У 1894—1897 роках вивчав фортепіано і композиції Джузеппе Мартуччі, який вважав його своїм найкращим учнем. Після отримання диплому композитора, посів перше місце за «Società del Quartetto», сонати для фортепіано та віолончелі. Разом з Габріеле д'Аннунціо працював над виданням музичної продукції Антонія Сконтріно[5]. В 1905—1912 роках займав посаду директора консерваторії Парми, в то й же час писав композиції та навчався диригенству. Потім очолив консерваторії в Неаполі і Палермо. Одним з його учнів був Франко Капуана. Фано виступав як піаніст і член камерних груп, також диригував симфонічними оркестрами. Активно виступав за популяризацію класичної музики. У 1938 році Фано припиняє свою роботу через тодішній режим, в 1943—1945 роках переховувався у Фоссомброне та Ассізі. Після війни Гвідо повернувся до роботи[5].
↑ абFano Vitale, " Maestro compositore a pieni voti e con lode ". Vita e opere di Guido Alberto Fano, [w:] «Martini» docet. Atti delle giornate di studio, Conservatorio di musica «Giovan Battista Martini», Bologna 2007, s. 67–85.