Владислав Рох Ґуровський

Владислав Рох Ґуровський
пол. Władysław Roch Gurowski
Владислав Рох Ґуровський
Владислав Рох Ґуровський
портрет роботи Йоганна Баптиста Лампі старшого, бл. 1789 року
Владислав Рох Ґуровський
родовий герб Вчолі
Писар великий коронний
22 грудня 1764 — 7 березня 1768
Монарх: Станіслав-Август Понятовський
Наступник: Казімєж Рачинський
Маршалок надвірний литовський
7 березня 1768 — 23 травня 1781
Попередник: Юзеф Паулін Санґушко
Наступник: Міхал Єжи Вандалін Мнішек
Маршалок великий литовський
23 травня 1781 — 23 травня 1790
Попередник: Юзеф Паулін Санґушко
Наступник: Іґнацій Роман Потоцький
 
Народження: 16 серпня 1717(1717-08-16)[1]
Смерть: 23 травня 1790(1790-05-23)[2][3] (72 роки)
Варшава, Річ Посполита
Поховання: Клечев
Країна:  Велике князівство Литовське
Річ Посполита
Рід: Ґуровські гербу Вчоліd
Батько: Мельхіор Ієронім Ґуровськийd
Мати: Зофія з Пшиємськихd
Шлюб: Анна з Радоміцькихd
Нагороди:
Орден Святого Олександра Невського Орден Святої Анни орден Святого Станіслава Орден Білого Орла

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Владислав Рох Ґуровський гербу Вчолі (нар. 16 серпня 1717 — пом. 23 травня 1790, Варшава) — державний діяч, дипломат Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, шамбелян короля Августа III (1756—1764), писар великий коронний (1764—1768), маршалок надвірний (1768—1781) і великий (1781—1790) литовський.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився Владислав Рох (чи Владислав Юзеф[4]) 16 серпня 1717 року, був охрещений 20 лютого 1718 року в Мурованій Ґосьліні[5]. Був другим сином каштеляна познанського Мельхіора Ієроніма Ґуровського[pl] та Зофії з Пшиємських. Мав 3 братів і 1 сестру.

1737 року разом із трьома братами виїхав через Дрезден до Франції на навчання. Навчався, ймовірно, у школі Станіслава Лещинського в Люневілі. Після навчання вступив на службу до французького війська[6].

1748 року, за дорученням Моріца Саксонського виїхав до Петербурга. Там безуспішно намагався підкупити російського канцлера Алєксєя Бєстужева-Рюміна, щоб переконати імператрицю Єлизавету Петрівну погодитися на інтронізацію Моріца на престол Герцогства Курляндії і Семигалії[4].

1756 року став шамбеляном короля Августа III. Під час окупації Великопольщі російськими військами протягом Семирічної війни (1756—1763) був призначений королівським комісаром щодо реквізицій фуражу та провіанту. Він вчинив багато фінансових зловживань і розкрадань при постачанні російських військ. 21 травня 1761 року король нагородив Ґуровського Орденом Святої Анни, присланим із Петербурга[4].

Владислав Ґуровський був консулом Конфедерації Чорторийських 1764 року[7]. Під час конвокаційного сейму цього ж року виступав проти прихильників Віленського воєводи Кароля Станіслава Радзивіла та вимагав усунення від виборів усіх, хто не підписав інспіровану Фамілією генеральну конфедерацію. Був обраний послом від Познанського воєводства на сейм 1764 року[8], на якому був електором Станіслава Авґуста Понятовського[9], підписав його pacta conventa[10]. Після коронаційного сейму 22 грудня 1764 року він був призначений на посаду писаря великого коронного[11].

Ґуровський був обраний послом на сейм 1766 року від Каліського воєводства[12]. Невдовзі він став однією з найвпливовіших фігур у проросійському таборі Речі Посполитої. Катерина II призначила йому юргельт (щорічну пенсію) як винагороду. За дорученням російського посла Ніколая Рєпніна, Ґуровський разом із маршалком надвірним коронним Єжи Августом Мнішеком готували Радомську конфедерацію у Великопольщі. У додатку до телеграми від 2 жовтня 1767 року до президента Колегії іноземних справ Російської імперії Нікіти Паніна, Ніколай Рєпнін описав Ґуровського як одного з послів, відповідального за реалізацію російських планів на сеймі 1767 року. Під час засідань сейму як посол від Познанського та Каліського воєводства[13][14], Владислав Рох був одним з ініціаторів виборів делегації, яка підписала Договір про вічну дружбу між Росією і Річчю Посполитою, за яким остання фактично визнала російський протекторат. Завдяки протекції Рєпніна, Ґуровський 7 березня 1768 року став маршалком надвірним литовським[15]. У відповідь на це барські конфедерати спустошили його маєтки у Великопольщі. 24 березня на Раді Сенату він проголосував за введення російських військ для придушення Барської конфедерації[16].

Навесні 1769 року відтіснений до боліт загоном конфедератів, Владислав Ґуровський утік до прусської Сілезії. У жовтні цього ж року приїхав до Варшави й під час засідання Сенату проголосував проти незалежницької політики Чорторийських. Він засуджував перед росіянами всі дії короля, звинувачуючи його в таємних угодах із Францією. Був автором памфлету, спрямованого проти Барської конфедерації «Службова розмова в Дуклі» (пол. Rozmowa gabinetowa w Dukli)[6].

