Джон-Ячмінь (пісня)

Джон-Ячмінь
John Barleycorn
Формапісня
ТемаJohn Barleycornd
Моваанглійська
ПерекладМикола Лукаш та Василь Мисик

S: [{{localurl:s:Роберт Бернз }} Цей твір] у  Вікіджерелах

«John Barleycorn» («Джон-Ячмінь») — англійська народна пісня. Характер Джона-Ячменя у пісні уособлює зернові врожаї ячменю і варіння з нього алькогольного напою — пива та віскі. У пісні описане життя Джона-Ячменя, наповнене страждання, боротьби, смерті, приниження, що відповідають різним стадіям вирощування ячменю, наприклад, таким, як жнива та пивоваріння.

Походження

[ред. | ред. код]

Дослідниця Кетлін Герберт звертає увагу на зв'язок між Беовою (міфічною фігурою англо-саксонського язичництва, котра проявляється на початку англо-саксонського королівського родоводу, ім'я якої означає «Ячмінь») та фігурою Джона-Ячменя. Вона вважає, що Беова і Ячмінне Зерно — це одне й те ж саме поняття, зазначаючи, що народна пісня описує деталі страждань, смерті та воскресіння Джона-Ячменя, а також зазначає «ефекти воскресіння від пиття його крові».[1]

Джон-Ячмінь уособлює злак, котрий переживає великі страждання, помираючи страшною смертю. Тим не менше, у результаті цієї смерті може бути вироблений алкоголь, тому Джон-Ячмінь помирає, щоб інші могли жити та насолоджуватися життям. І врешті-решт, його тіло також виявляється п'яним. Популярний гімн «We Plough the Fields and Scatter» часто співали на Святі урожаю в одну дуду.

З іншого боку, у своїх примітках до твору «Penguin Book of English Folk Songs» (Лондон, 1959), редактори А. Л. Ллойд і Ральф Воан-Вільямс задумуються, чим є ця балада: чи «незвично когерентною для фольклору формою виживання» чи «створення антикварного відродження, котре стало „Міфом“». У будь-якому разі, зазначають вони, «це дуже стара пісня», друковані версії котрої з'явилися ще у шістнадцятому столітті.

Переспіви пісні зробив Роберт Бернз. Українські переклади Миколи Лукаша та Василя Мисика

Тексти

[ред. | ред. код]

Версія Роберта Бернса

[ред. | ред. код]

There was three kings into the east,
Three kings both great and high,
And they hae swern a solemn oath
John Barleycorn should died.

They took a plough and plough'd him down,
Put clods upon his head,
And they hae sworn a solemn oath
John Barleycorn was dead.

But the cheerful Spring came kindly on,
And show'rs began to fall;
John Barleycorn got up again,
And sore surpris'd them all.

The sultry suns of Summer came,
And he grew thick and strong;
His head weel arm'd wi' pointed spears,
That no one should him wrong.

The sober Autumn enter'd mild,
When he grew wan and pale;
His bending joints and drooping head
Show'd he began to fail.

His colour sicken'd more and more,
He faded into age;
And then his enemies began
To show their deadly rage.

They've taen a weapon, long and sharp,
And cut him by the knee;
Then tied him fast upon a cart,
Like a rogue for forgerie.

They laid him down upon his back,
And cudgell'd him full sore;
They hung him up before the storm,
And turned him o'er and o'er.

They filled up a darksome pit
With water to the brim;
They heaved in John Barleycorn,
There let him sink or swim.

They laid him out upon the floor,
To work him farther woe;
And still, as signs of life appear'd,
They toss'd him to and fro.

They wasted, o'er a scorching flame,
The marrow of his bones;
But a miller us'd him worst of all,
For he crush'd him between two stones.

And they hae taen his very heart's blood,
And drank it round and round;
And still the more and more they drank,
Their joy did more abound.

John Barleycorn was a hero bold,
Of noble enterprise;
For if you do but taste his blood,
'Twill make your courage rise.

'Twill make a man forget his woe;
'Twill heighten all his joy;
'Twill make the widow's heart to sing,
Tho' the tear were in her eye.

