Вітаутас В. Ландсбергіс

Вітаутас В. Ландсбергіс
Народився25 травня 1962(1962-05-25) (62 роки)
Вільнюс, Литовська Радянська Соціалістична Республіка, СРСР
Країна СРСР
 Литва
Діяльністьпоет, журналіст, кінорежисер
Alma materВільнюський університет
Знання мовлитовська[1]
БатькоВітаутас Ландсберґіс
МатиGražina Ručytė-Landsbergienėd
ДітиҐабріелюс Ландсберґіс
IMDbID 1992598

Вітаутас Васильович Ландсбергіс (нар. 25 травня 1962, Вільнюс) — литовський поет, публіцист, режисер театру і кіно, дитячий письменник, син політика Вітаутаса Ландсбергіса.

Біографія

[ред. | ред. код]

Навчався у Вільнюській середній школі Антанаса Вієнуоліса. Навчався на філологічному факультеті Вільнюського університету, закінчив литовську філологію. Він вивчав кінорежисуру в Тбіліському театральному інституті, в архіві фільмів Йонаса Мекоса в Нью-Йорку. У 1996 році В. В. Ландсбергіс вивчав театральну режисуру на курсах молодих європейських театральних режисерів у Лідсі, Англія.

Фільмографія

[ред. | ред. код]
  • «В гостях у Вітовта Кашуби» (1992),
  • «Балада про Дауманта» (1995),
  • «Повілас Печюлайтіс-Лакштингала» (1995),
  • «Президент надії» (1996, Болонський (приз глядацьких симпатій) кінофестивалі; 1997),
  • «Епітафія на могилі поета» (1998),
  • «Про одкровення» (1998),
  • «Офіцерський роман» (1999; обраний телеглядачами найкращим музичним відеофільмом року)
  • «Антологія Джона Мекоса» (2000),
  • «Вільям Орвід» (2001),
  • «Шаман Швендубре» (2001),
  • «З нізвідки в нікуди» (2002),
  • «Йонукас і Гритуте» (2002),
  • «Вся правда про мого батька» (2003),
  • «Нью-Йорк — моя собака» (2004),
  • «Вердене» (2004),
  • «Нині і в годину смерті нашої» (2004),
  • «Одкровення Джону» (2004),
  • «З гіркого дому» (2005),
  • «Луї» (2007),
  • «Коли я був партизаном» (2008, отримав нагороду за найкраще оповідання на кінофестивалі «Блакитний листопад» (Best story, США, 2008), *"З даху світу" (2010),
  • Партизанська дружина (2011).
  • Портрет яструба (2020).
  • Старий біля моря (2022).

Створені фільми брали участь у кінофестивалях у Борнгольмі (Данія), Лейпцигу (Німеччина), Парижі (Франція), Лондоні (Великобританія), Ризі (Латвія), Зліні (Чехія).

Книги

[ред. | ред. код]
  • «Розповіді про дім» (вірші, 1992),
  • «Оповідання Рудносюка» (обрано найкращою книжкою року для дітей, 1994),
  • «Казки-непасакос» (вірші для дітей, 1995),
  • «Яблуневі казки» (казки для дітей, 1999),
  • «Тільки мрійник» (вірші, 2000),
  • «Ангельські казки» (казки для дітей, 2003),
  • «Любов коня Доміника» (казки для дітей, обрано найкращою дитячою книгою того року; 2004),
  • «Пісні божевільних» (вірші, 2004),
  • «Мишка Зіта» (казки для дітей, 2005),
  • «Рибка» (казка, 2005),
  • «Хлопчик і чайки» (оповідання, 2005),
  • «Казки про лінивців» (казки для дітей, 2006),
  • «Юльчині сни» (казки для дітей, 2006),
  • «Яйцеві казки» (вірші для дітей, 2006),
  • «Брідіс Євгеній» (казки для дітей, 2007),
  • «Shisbeitas» (книга есеїв, 2007),
  • «Хмари, як люди» (зб. віршів, 2007),
  • «Мандрівка коня Домініка до зірок» (казки, 2007),
  • «Френсіс Харе» (казки, 2007),
  • «Гедимін і чотири діди» (казки, 2007),
  • «Казки про яблука і груші» (казки, 4-е доповнене видання, 2008 р.),
  • «Як мишка Зіта світ врятувала» (казки, 2009),
  • «Жаба в бункері» (2010),
  • «Чарівний самоцвіт Домінікаса» (казки для дітей, обрано найкращою дитячою книгою 2011 року),
  • «Звичайно Френсіс Харе» (казки, 2012).

Спектаклі

[ред. | ред. код]
  • «Комуністична ностальгія» (разом з Л. Якимавічюсом, театр Шепа, 1992),
  • «Подорож на край світу» (Театр ляльок, 1993),
  • «З привидів життя» (спільно з С. Парульскісом, Шяуляйський драматичний театр, вистава нагороджена двома «Христофорами», 1995),
  • «Казка про Різдвяну бабусю» (театр Кейстуоліу, 2001),
  • «Daktaras ir Mangaryta» (Шяуляйський драматичний театр, вистава нагороджена спеціальною премією КМ за найкращу литовську драматургічну постановку року, 2002),
  • «Інтимна сповідь» (за І. Бергманом, Шяуляйський драматичний театр, 2003),
  • «Романс Лелії» (спільно з А. Алішаускасом за романом Бориса Віянса, Шяуляйський драматичний театр, 2004),
  • «Pelytė Zita» (Keistuoli teatras, 2005) була визнана найкращою п'єсою для дітей на національному фестивалі драматургії «Versmė» (2006),
  • «Віліс» (про В. Орвідаса, Театр ляльок, 2005),
  • «Кяуляганис» (Каунаський драматичний театр, 2005),
  • «Eglė Žalčių karalienė» (Клайпедський драматичний театр, 2006)
  • «Бункеріс» (Національний драматичний театр, 2008) переміг у номінації «Найкраща режисура» на Балтійському театральному фестивалі,
  • «Брідіс Євгеніюс» (театр «Доміно», 2008),
  • «Я йшов на станцію» (театри Keistuolių, 2009),
  • «Ангельські казки» (Театр молоді, 2010)
  • «Прийшов, побачив, не зміг» (Щасливі люди, 2011).

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • Дитяча літературна премія Міністерства освіти Литовської Республіки за заслуги перед дитячою літературою останніх років (2006),
  • «За заслуги перед Литвою» — Лицарський хрест (2007).
  • Його визнали кращим режисером на Балтійському театральному фестивалі в Паневежисі. (2007).
  • За книгу віршів «Хмари, як люди» (2008) відзначений літературної премії імені Й. Айстіса.
  • Лауреат Премії Уряду Литовської Республіки в галузі культури і мистецтва (2009).

Посилання

[ред. | ред. код]

Vytauto V. Landsbergio kūrybos svetainė

  1. ↑ CONOR.Sl