Портрет Владислава Ґуровського невідомо автора, бл. 1772 року.

У червні 1772 року король нагородив Ґуровського орденами Святого Станіслава та Білого Орла. Був членом конфедерації 1773 року, підписав перший знищений акт конфедерації, а 16 квітня цього ж року він дав обіцянку знову підписати конфедерацію[17]. Під час роботи Розділового сейму (1773—1775) він був одним із лідерів конфедерації Адама Понінського, увійшов до складу делегації, відібраної під тиском дипломатів Росії, Австрії та Пруссії для здійснення першого поділу Речі Посполитої[18]. 18 вересня 1773 року підписав договори відступлення (цесії) Речі Посполитої від своїх земель, захоплених трьома державами під час поділу[19].

Владислав Рох Ґуровський 1774 року був нагороджений російським орденом Святого Олександра Невського. Цього ж року він уперше взявся за проєкт розробки диспенсаторії — керівництва для аптек і лікарів, яка містила, зокрема, правила, як готувати складні медикаменти, які зілля й ліки аптека повинна мати в наявності та готовності, їхні дозування тощо. Цей проєкт не був реалізований[20].

Владислав Ґуровський був одним із ініціаторів створення Постійної Ради 1775 року, працював у Литовській Розподільчій комісії[21], яка займалася передачею російським прибічникам конфіскованого майна в ліквідованого Ордену єзуїтів. У лютому 1775 року здійснював демаркацію нового кордону з Російською імперією. Протягом 1775—1780 років, як перевірений прибічник Катерини ІІ та Станіслава Авґуста Понятовського, засідав у Постійній Раді. Був членом конфедерації Анджея Мокроновського[pl] 1776 року[22]. 1778 року мав річну платню, виділену зі скарбниці російського посла в Речі Посполитій у розмірі 2400 червоних злотих[23]. 1779 року був членом Департаменту скарбу Постійної Ради[24].

Портрет Владислава Ґуровського роботи Йогана Баптиста Лампі старшого, бл. 1790 року.

23 травня 1781 року Владислав Рох Гуровський отримав посаду маршалка великого литовського[25]. 1784 року він заміняв відсутнього маршалка великого коронного Міхала Єжи Вандаліна Мнішека, а у вересні приймав у Гродні перший за останні 32 роки сейм. Протягом 1785—1787 років він також часто заміняв Мнішека у Варшаві, особливо під час подорожі Станіслава Авґуста до Канева (1787). Він видавав приписи для акторів, м'ясників, пекарів, купців, бродяг і торгівців, опікувався бруківкою та доріжками, пожежною командою та заїздами, наказав провести перепис[6]. 22 червня 1784 року, як маршалок литовський, запровадив превентивну цензуру, наказавши надавати по два примірники газети, надрукованої перед розповсюдженням, для перевірки, чи не містить вона «непристойних новин чи репортажів будь-якої особисто шкідливої ​​інформації для когось». Була введена посада спеціального цензора, в якого мали реєструватися автори друкованих газет. Останні могли отримати штрафи за нереєстрацію або непокору цензору[26]

Ґуровський був членом конфедерації 1788 року під час Чотирирічного сейму[27].

За спогадами сучасників, Ґуровський, зловживав алкоголем, вів розгульний спосіб життя[28], величезні суми програвав у карти, весь його маєток перебував у заставі банкірів. Російський посол Каспар фон Зальдерн описав його як людину хитру й здібну, але без честі й віри[6]. Австрійський посол, барон Ревіцкі фон Ревісні писав, зокрема, що Ґуровський «мав неабиякий талант до інтриг і був хорошим оратором»[29].

Помер 23 травня 1790 року у Варшаві, був похований у своєму маєтку в Клечеві[30].

Маєтності

[ред. | ред. код]
Палац Дзялинських у Познані, 2016 рік
Портрет Анни з Радоміцьких Ґуровської невідомого автора, бл. 1772 року

Владислав Ґуровський володів великими маєтками Клечев, Ґолухув, Конажев у Познанському воєводстві, володів палацом у Варшаві на вулиці Закрочимській[30]. Протягом 1773—1776 років, на місці двох середньовічних кам'яниць на площі Ринок у Познані, він збудував палац, відомий як палац Дзялинських[pl][31].

