Еміл Сейферт | ||||||||||||||||||||||||||
Особисті дані | ||||||||||||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Народження | 28 квітня 1900 | |||||||||||||||||||||||||
Чехословаччина | ||||||||||||||||||||||||||
Смерть | 20 жовтня 1973 (73 роки) | |||||||||||||||||||||||||
Чехословаччина | ||||||||||||||||||||||||||
Громадянство | Чехословаччина | |||||||||||||||||||||||||
Позиція | захисник, півзахисник | |||||||||||||||||||||||||
Юнацькі клуби | ||||||||||||||||||||||||||
1915–16 | «Славія» (Прага) | |||||||||||||||||||||||||
Професіональні клуби* | ||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||
Національна збірна | ||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||
Тренерська діяльність** | ||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||
* Ігри та голи за професіональні клуби | ||||||||||||||||||||||||||
** Тільки на посаді головного тренера. |
Еміл Сейферт (чеськ. Emil Seifert, 28 квітня 1900, Жижков — 20 жовтня 1973) — чехословацький футболіст, що грав на позиції захисника і півзахисника. По завершенні ігрової кар'єри — тренер.
Виступав, зокрема, за клуби «Вікторія» та «Славія», а також національну збірну Чехословаччини.
Триразовий чемпіон Чехословаччини (як гравець). Чотириразовий чемпіон Чехословаччини (як тренер).
Народився в 1900 році в Жижкові, мав шестеро братів і сестер[1].
В 1915 році футбольний клуб «Вікторія» (Жижков) оголосив набір юнаків у молодіжну команду[2]. Через війну команді не вистачало гравців і такий крок мав створити найближчий резерв на майбутнє. Молодого Еміла запримітив і запросив на перегляд чиновник «Вікторії» Єнда Краус[1]. Сейферт став одним з тих, хто пройшов відбір і отримав запрошення в команду. Перший матч дублери «Вікторії» зіграли з дублерами «Спарти». Обидва голи в матчі забив Сейферт, а його команда перемогла з рахунком 2:0[2]. Талант юного футболіста був добре помітний і уже в наступному році його почали підпускати до основи. В грудні 1916 року був у складі «Вікторії» учасником турніру у Відні, де команда посіла друге місце[3]. Сейферт грав на позиції лівого півзахисника в усіх трьох матчах змагань, де чеський клуб двічі зіграв унічию з однаковим рахунком 2:2 проти команд «Рапід» і «Вінер АФ», а також переміг 2:1 ВАК[3].
Останні воєнні і перші післявоєнні роки були важкими для «Вікторії». Навіть розглядався варіант об'єднання з «Уноном» (Жижков). Але команда вистояла і повернулась в число лідерів празького футболу. Сейферт став одним з тих, навколо кого будувалась нова команда, разом з такими гравцями як: Рудольф Клапка, Франтішек Плодр, а також Ярослав Мисік, Карел Стейнер і Антонін Бребурда, що були лідерами довоєнного періоду. Перші два чемпіонати незалежної Чехословаччини (турнір носив назву Середньочеська ліга) 1918 і 1919 років «Вікторія» завершила на четвертих місцях[4]. В 1920 році команда була третьою, але в 1921 знову опустилась на четверте[4]. Більш вдало клуб виступав у Середньочеському кубку, де три роки поспіль виходив у фінал. Всі три рази команда грала з непереможною «Залізною Спартою», як називали празьку «Спарту» в ті часи. Фінали 1919 і 1920 років «Вікторія» програла з рахунком 0:2 і 1:5 відповідно, але виграла розіграш 1921 року[5]. Щоправда, фінал не відбувся вчасно і був зіграний в 1922 році, коли Сейферта вже не було в команді.
