Гргур Бранкович

Гргур Бранкович
 
Народження: 1415
Вучитрн, Косово
Смерть: 16 жовтня 1459 або 17 жовтня 1459
Монастир Хіландар, Айон-Орос[d], Греція
Поховання: Bogovađa Monasteryd
Рід: Бранковичі
Батько: Джурадж Бранкович
Мати: Ірина Кантакузина
Діти: Вук Бранкович

Гргур Бранкович (серб. Гргур Бранковић; прибл. 1415(1415) — 16 жовтня 1459) — сербський шляхтич з монаршої династії Бранковичів, син деспота Джураджа Бранковича та грецької аристократки Ірини Кантакузини.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Старший син деспота Сербії Джураджа Бранковича та його дружини — грецької аристократки Ірини Кантакузини. Мав трьох братів (Тодор, Стефан, Лазар) та двох сестер (Мара, Катерина).

Після захоплення османами міста Смедерево в 1439 році батько Гргура, деспот Джурадж, дозволив йому керувати прилеглими теренами як васал турків[1]. Узимку 1440 року Джурадж Бранкович проїжджав провінцією Гргура разом з дружиною та військами, маючи намір підняти населення на повстання та повернути втрачені території.

У квітні 1441 року османи звинуватили Гргура у зраді та позбавили його володінь. За наказом султана Мурада II 8 травня того ж року його з братом Стефаном осліпили[2][3].

Згідно з дослідженнями істориків Джона ван Антверпа Файна[en] та Сіми Чирковича, Гргур з'являється знову в 1458 року, намагаючись здобути вакантський сербський престол для себе або сина[4][5]. Згодом Гргур прийняв чернечий постриг у монастирі Хіландар у Греції, де й помер у жовтні 1459 року[6][7].

Син Гргура, Вук Бранкович, був титулярним деспотом Сербії в 1471—1485 роках.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Fine, John V. A.; John Van Antwerp Fine (1994). The Late Medieval Balkans: A Critical Survey from the Late Twelfth Century to the Ottoman Conquest. University of Michigan Press. с. 531. ISBN 0-472-08260-4.
  2. ↑ umetnosti, Srpska akademija nauka i (1929). Godišnjak - Srpska akademija nauka i umetnosti, Belgrad. Srpska akademija nauk i umetnosti. с. 286.
  3. ↑ Новаковић, Стојан (1972). Из српске историjе. Matica srpska. с. 201. .. и како их је 8. маја ослепио, а потом како је јуна те године Хадом-паша узео Ново Брдо и све српске градове.
  4. ↑ Fine, 1994, p. 574.
  5. ↑ Raška baština. Zavod za zaštitu spomenika kulture Kraljevo. 1988. с. 143.
  6. ↑ Raška baština. Zavod za zaštitu spomenika kulture Kraljevo. 1988. с. 153.
  7. ↑ Veselinović, Andrija; Ljušić, Radoš (2008). Srpske dinastije. Službene glasink. с. 121. ISBN 978-86-7549-921-3. Гргур се повукао у Хиландар, где се замонашио, и као монах Герман убрзо умро, 16. октобра 1459.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • John V.A., Fine. The Late Medieval Balkans: A Critical Survey from the Late Twelfth Century to the Ottoman Conquest. — The University of Michigan Press, 1994. — ISBN 0-472-08260-4.