Гірські дощові ліси Північно-Західних Гат
 Ландшафт Національного парку Кудремукх[en]
| |
| Екозона | Індомалайя |
|---|---|
| Біом | Тропічні та субтропічні вологі широколистяні ліси |
| Статус збереження | критичний/зникаючий |
| Назва WWF | IM0135 |
| Межі | Вологі листяні ліси Північно-Західних Гат Вологі ліси Малабарського узбережжя Вологі листяні ліси Південно-Західних Гат Гірські дощові ліси Південно-Західних Гат |
| Площа, км² | 30 825 |
| Країни | Індія |
| Охороняється | 5331 км² (17 %)[1] |
 Розташування екорегіону (фіолетовим)
| |
Гірські дощові ліси Північно-Західних Гат (ідентифікатор WWF: IM0135) — індомалайський екорегіон тропічних та субтропічних вологих широколистяних лісів, розташований в горах Західних Гат на південному заході Індії[2]. Він вирізняється високим видовим різноманіттям та рівнем ендемізму.
.jpg)
Екорегіон гірських дощових лісів Північно-Західних Гат охоплює середні висоти і високогір'я північної частини Західних Гат, розташовані на висоті понад 1000 м над рівнем моря, і простягається від крайнього півдня Гуджарата через Махараштру та Гоа до Карнатаки, паралельно західному узбережжю Індії. На більш низьких висотах екорегіон переходить у вологі листяні ліси Північно-Західних Гат. В Західних Гатах беруть свій початок річки Ґодаварі, Крішна та Кавері, які течуть на схід, через Деканське плато, і впадають у Бенгальську затоку. Стрімкі західні схили цих гір підіймаються на висоту понад 1000 м над рівнем моря, а східні схили так само стрімко спускаються до Деканського плато.
В межах екорегіону переважає вологий і спекотний тропічний клімат. Високі Західні Гати перехоплюють вологу південно-західних мусонів, які дмуть з червня по вересень. Таким чином, на їх західних схилах середньорічна кількість опадів може досягати 2500-3000 мм, а на східних схилах — 1000 мм. Середні температури в горах є нижчими, ніж на навколишніх рівнинах, і знижуються зі збільшенням висоти.
Основними рослинними угрупованнями екорегіону є багатоярусні дощові ліси, дерева в яких досягають висоти 45 м. Ці дерева вкриті ліанами та епіфітами, особливо різними видами орхідей. Ці орхідеї мають спеціалізовані системи запилення і часто залежать від одного виду-запилювача. Основу лісів регіону складають тикові дерева (Tectona grandis), а також різноманітні представники родин Діптерокарпові (Dipterocarpaceae), Клузієві (Clusiaceae), Фісташкові (Anacardiaceae), Сапотові (Sapotaceae) та Мелієві (Meliaceae). На висоті понад 900 м над рівнем моря в лісах переважають представники родини Лаврові (Lauraceae). Бамбуки та пальми формують в лісах густий, непрохідний підлісок. Різні види стробліантів[en] (Strobilanthes), іксор (Ixora), кантіумів[en] (Canthium), нитинок (Selaginella) та арізем[en] (Arisaema), а також представники родин Акантові (Acanthaceae) і Аннонові (Annonaceae) та різноманітні папороті формують на землі густий килим з рослинності. Серед рідкісних видів дерев, поширених в екорегіоні, слід відзначити Myristica malabarica[en] та Diospyros sylvatica[sv]
На схилах найвищих гірських вершин, розташованих в південній частині екорегіону, зустрічаються невисокі вічнозелені ліси шола[en], а на вершинах гір поширені гірські луки. Серед характерних рослин, що зустрічаються в лісах шола, слід відзначити деревоподібний рододендрон[en] (Rhododendron arboreum), непальську магонію[en] (Mahonia napaulensis), вигнутий елеокарпус[en] (Elaeocarpus recurvatus), дрібнозубчастий падуб[sv] (Ilex denticulata), нільгирійську магнолію[en] (Magnolia nilagirica), актінодафну Бурдело[en] (Actinodaphne bourdillonii) та різні види сизигіумів[en] (Syzygium spp.). Високогірні луки екорегіону характеризуються вогнестійкими та морозостійкими травами. Серед трав, поширених на цих луках, слід відзначити цейлонський золотоборідник[sv] (Chrysopogon nodulibarbis), звивистий цимбопогон[en] (Cymbopogon flexuosus), війчастий очеретник[sv] (Arundinella ciliata), середньолистий очеретник[sv] (Arundinella mesophylla), горбковий очеретник[sv] (Arundinella tuberculata), тремтячу темеду[sv] (Themeda tremula) та жилкувату сехіму[sv] (Sehima nervosum).
