Вілопо

Вілопо
індонез. Wilopo
Вілопо
Вілопо
Прапор
Прапор
 7-й Прем'єр-міністр Індонезії
3 квітня 1952 — 30 липня 1953 року
Президент: Сукарно
Попередник: Сукіман Вірьосанджойо
Наступник: Алі Састроаміджойо
Прапор
Прапор
 Міністр закордонних справ Індонезії
3 квітня — 29 квітня 1952 року
Президент: Сукарно
Попередник: Ахмад Субарджо
Наступник: Мукарто Нотовідігдо
 
Народження: 21 жовтня 1909(1909-10-21)
Purworejod, Центральна Ява, Індонезія
Смерть: 20 січня 1981(1981-01-20) (71 рік)
Джакарта, Індонезія
Країна:  Індонезія
Релігія: Іслам
Партія: Національна партія Індонезії
Нагороди:
орден «Зірка Республіки Індонезії»

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Вілопо (індонез. Wilopo) (21 жовтня 1909 — 20 січня 1981) — індонезійський політичний діяч, член Національної партії, міністр закордонних справ, міністр праці та прем'єр-міністр країни.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 21 жовтня 1908 року у містечку Пурвореджо[1]. Після закінчення школи працював у ній же вчителем[2].

До складу кабінету міністрів вперше увійшов 1947 року, отримавши посаду молодшого міністра праці в кабінеті Аміра Шарифуддіна, яку обіймав від 3 липня 1947 до 29 січня 1948 року[3][4]. Від 20 грудня 1949 до 6 вересня 1950 року був міністром праці Сполучених Штатів Індонезії. В уряді Сукімана Вірьосанджойо займав пост міністра торгівлі й промисловості[3][4].

19 березня 1952 року президент Сукарно доручив Вілопо сформувати уряд. За три дні той надав президенту список членів свого кабінету, та з 3 квітня офіційно зайняв пост прем'єр-міністра[5]. До нового уряду увійшли представники Машумі й Національної партії Індонезії[6]. Упродовж 26 днів, від 3 до 29 квітня, Вілопо також обіймав посаду міністра закордонних справ[3]. Кабінету Вілопо вдалось залучити на свій бік прихильність збройних сил, призначивши на пост міністра оборони популярного політика, султана Джок'якарти Хаменгкубувоно IX[7], однак за 14 місяців після формування кабінет зазнав краху, не впоравшись із вирішенням аграрних питань[8].

Від 1955 до 1959 року Вілопо займав пост спікера Установчих зборів Індонезії[3]. Від 1968 до 1978 року він очолював Верховну консультативну раду.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Bahari, 2011, с. 35.
  2. ↑ Feith, 1958, с. 95.
  3. ↑ а б в г Bahari, 2011, с. 36.
  4. ↑ а б Presidential Library, Wilopo.
  5. ↑ Feith, 1958, с. 86.
  6. ↑ Ricklefs, 2001, с. 297.
  7. ↑ Feith, 1958, с. 90.
  8. ↑ NY Times 1953, Land Issue Ousts.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Bahari, Adib (2011). Pendekar Hukum Indonesia (індонез.). Yogyakarta: Pustaka Yustisis. ISBN 978-979-3411-04-0.
  • Embree, Ainslie Thomas, ред. (1988). Wilopo (1909–1981). Encyclopedia of Asian History. Т. 4. Asia Society. с. 218. ISBN 978-0-684-18901-7. Архів оригіналу за 10 лютого 2018. Процитовано 24 жовтня 2017.
  • Feith, Herbert (1958). The Wilopo Cabinet, 1952–1953: A Turning Point in Post-Revolutionary Indonesia. Ithaca: Cornell University. OCLC 3943883.
  • Land Issue Ousts Indonesia Cabinet; Wilopo, Facing Defeat on His Program by Red-Backed Coalition, Resigns. The New York Times. 3 червня 1953. с. 4. Архів оригіналу за 2 березня 2014. Процитовано 24 жовтня 2017.
  • Ricklefs, Merle Calvin (2001). A History of Modern Indonesia since c. 1200 (вид. 3rd). Stanford: Stanford University Press. ISBN 978-0-8047-4479-9. Архів оригіналу за 4 березня 2014. Процитовано 24 жовтня 2017.
  • Wilopo (індонез.). Presidential Library of Indonesia. Архів оригіналу за 23 квітня 2012. Процитовано 24 жовтня 2017.