В 1922 році Еміл Сейферт разом з Франтішеком Плодром приєднався до празької «Славії»[6]. В новій команді періодично грав на звичній позиції лівого півзахисника, але частіше його використовували як лівого захисника. В 1922 і 1923 роках в чемпіонаті все ще домінувала «Спарта», а «Славія» обидва рази була другою[4]. Восени 1922 року «Славія» взяла реванш у «Спарти», перемігши в півфіналі Середньочеського кубка 1922 року. Для визначення переможця командам довелося зіграти три рази. Перший матч завершився внічию 2:2, другий був перерваний за рахунку 0:0 через складні погодні умови, і лише в дограванні «Славія» перемогла з рахунком 1:0[7]. До слова, в чвертьфіналі новий клуб Сейферта обіграв колишній — «Вікторію». Той матч також не вдалося зіграти за один раз, адже гру було призупинено за рахунку 3:1 на 67-й хвилині. Футболісти «Вікторії» були незадоволенні рішенням арбітра Франтішека Цейнара призначити пенальті за рахунку 2:1 на користь «Славії». Після реалізації пенальті суддя вилучив з поля кількох футболістів, які продовжували сперечатися, і зупинив гру. Решту 23 хвилини були зіграні пізніше, під час яких «Славія» забила ще один гол, після цього команди провели товариську гру 2х30 хв[8][7]. Через затяжні чвертьфінал і півфінал, фінальний поєдинок був перенесений на наступний рік. У вирішальному матчі «Славія» з Сейфертом у захисті обіграла клуб «Чехія Карлін» з рахунком 3:2 і здобула свій перший трофей з 1918 року[9][10]. Формально матч відбувся в 1923 році, але це був розіграш 1922. У розіграші 1923 року «Славія» дійшла до фіналу, де зіграла зі «Спартою» і програла з рахунком 1:3[10].
Наприкінці 1923 року «Славія» відправилась у Іспанію, де зустрічалась з лідерами місцевого футболу. Команда перемогла з рахунком 9:2 і зіграла внічию 4:4 з «Атлетіком» (Більбао), а також обмінялась перемогами з «Барселоною» — 0:1 і 3:2. Сейферт зіграв в усіх чотирьох перелічених матчах[10][11].
В чемпіонаті 1924 року «Славія» в особистій зустрічі нарешті перемогла головного конкурента «Спарту» з рахунком 2:1[12]. Але чемпіонат 1924 року не був завершений, адже футбольна спільнота Чехословаччини вирішила заснувати професійну футбольну лігу. На момент зупинки турніру команди провели різну кількість матчів. «Славія» лідирувала в таблиці, випереджаючи на одне очко Вікторію (Жижков), хоча й зіграла на один матч більше[4].
У першому професіональному чемпіонаті Чехословаччини 1925 десять команд зіграли турнір в одне коло, хоча спочатку планувався повноцінний турнір, але відбулась чергова зміна регламенту з переходом на систему осінь-весна. Боротьбу за титул традиційно вели «Славія» і «Спарта», які мали зустрітись наприкінці турніру. В очній зустрічі конкурентів «Славія» зазнала єдиної поразки в сезоні — 0:2. «Спарта» наздогнала суперника за втраченими очками, але «Славія» зберігала значну перевагу за різницею м'ячів. Ця різниця перевищила 10 голів в останньому турі, коли "Славія"обіграла «Вршовіце» з рахунком 5:0. Майже всі матчі чемпіонату були зіграні до кінця червня, але оголошення чемпіона довелось відкласти аж до листопада, коли «Спарта» проводила перенесений поєдинок з тим самим «Вршовіце». В перенесеній грі «Спарту» влаштовував лише виграш з двозначним рахунком. Перемогти вдалось зі скромним рахунком 3:2, що зробило «Славію» першим чемпіоном професіональної ліги Чехословаччини[13]. Сейферт зіграв сім матчів з дев'яти, виступаючи в лінії захисту в парі з Їндржихом Провітою. Продовжував грати в основі команди Плодр, лідерами нападу були Слоуп-Штапл, Ванік, Сильний та інші.
Наступних три сезони «Славія» була другою в чемпіонаті. Двічі перемагала «Спарта» і одного разу «Вікторія». «Славія» ж три роки поспіль була володарем Середньочеського кубку — 1926, 1927 і 1928 років. Сейферт грав у перших двох фінальних матчах проти «Краловських Виноградів» (10:0 у 1926 році)[14] і «Спарти» (1:0, що був перенесений на 1928 рік)[15], але в трьох фінальних поєдинках розіграшу 1928 року проти тієї ж «Спарти» не зіграв[15][16]. Новими лідерами команди стали воротар Франтішек Планічка і нападник Антонін Пуч. Партнерами і конкурентами Сейферта по лінії оборони клубу в ці роки були: Франтішек Гоєр, Франтішек Черницький, Ян Рейнхардт, Зденек Куммерманн.