Екорегіон гірських дощових лісів Північно-Західних Гат вирізняється високим фауністичним різноманіттям. В межах екорегіону зустрічається близько 90 видів ссавців. Серед рідкісних великих ссавців, поширених в регіоні, слід відзначити бенгальського тигра (Panthera tigris tigris), індійського леопарда (Panthera pardus fusca), індійського слона (Elephas maximus), гаура (Bos gaurus), гірського куона (Cuon alpinus) та ведмедя-губача (Melursus ursinus). Також в екорегіоні мешкають рідкісні левохвості макаки (Macaca silenus), велетенські індійські білки (Ratufa indica) та майже ендемічні великоплямисті цивети (Viverra civettina).
В межах екорегіону зустрічається понад 345 видів птахів. Серед поширених в регіоні птахів слід відзначити дев'ять майже ендемічних видів. Нільгирійські голуби[en] (Columba elphinstonii), малабарські токо (Ocyceros griseus), сіроголові бюльбюлі (Brachypodius priocephalus), сіролобі кратеропи (Argya subrufa), вогнисті сіпараї (Aethopyga vigorsii) та малабарські папуги[en] (Psittacula columboides) окрім вологих листяних лісів Північно-Західних Гат також зустрічаються у навколишніх рівнинних вологих лісах, а білочереві вагабунди (Dendrocitta leucogastra), сіроволі чагарниці (Montecincla jerdoni) та рудобокі підпаленики[en] (Sholicola major) мешкають переважно у високогір'ях. Серед інших птахів, поширених в екорегіоні, слід відзначити рідкісних індійських флоріканів (Sypheotides indicus), сірих пеліканів (Pelecanus philippensis), індійських токо (Ocyceros birostris) та дворогих гомраїв (Buceros bicornis).
Рівень ендемізму серед тварин екорегіону найбільш виражений у жаб. 138 зі 158 видів жаб, поширених в горах регіону, є ендеміками, які більше ніде на Землі не зустрічаються.
Оцінка 2017 року показала, що 5331 км², або 17 % екорегіону, є заповідними територіями[1]. Ще близько 39 % екорегіону вкриті лісами, однак перебувають поза межами заповідників. Природоохоронні території включають:
- Тигровий заповідник Калі[en], Карнатака (80 км²)
- Природний заповідник Бхадра[en], Карнатака (200 км²)
- Національний парк Чандолі[en], Махараштра (80 км²)
- Природний заповідник Данделі[en], Карнатака (1060 км²)
- Природний заповідник Койна[en], Махараштра (160 км²)
- Національний парк Кудремукх[en], Карнатака (820 км²)
- Природний заповідник Мукамбіка[en], Карнатака (160 км²)
- Природний заповідник Пушпагірі[en], Карнатака (70 км²)
- Природний заповідник Радханагарі[en], Махараштра (350 км²)
- Природний заповідник долини Шараваті[en], Карнатака (370 км²)
- Природний заповідник Шеттіхаллі[en], Карнатака (470 км²)
- Природний заповідник Сомешвара[en], Карнатака (40 км²)
- Природний заповідник Танса[en], Махараштра (130 км²)
- ↑ а б Dinerstein, Eric; Olson, David; Joshi, Anup; Vynne, Carly; Burgess, Neil D.; Wikramanayake, Eric; Hahn, Nathan; Palminteri, Suzanne; Hedao, Prashant; Noss, Reed; Hansen, Matt; Locke, Harvey; Ellis, Erle C; Jones, Benjamin; Barber, Charles Victor; Hayes, Randy; Kormos, Cyril; Martin, Vance; Crist, Eileen; Sechrest, Wes та ін. (2017). An Ecoregion-Based Approach to Protecting Half the Terrestrial Realm. BioScience. 67 (6): 534—545. doi:10.1093/biosci/bix014.
- ↑ Map of Ecoregions 2017 (англ.). Resolve, using WWF data. Процитовано 07 жовтня 2023.