Віллі Бурместер

Віллі Бурместер
нім. Willy Burmester
Основна інформація
Повне ім'янім. Carl Adolph Wilhelm Burmester
Дата народження16 березня 1869(1869-03-16)[1][2][…]
Місце народженняГамбург, Північнонімецький союз[1][4]
Дата смерті16 січня 1933(1933-01-16)[1][2][…] (63 роки)
Місце смертіГамбург, Веймарська республіка, Німецький Райх[1][4]
Громадянство Німеччина[5]
Професіїскрипаль, концертмейстер, композитор, музикант
ОсвітаБерлінський університет мистецтв
ВчителіЙозеф Йоахім
Інструментискрипка
CMNS: Файли у Вікісховищі

Віллі Бурместер (повне ім'я Карл Адольф Вільгельм Бурместер, нім. Carl Adolph Wilhelm Burmester, 16 березня 1869, Гамбург — 16 січня 1933, Гамбург) — німецький скрипаль.

Син скрипаля. Навчався музиці у свого батька, а потім в 1882—1885 роках в Берлінській королівської вищій школі музики у Йозефа Йоахіма.

З 1886 року почав гастролювати. У 1888 році був представлений Петру Чайковському під час поїздки останнього в Гамбург, отримав від нього низку рекомендацій, завдяки яким, зокрема, влітку того ж року брав участь у літній концертній програмі Павловського вокзалу під керівництвом Юліуса Лаубе і потім ще кілька разів повертався в Росію з літніми концертами[6]. У 1889 році взяв серію уроків в Гамбурзі у Ганса фон Бюлова. У 1890—1891 роках концертмейстер Оркестру Зондерсхаузен, потім працював в Веймарі, в 1892—1896 роках був концертмейстером Гельсінгфорсського оркестрового товариства під керівництвом Роберта Каянуса, пізніше працював в Дармштадті і нарешті влаштувався в Берліні.

Був надзвичайно затребуваний як соліст-віртуоз, отримавши особливе визнання як виконавець творів Ніколо Паганіні; фірмовим твором Бурместер був також одночастинний концерт Генріха Вільгельма Ернста[7]. Виступав і в сучасному репертуарі, хоча найгучніша прем'єра з його участю не відбулася (Бурместер мав був стати першим виконавцем присвяченого йому і який створювався в епістолярному контакті з ним концерту для скрипки з оркестром Яна Сібеліуса, однак цього не сталося через його занадто щільний концертний розклад; в результаті Бурместер образився на композитора, який передав прем'єру Карлу Халіру, і поклявся ніколи не виконувати цей концерт, а Сібеліус змушений був змінити посвяту на Ференца Вечей[8]). Зате Бурместеру присвячені Чотири сонати для скрипки соло Макса Регера (1900). Вважався екстраординарно обдарованим технічно, але не дуже вдумливим і артистичним музикантом.

Віллі Бурместер склав кілька камерних п'єс, з яких найбільш істотна Серенада для струнного квартету і контрабаса. Переклав для скрипки і фортепіано кілька творів Марена Маре, Йоганна Себастьяна Баха, Георга Фрідріха Генделя, а також новіших авторів. Опублікував також мемуари «П'ятдесят років з життя артиста» (нім. Fünfzig Jahre Künstlerleben; 1926).

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #117174793 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б SNAC — 2010.
  3. ↑ а б International Music Score Library Project — 2006.
  4. ↑ а б Archivio Storico Ricordi — 1808.
  5. ↑ LIBRIS — Королівська бібліотека Швеції, 2018.
  6. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 8 серпня 2019. Процитовано 8 серпня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  7. ↑ Mark W. Rowe. Heinrich Wilhelm Ernst: Virtuoso Violinist. — Burlington, VT: Ashgate, 2008. — P. 147. (англ.)
  8. ↑ Jukka Tiilikainen. The genesis of the Violin Concerto // The Cambridge Companion to Sibelius / Ed. by Daniel M. Grimley. — Cambridge University Press, 2004. — P. 67-68. (англ.)

Посилання

[ред. | ред. код]