Діаспора Південного Судану

Південно-суданська діаспора складається з громадян Південного Судану, які проживають за кордоном..

Кількість населення Південного Судану за межами країни різко зросла з початком боротьби за незалежність від Північного Судану. Близько півмільйона південних суданців виїхали з країни як біженці, як постійна чи тимчасова робоча сила, що призвело до появи діаспори південно-суданського населення.

Найбільші громади південно-суданської діаспори розташовані в Північній Америці, Західній Європі та Океанії в Сполучених Штатах, Канаді, Великій Британії, Австралії, малі громади існують у Франції, Італії, Німеччині, Швеції та Новій Зеландії.

Голосування діаспори

[ред. | ред. код]

Південносуданцям, що живуть в Дарфурі, було надано можливість голосувати на референдумі на спеціальних виборчих дільницях, оскільки деякі племена виступали за єдність, а інші підтримували розподіл з можливими загрозливими наслідками для самого Дарфуру.[1] Виборчі дільниці також були створені у восьми країнах з великою кількістю населення Південного Судану, а саме Австралії, Канаді, Єгипті, Ефіопії, Кенії, Уганді, Сполученому Королівстві та Сполучених Штатах.[2]

У Сполучених Штатах, де проживає приблизно 25 000-50 000 південносуданських громадян, виборчі округи були відкриті у восьми штатах: Вірджинія, Массачусетс, Іллінойс, Техас, Теннессі, Небраска, Аризона та Вашингтон.[3] Подібні кабінки для голосування були встановлені в канадських містах Калгарі та Торонто, щоб задовольнити приблизно від 40 000 до 50 000 південносуданців, що проживають у Канаді; близько 2200 з яких зареєструвалися для голосування в одному з двох міст.[2]

Голоси Південно-Суданської діаспори розділилися на підтримку або проти поділу країни: члени деяких племен виступали за єдність, а члени інших племен підтримали розподіл. Деякі канадські південні суданці закликали до бойкоту референдуму, звинувачуючи Міжнародну організацію з міграції, на яку було покладено завдання провести голосування в цій країні, в тому, що на її роботу «впливав уряд в Хартумі».[2]

Проживаючий в Калгарі журналіст Мадінг Нгор з редакції The New Sudan Vision відкинув ці претензії як «теорію змови», додавши: «Це дуже фрагментована спільнота за племінним критерієм».[2] З понад 99 % тих, хто проживає на півдні, проголосували за незалежність, в той час, як 42 % тих, хто жив на півночі, проголосували за єдність.[4]

Розподіл по країнах (станом на 2012 рік)

[ред. | ред. код]
Країна Кількість громадян Південного Судану
Данія Данія 4200 Станом на 2012
Нідерланди Нідерланди приблизно 4000 Станом на 2016
Швеція Швеція 4,000 Станом на 2012
Велика Британія Велика Британія 30,000 Станом на 2012
США США 30,000 Станом на 2012
Канада Канада 17,000 Станом на 2012
Нова Зеландія Нова Зеландія 3,000 Станом на 2012
Ізраїль Ізраїль 7,500 Станом на 2012
Італія Італія 10,000 Станом на 2012
Ірландія Ірландія 3,000 Станом на 2012
Франція Франція 30,000 Станом на 2012
Австралія Австралія 15,000 Станом на 2012
РАЗОМ 400,000 — 600,000 (Південний Судан Південний Судан: 7,000,000 Станом на 2012)

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Omar al-Saleh (9 січня 2011). Mixed feelings in Darfur | Al Jazeera Blogs. Blogs.aljazeera.net. Архів оригіналу за 15 січня 2011. Процитовано 16 січня 2011.
  2. ↑ а б в г Tom Babin (9 січня 2011). Some Sudanese-Canadians boycott referendum over fears of bias. Calgary Herald. Postmedia News. Архів оригіналу за 13 січня 2011. Процитовано 10 січня 2011.
  3. ↑ John Terrett (10 січня 2011). Sudan vote in USA | Al Jazeera Blogs. Blogs.aljazeera.net. Архів оригіналу за 12 січня 2011. Процитовано 16 січня 2011.
  4. ↑ Faith Karimi (22 січня 2011). Report: Vote for Southern Sudan independence nearly unanimous. CNN. Архів оригіналу за 6 жовтня 2012. Процитовано 2 квітня 2011.