushkin's Lyrics. Ukrainian Review. Vol. 8, No. 3 (Jul., 1949), pp. 201—204
  • From Pushkin's Poems. Ukrainian Review. Vol. 10, No. 3 (Jul., 1951), pp. 197—198
  • From Pushkin's Poems. Ukrainian Review, Vol. 12, No. 1 (Jan., 1953), pp. 40-41
  • V. I. Dahl-Immortal Russian Lexicographer. Ukrainian Review, Vol. 23, No. 2 (Apr., 1964), pp. 116—130

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б SNAC — 2010.
  3. ↑ Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. — Киев, 1908. — Т. 1. — С. 96.
  4. ↑ Рефераты и работы [Кружка Политической Экономии], 1902—1904. Вып.1. — СПб: тип. МПС, 1905. — С. 403—407
  5. ↑ Войтинский В. С. 1905-й год. Берлин — Пг: изд. З. И. Гржебина, 1923. — С. 37—41.
  6. ↑ А. П. Залюбовский. Снабжение русской армии в великую войну винтовками, пулеметами, револьверами и патронами к ним. С. 20, 24.
  7. ↑ The American Journal of Police Science. Vol. 1, No. 1 (Jan. — Feb., 1930), pp. 100—106
  8. ↑ Русское зарубежье и А. С. Пушкин. Архів оригіналу за 20 червня 2015. Процитовано 1 серпня 2018. [Архівовано 2015-06-20 у Wayback Machine.]
  9. ↑ Российское зарубежье во Франции 1919—2000. [Архівовано 18 березня 2018 у Wayback Machine.] Л. Мнухин, М. Авриль, В. Лосская. Москва. Наука; Дом-музей Марины Цветаевой. 2008.
  10. ↑ РЕЛИГИОЗНЫЕ ДЕЯТЕЛИ РУССКОГО ЗАРУБЕЖЬЯ. Архів оригіналу за 21 жовтня 2020. Процитовано 1 серпня 2018.
  11. ↑ Journal of the Institute Of Justice & International Studies Number 3, 2003 ISSN 1538-7909, pp 99-100 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 7 березня 2010. Процитовано 1 серпня 2018. [Архівовано 2010-03-07 у Wayback Machine.]
  12. ↑ Поляков Л. {{{Заголовок}}}. — ISBN 5-88711-014-7.
  13. ↑ Kellogg, 2008, с. 130-131.
  14. ↑ Jonathan R. Logsdon. . — Т. 7.
  15. ↑ Басин Я. З. Еврейский вопрос и эмиграционная политика Германии и США в преддверии Холокоста (1933—1938) [Архівовано 3 серпня 2018 у Wayback Machine.] // Сост. Басин Я. З. Уроки Холокоста: история и современность : Сборник научных работ. — Мн.: Ковчег, 2010. — Вып. 3. — С. 44. — ISBN 9789856950059.
  16. ↑ Kellogg, 2008, с. 203.
  17. ↑ Kellogg, 2008, с. 249.
  18. ↑ The International Jew and The Protocols. Anti-Defamation League. 2000. Архів оригіналу за 15 березня 2013. Процитовано 2013-9-9.
  19. ↑ The Protocols Come to America. Jewish Virtual Library. American-Israeli Cooperative Enterprise. Архів оригіналу за 1 листопада 2016. Процитовано 2013-9-9.
  20. ↑ Religion and the racist right: the origins of the Christian Identity movement

Література

[ред. | ред. код]
  • Michael Kellogg. The Russian Roots of Nazism White Émigrés and the Making of National Socialism, 1917—1945. — Cambridge University Press, 2008. — 344 p. — (New Studies in European History). — ISBN 9780521070058. (англ.)