Then let us toast John Barleycorn,
Each man a glass in hand;
And may his great posterity
Ne'er fail in old Scotland!

Переклад Миколи Лукаша

[ред. | ред. код]

Джон Ячмінь

Зійшлись колись три королі
Суміжних володінь
I поклялись, заприсяглись,
Що згине Джон Ячмінь.

Взяли, ввергли його в ріллю,
Втовкли аж у глибінь
I поклялись, заприсяглись,
Що там йому амінь.

Прийшла весна веселая
З теплом, з дощем рясним,
I Джон Ячмінь піднявся знов
На диво їм усім.

Настало літечко жарке
— Стоїть Ячмінь, як гай,
Пустив уси, немов списи
— Ніхто не зачіпай!

Настигла осінь клопітка
— Ячмінь мов зажуривсь
І головою сивою
Додолу похиливсь.

Змарнів, ізблід— звичайно, дід
— Немає вже снаги…
Отут на нього й завзялись
Злорадні вороги.

Ураз йому кривим ножем
Коліна підтяли,
На віз взяли, рублем стягли,
На кару повезли.

Додолу скинули, та й ну
Ціпами обкладать,
На вітер винесли, та й ну
Угору підкидать.

Шпурнули в воду бідака,
У темну холодінь:
Роби, що хочеш, Джон Ячмінь,-
Хоч потопай, хоч плинь!

Знов вийняли на білий світ,
Та мало ще наруг,
Знов шарпали, вгадавши в нім
Життя найменший рух.

Пекли сердегу на вогні,
Аж мозок з кості сплив,
А там мірошник у млині
Ще й жорнами чавив.

А потім з серця кров взяли,
Кружляти почали…
Пили, пили — що більш пили,
То веселіш були.

Бо Джон Ячмінь — то ж богатир,
I добра в нього кров:
Ковтнеш її хоч крапельку,
То всіх би поборов!

Ковтнеш її — журба сплива,
А радість ожива,
Ковтне її сумна вдова,
I серце їй співа!

Чарками дзень, чарками дзінь
— Здоров був, Джон Ячмінь!
Хай родить рід твій задля всіх
Потомних поколінь!

Переклад Василя Мисика

[ред. | ред. код]

Джон Ячне Зерно

Зложили присягу колись
    Три східних королі,
Щоб Джону Ячному Зерну
    Не жити на землі.

Вони взяли його в поля
    I приорали там -
I в борозні загинув Джон
    На радість королям!

Та тільки травень надійшов
    I гримнув перший грім,
Джон Ячне Зерно з глибу знов
    Повстав на диво всім.

Під літнім подихом палким
    Він виріс і зміцнів
I в стріли вбрався, щоб ніхто
    Напасти не посмів.

Війнула осінь холодком — Він висох і поблід
I сиву голову свою
    Схилив у пил, як дід.

Щодня він старівся й слабів,
    I знову навкруги
Зійшлися з задумом лихим
    Жорстокі вороги.

Коліна гострим різаком
    Перетяли йому,
Зв'язали міцно й повезли,
    Як злодія, в тюрму.

На тік поклавши, узялись
    Його киями бить,
I вішали перед дощем,
    I торсали щомить.

У яму кинули його,
    Водою повну вкрай,
I залишили Джона там
    На муку і одчай.

I, витягши, на землю знов
    Жбурнули, і, коли
Життя з'явилося у нім,
    Знов бити почали.

Страшним вогнем його пекли
    I катували знов;
А мельник всіх перевершив:
    На пил його змолов.

Вони взяли всю кров його
    Й пили навкруг стола -
Й що більш пили її, то більш
    Веселість їх росла.

Джон Ячне Зерно був колись
    Уславлений герой;
Бо хто скуштує кров його,
    Стає одважним той.

Бо хто скуштує кров його,
    Той горе забува -
I плачучи, веселий спів
    Заводить удова.

Нехай же кожний піднесе
    За Джона келих свій,
Щоб рід його не припинявсь
    В Шотландії старій!

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Herbert (2007:16).

Посилання

[ред. | ред. код]