В 1927 році «Славія», як срібний призер чемпіонату, стала учасником першого розіграшу Кубка Мітропи, престижного міжнародного турніру для провідних команд Центральної Європи. В чвертьфіналі клуб переміг угорський «Уйпешт» (4:0 і 2:2) і поступився в півфіналі австрійському «Рапіду» (2:2, 1:2)[17]. Сейферт грав в усіх чотирьох матчах в парі з Куммерманом[17]. Для визначення другого представника від Чехословаччини (першим став чемпіон країни «Вікторія») в Кубку Мітропи 1928 року був проведений кваліфікаційний матч між «Славією» і «Спартою». За рахунку 0:0 арбітр призначив пенальті на користь «Славії», але ніхто з нападників клубу не поспішав підходити до м'яча. Тренер команди Джон Мадден вигукнув: «Еміл, давай!», і Еміл реалізував одинадцятиметровий, що підбадьорило партнерів і вони здобули впевнену перемогу з рахунком 4:1[18][15]. В першому матчі Кубка Мітропи «Славія» з Сейфертом у складі програла віденській «Адмірі» 1:3[19]. В матчі-відповіді Еміл не грав, а його команда не спромоглась відігратись, зігравши внічию 3:3[20].
В сезоні 1928-29 років «Славія», після трирічної перерви, стала чемпіоном Чехословаччини. Сейферт вдруге став чемпіоном, хоча грав в тому сезоні не регулярно.
По завершенні сезону 1928-29 тренер Джон Мадден і керівництво «Славії» не запропонували Сейферту новий контракт, хоча й запрошували перейти на тренерську діяльність[18]. Але Еміл ще хотів грати і перейшов у клуб «Богеміанс». В новій команді він зіграв 6 матчів у чемпіонаті 1929-30[21].
Пізніше Сейферт повернувся до «Славії». Періодично грав за резервну команду і команду ветеранів. Влітку 1932 року «Славія» брала участь у Кубку Мітропи. 26 червня команда зіграла в Австрії проти «Адміри» (0:1), а вже за три дні 29 червня команда мала провести останній матч чемпіонату Чехословаччини сезону 1931/32 проти «Богеміанса», який уже нічого не вирішував з турнірної точки зору[22]. Клуб вирішив виставити на цю гру другий склад, залишивши з учасників віденського матчу лише захисника Фіалу. Серед резервістів, що грали в цьому матчі проти «Богеміанса», був і Сейферт, а сам матч завершився поразкою 0:3[22]. Близько трьох років пройшло з того часу, як Еміл востаннє грав за першу команду «Славії» в офіційному матчі. Після цієї гри ветерана вирішили залишити в основній команді і на літні товариські матчі[22]. У вересні Сейферт знову грає в офіційних матчах — проти «Тепліцера» (1:1) в чемпіонаті і проти «Чехія Прага VIII» в Середньочеському кубку в парі з Ладиславом Женишеком[22]. В кінці вересня Женишек отримав травму. Еміла знову повернули до складу і він понад два місяці був основним захисником клубу, граючи в парі з Яном Фіалою аж до грудня, коли повернувся до гри Женишек[22]. Зокрема, Сейферт виступав й у фіналі Середньочеського кубка 1932 проти «Спарти», що приніс «Славії» перемогу з рахунком 2:1[22]. Таким чином гравець додав до свого доробку ще два титули, адже «Славія» виграла не лише кубок, а й національний чемпіонат сезону 1932-33.
Всього в складі «Славії» зіграв 253 матчі[23].
