Гібоніт

Гібоніт
Загальні відомості
Статус IMAперевизначений (Rd)[d][1][2][3]
IMA-номерIMA2020 s.p.
АбревіатураHbn[4]
Хімічна формула(Ca,Ce)(Al,Ti,Mg)12O19
Nickel-Strunz 104.CC.45
Ідентифікація
Коліркоричневий, чорний, червоно-коричневий
Твердість7,5-8
БлискСклоподібне тіло
ПрозорістьНапівпрозорий
Колір рисичервонувато-коричневий
Густина3,84
Оптичні властивості кристалів
Показник заломленняnω = 1.807(2), nε = 1.79(1)
Інші характеристики
Радіоактивністьслаборадіоактивний: 88,2 Бк/г
CMNS: Гібоніт у Вікісховищі

Гібоніт — мінерал з ідеалізованою хімічною формулою (Ca,Ce)(Al,Ti,Mg)12O19, зустрічається в різних кольорах. Він відноситься до класу мінералів «оксидів і гідроксидів». Гібоніт кристалізується в гексагональній кристалічній системі і зазвичай розвиває пластинчасті, рідше призматичні кристали коричневого, чорного та червонувато-коричневого кольорів. Його твердість за шкалою Мооса становить від 7,5 до 8, а густина складає 3,84 г/см³.

Етимологія та історія

[ред. | ред. код]

Гібоніт вперше був виявлений у 1956 році на елювіальних родовищах Есіва біля Маромбі, в районі Амбоасарі, регіоні Анузі (Форт-Дофін) у провінції Толіара на Мадагаскарі та описана Кюрієном, Гійєміном, Орселем і Штернбергом. Його назвали на честь першовідкривача Поля Гібона.

Кристалічна структура

[ред. | ред. код]

Кристали Гібоніта гексагональні в просторовій групі P63 (просторова група № 194) з параметрами решітки a = 5,613 Å і c = 22,285 Å.[5]

Властивості

[ред. | ред. код]

Як і багато інших рідкоземельних мінералів, гібоніт містить сліди урану та торію. З цієї причини його класифікують як слаборадіоактивний. Він має питому активність близько 88,2 Бк/г[5] (для порівняння: природний калій 31,2 Бк/г).

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ International Mineralogical Association - Commission on new minerals, nomenclature and classification The IMA List of Minerals (September 2020) — 2020.
  2. ↑ Miyawaki R., Hatert F., Pasero M. et al. IMA Commission on New Minerals, Nomenclature and Classification (CNMNC) Newsletter 50: New minerals and nomenclature modifications approved in 2019 // Mineralogical Magazine — Cambridge University Press, 2019. — Vol. 83, Iss. 4. — P. 615–620. — ISSN 0026-461X; 1471-8022 — doi:10.1180/MGM.2019.46
  3. ↑ Holtstam D., Hålenius U. Nomenclature of the magnetoplumbite group // Mineralogical Magazine — Cambridge University Press, 2020. — Vol. 84, Iss. 3. — P. 376–380. — ISSN 0026-461X; 1471-8022 — doi:10.1180/MGM.2020.20
  4. ↑ Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical Magazine — Cambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022 — doi:10.1180/MGM.2021.43
  5. ↑ а б Гібоніт / Девід Бартелмі: дані про мінерал гібоніту. — Дата звернення: 12.11.2023.