Джошуа Барні | |
---|---|
Народився | 6 липня 1759[1][2] Балтимор, Мериленд, США |
Помер | 10 грудня 1818[1] (59 років) або 1 грудня 1818[2] (59 років) Піттсбург, Пенсільванія, США[2] |
Поховання | Allegheny Cemeteryd[2] |
Країна | США |
Діяльність | офіцер |
Учасник | Англо-американська війна 1812-1815 |
Діти | John Barneyd |
Джошуа Барні (англ. Joshua Barney; 6 липня 1759, Балтимор — 1 грудня 1818, Піттсбург) — офіцер Континентального флоту під час Війни за незалежність США. Пізніше він досяг рангу комодора ВМС США та брав участь у Війні 1812, під час якої героїчно, але без успіху намагався захистити від наступу британців Вашингтон[3]
Барні народився в Балтиморі.
Він вперше вийшов у море у 1771 році у віці 12 років[4]. У 1775 році він служив помічником капітана (який був його зятем) на борту торгового судна, яке прямувало до Європи. Після смерті капітана він прийняв командування й успішно доправив судно до Ніцци[4].
Барні був двічі одружений і мав дітей від обох дружин[4]. Він помер у Піттсбурзі, дорогою до Кентуккі, де планував проживати після відставки[3]. Його вдова Гаррієт оселилася у Кентуккі з трьома дітьми[4].
Його онук Джозеф Ніколсон Барні був офіцером флоту США, а потім ВМС Конфедерації.
Барні служив у континентальному флоті, починаючи з лютого 1776 року, як помічник власника Hornet, де брав участь у рейді комодора Есека Гопкінса на Нью-Провіденс. Пізніше він служив на борту Wasp і його підвищили до звання лейтенанта за хоробрість у бою між Wasp і британським бригом Betsey. Під час служби під проводом Ендрю Доріа він зайняв помітну роль у захисті річки Делавер[5][3].
Барні потрапив у полон і кілька разів його обмінювали. У 1779 році він знову потрапив у полон і його ув'язнили в Old Mill, Плімут, Англія, де він перебував до втечі у 1781 році[3]. Про це він написав у «Спогадах Комодора Барні», опублікованих у Бостоні у 1832 році.
У квітні 1782 року його поставили у команду Пенсільванського корабля Hyder Ally, на якому він захопив більш важко озброєний військовий корабель HMS General Monk у битві у Делаверській бухті[4][6]. Йому передали командування трофейним кораблем (перейменованому на General Washington). На ньому Барні вирушив до Франції з кореспонденцією для Бенджаміна Франкліна. Він повернувся з новиною про укладення миру[3]. Корабель також привіз групу австрійських натуралістів під керівництвом Франца Йозефа Меертера та Франца Бооса[7].
Барні був одним з перших членів Пенсильванського Ордену Цинцінната, а пізніше перейшов до його відділення у Меріленді.
Після Французької революції Барні приєднався до французького флоту, де став командиром ескадри[3].
Між 1796 і 1802 роками Джошуа Барні служив капітаном у французькому флоті[8]. У період з 7 червня до 17 жовтня 1796 року він був капітаном французького фрегата Harmonie. Він відплив з Рошфора, щоб переправити зброю і боєприпаси на Кап-Франса. Потім він подорожував у Карибському басейні між Гаваною та Чесапікською затокою, повернувшись 17 жовтня на Кап-Франса[9][10].
На початку війни 1812 року, після успішного, але не надто прибуткового каперства як капітана шхуни Rossie, Барні вступив у ВМС США як капітан, і очолив Флотилію Чесапікської затоки — флотилію канонерських човнів, які захищали затоку Чесапік. Він є автором плану захисту Чесапіка, який передали секретарю ВМФ Вільяму Джонсу та прийняли 20 серпня 1813 року. План полягав у використанні флотилії з барж з низькою осадкою, кожна з яких мала велику гармату. Такі баржі використовувалася у великих кількостях для атаки британських сил, після чого вони могли уникнути удару у відповідь, відступивши на мілководдя, на які багатий Чесапікський регіон. 25 квітня 1814 року Барні отримав призначення капітаном у військово-морському флоті США[11]. Через значну чисельну перевагу британського флоту флотилію заблокували і Барні був вимушений її знищити, аби вона не дісталася ворогу.
Під час битви під Бладенсбургом, Барні та 360 моряків і 120 морських піхотинців захищали Вашингтон. Боротьба доходила до рукопашної з абордажними щаблями та піками. Запекла битва тривала впродовж чотирьох годин, але англійці зрештою перемогли американців. Захисники були змушені відступити після того, як їх майже відрізали, і британці прорвалися до Вашингтону, де спалили Капітолій і Білий дім[12]. Барні отримав важке поранення: кулю глибоко у стегно, яку так і не змогли вийняти[13].