Сім'я

[ред. | ред. код]

1767 року Владислав Ґуровський одружився зі вдовою по Авґустину Дзялинському[pl] Анною з Радоміцьких[pl]. Імовірно, цей шлюб був, зокрема, спричинений його значними фінансовими проблемами, вирішенню яких посприяла дружина, яка володіла значним маєтком, успадкованим за померлим чоловіком. Анна мала двох малолітніх синів від першого шлюбу — Іґнація та Ксаверія[pl], яких вони разом із Владиславом виховали.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Українська Вікіпедія — 2004.
  2. ↑ Internetowy Polski Słownik Biograficzny
  3. ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 172.
  4. ↑ а б в Encyklopedia powszechna, Том 11 «Gui. — Hof.», Warszawa, Naklad, druk i wlasność S. Orgelbranda, 1862, s. 32.
  5. ↑ Piotr Maciej Dziembowski, Spis rzeczy pozostałych po śmierci Jana Antoniego Radomickiego, wojewody inowrocławskiego z 26 czerwca 1738 roku, [w:] Rocznik Towarzystwa Naukowego Płockiego, 2021, nr 13, s. 75.
  6. ↑ а б в г Władysław Konopczyński, Władysław Roch Gurowski H. Wczele. Internetowy Polski Słownik Biograficzny.
  7. ↑ Konfederacya Generalna Koronna Po doszłym Seymie Convocationis Zaczęta w Warszawie Dnia 23. Czerwca Roku Pańskiego 1764. Ręką J. O. Xcia Jmci Prymasa Korony Polskiey […] Stwierdzona, s. 6.
  8. ↑ Volumina Legum, t. VII, Petersburg 1860, s. 102.
  9. ↑ Akt elekcyi Roku Tysiąć Siedemset Sześćdziesiątego Czwartego, Miesiąca Sierpnia, Dnia dwudziestego siódmego, s. 35.
  10. ↑ Akt elekcyi Roku Tysiąć Siedemset Sześćdziesiątego Czwartego, Miesiąca Sierpnia, Dnia dwudziestego siódmego, s. 20.
  11. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al]; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 99.
  12. ↑ Dyaryusz seymu walnego ordynaryinego odprawionego w Warszawie roku 1766, Warszawa [b.r.w.], [b.n.s.]
  13. ↑ Носов Б. В. Установление российского господства в Речи Посполитой. 1756—1768 гг. — Москва, 2004. — С. 666.
  14. ↑ Volumina Legum, t. VII, Petersburg 1860, s. 402.
  15. ↑ Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 79.
  16. ↑ Władysław Konopczyński, Konfederacja barska, t. I, Warszawa 1991, s. 46.
  17. ↑ Ryszard Chojecki, Patriotyczna opozycja na sejmie 1773 r., [w:] Kwartalnik Historyczny, LXXIX, nr 3, 1972, s. 559.
  18. ↑ Ryszard Chojecki, Patriotyczna opozycja na sejmie 1773 r., [w:] Kwartalnik Historyczny, LXXIX, nr 3, 1972, s. 545—562.
  19. ↑ Volumina Legum, t. VIII, Petersburg 1860, s. 20-48.
  20. ↑ 43 Międzynarodowy Kongres Historii Farmacji Warszawa, wrzesień 2017, [w:] Farmacja Pomorza Środkowego, Biuletyn Informacyjny Środkowopomorskiej Okręgowej Izby Aptekarskiej w Koszalinie, Nr 2 (240) Kwiecień / Maj / Czerwiec 2017, s. 44.
  21. ↑ Stanisław Załęski, Historya zniesienia jezuitów w Polsce i ich zachowanie na Białej Rusi, t. II, Lwów, 1875, s. 68.
  22. ↑ Volumina Legum, t. VIII, Petersburg 1860, s. 527.
  23. ↑ Gazeta Rządowa nr 58, 31 sierpnia 1794, s. 234.
  24. ↑ KALENDARZ polityczny dla Królestwa Polskiego y Wielkiego Xięstwa Litewskiego na rok pański 1779. w Warszawie, Nakładem y drukiem Michała Groella Księgarza Nadwornego J.K.Mci., [b.n.s]
  25. ↑ Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 75.
  26. ↑ Paulina Buchwald-Pelcowa, Cenzura w dawnej Polsce: między prasą drukarską a stosem, Warszawa: Wydaw. SBP. 1997, s. 81-82.
  27. ↑ Dyaryusz Seymu Ordynaryinego Pod Związkiem Konfederacyi Generalney Oboyga Narodów W Warszawie Rozpoczętego Roku Pańskiego 1788. T. 1 cz. 1, [b.n.s]
  28. ↑ W. Dworzaczek, Ksawery Działyński 1756—1819, Kórnik 2006, s. 26
  29. ↑ Teresa Kostkiewiczowa, Pamiętniki Stanisława Augusta na nowo odkryte, [w:] Zamek Królewski w Warszawie — Muzeum Studia i materiały, t. IV, Warszawa, Ośrodek Wydawniczy Zamku Królewskiego w Warszawie — Muzeum, 2015, s. 104.
  30. ↑ а б Encyklopedia powszechna, Том 11 «Gui. — Hof.», Warszawa, Naklad, druk i wlasność S. Orgelbranda, 1862, s. 39.
  31. ↑ Paweł Cieliczko, Tajemniczy ptak z pałacu Działyńskich. Fundacja kochania Poznania.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Władysław Konopczyński, Gurowski Władysław Roch (ok. 1715—1790), [w:] Polski Słownik Biograficzny, t. IX «Gross Adolf — Horoch Kalikst», Wrocław — Warszawa — Kraków, Zakład Narodowy im. Ossolińskich — Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1960—1961, s. 171—173.

Посилання

[ред. | ред. код]