| Григорій II Болгаринович | ||
| Митрополит Григорій II Болгаринович | ||
| ||
|---|---|---|
| 1458 — 1473 | ||
| Церква: | Константинопольська православна церква | |
| Попередник: | Митрополит Ісидор | |
| Наступник: | Митрополит Мисаїл | |
| Діяльність: | священник | |
| Народження: | не пізніше 15 століття Болгарія | |
| Смерть: | 1473 Київ | |
| Похований: | Новогрудок | |
Григо́рій ІІ (нар. ?- пом. зима 1472/73, Новгородок, суч. Новогрудок, Білорусь) — Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси (1458-1473).
Григорій II за походженням був болгарин. У Москву прибув 1435 року в сані протодиякона. 1444 року переїхав у Рим, де проживав до 1452 року. Потім прибув до Константинополя і був призначений ігуменом монастиря на честь святого Димитрія.
Після Флорентійської унії Московська православна Церква не визнала її. У 1448 році Собор московських єпископів, «по повеленію государя», без погодження з Константинопольським патріархом, поставив на митрополита Київського Іону. Ця подія вважається початком окремішності Московської церкви.
У Києві Флорентійську унію сприйняли негативно і митрополит Ісидор пробув митрополитом Київським до 1458 року.
15 жовтня 1458 року Константинопольський патріарх Григорій III (Мамма), який був в Римі у вигнанні унійним Константинопольським патріархом, провів реорганізацію Київської митрополії. А новому митрополиту Григорію ІІ, патріарх надав новий титул – Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси. Цей титул глави православної Київської митрополії носили до приєднання Київської церкви до московського патріархату 1686 року, а греко-католицькі Київські митрополити - до 1806 року.
На поставленні Григорія ІІ наполягав пап Калікст III, і року його наступник Пій II видав ствердну грамоту 11 вересня 1458[1]. Разом з митр. Григорієм папа висилав до короля Казимира IV свого особистого посланця лятеранського графа Миколая Цаґупіті. Папа думав, що знову можуть виникнути труднощі з поставленням Флорентійського митрополита в Києві, й тому папський посол мав ужити всіх дипломатичних засобів, щоб Григорія ввести спокійно на його митрополичий престіл.[2]
Проти поділу активно виступив великий князь московський. Він засилав до єпископів посланців з просьбами та погрозами, але нічого не добився. У зв’язку з цим митрополит Іона наприкінці 1459 року скликав у Москві Собор московських єпископів, який підтвердив, що «відбувся поділ Ближніх Церков Московської й Київської, який наносить шкоду усьому Православ'ю». Учасники Собору вирішили бути «невідступними від Святої Церкви Московської».
Митрополит Іона, який помер у 1461 році, був останнім митрополитом у Москві, що певний час контролював єпархії на теренах Польсько-Литовської держави. Новий митрополит Феодосій, поставлений, як і його попередник Йона, без дозволу й благословення Константинопольського патріарха, жодної влади над піденно-західними єпархіями Київської митрополії вже не мав.
Не зрікаючись Флорентійської унії, Митрополит Григорій ІІ отримав підтвердження своїх митрополичих прав (1467) Патріархом Константинопольським Діонісієм I. У своій грамоті патріарх охарактеризував Йону та його наступників як розкольників, визнаючи таким чином законність Ісидора та його наступника Григорія, попри те, що вони дотримувалися унії[3].
Помер наприкінці 1472 чи на початку 1473 року в Новгородку.
| Попередник: | Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси 1458—1473 |
Наступник: |
| Ісидор | Мисаїл Пструч Спиридон |