У 1920 році Йозеф потрапив у заявку національної збірної, що брала участь у Олімпійських іграх 1920 у Антверпені[24]. В першому матчі турніру грала грала класична трійка півзахисників «Спарти» Коленатий-Пешек-Пернер. Але у чвертьфінальній грі проти Норвегії (4:0) замість Пернера вийшов Сейферт. У півфіналі проти збірної Франції (4:1) і у фіналі з Бельгією він також грав. Фінальну гру чехословацька команда не дограла, залишивши поле за рахунку 0:2 через упереджене суддівство. Останньою краплею стало вилучення Карела Стейнера на 38-й хвилині матчу за фол проти нападника бельгійців, після чого капітан збірної Чехословаччини Карел Пешек вивів свою команду з поля. У підсумку Чехословаччина була дискваліфікована і не отримала срібних медалей[24].
Після цього регулярно викликався у збірну до 1927 року. Був учасником футбольного турніру на Олімпійських іграх 1924 року у Парижі. Зіграв в захисті в парі з Антоніном Гоєром у першому матчі проти збірної Швейцарії, що завершився нічиєю 1:1[25]. В переграванні трохи видозмінений склад Чехословаччини без Сейферта несподівано поступився з рахунком 0:1. Останній матч зіграв в 1929 році, коли виступав за «Богеміанс». В товариському матчі дещо експериментальний склад Чехословаччини переміг Югославію (4:3), а сам Сейферт вийшов на заміну в другому таймі замість Ярослава Бургра
Протягом кар'єри в національній команді, яка тривала 10 років, провів у формі головної команди країни 18 матчів.
В сезоні 1933-34 став тренером рідного клубу «Вікторія» (Жижков), в складі якого також зіграв три матчі в тому сезоні[26]. Клуб переживав зміну поколінь і вилетів у другий дивізіон. З першої спроби повернутись в еліту команді не вдалось, але в 1936 році Сейферт таки вивів «Вікторію» у вищу лігу[27].
В 1939 році Сейферт почав розглядатися на роль тренера «Славії». Іншим претендентом вважався ще один знаменитий гравець клубу — Їржі Соботка. Вирішальним стало слово Джона Маддена, який підтримав кандидатуру Сейферта[27]. Рішення виявилось вірним — клуб чотири роки поспіль був чемпіоном Богемії (в воєнні роки Словаччина від'єдналась від Чехословаччини), а також три рази вигравав кубок. Сейферт дав повну свободу дій форвардам Йозефу Біцану і Властимілу Копецькому[27]. Ця пара дуже добре взаємодіяла між собою і створювала абсолютну більшість голів команди.
Після війни Сейферт перейшов на роботу з молоддю. Його повернення на посаду головного тренера «Славія» відбулось в 1952 році, коли клуб вперше в своїй історії вилетів у другий дивізіон. Сейферт одразу повернув команду в еліту[27]. Тоді ж в клуб повернувся Йозеф Біцан і Еміл сам добровільно запропонував йому роль граючого тренера, а сам повернувся до роботи з молоддю[27]. Опікувався в тій чи іншій ролі юнацьким футболом ще досить довго[27].
Помер 20 жовтня 1973 року на 74-му році життя. В 1974 році на честь футболіста і тренера був перейменований дитячий футбольний турнір, що почав носити назву «Меморіал Еміла Сейферта»[23].
№ | Розіграш | Стадія | Дата та місце проведення | Команда 1 | Рахунок | Команда 2 | Голи |
---|---|---|---|---|---|---|---|
1 | 1927 | 1/4 | 21.08.1927, Прага | Славія (Прага) | 4:0 | Уйпешт (Будапешт) | |
2 | 1927 | 1/4 | 28.08.1927, Будапешт | Уйпешт (Будапешт) | 2:2 | Славія (Прага) | |
3 | 1927 | 1/2 | 28.09.1927, Прага | Славія (Прага) | 2:2 | Рапід (Відень) | |
4 | 1927 | 1/2 | 2.10.1927, Відень | Рапід (Відень) | 2:1 | Славія (Прага) | |
5 | 1927 | 1/4 | 15.08.1928, Відень | Адміра (Відень) | 3:1 | Славія (Прага) | |
Всього у кубку Мітропи | 5 | 0 |
Це незавершена стаття про футболіста. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |