Замана Володимир Михайлович

Володимир Михайлович Замана
Володимир Михайлович Замана
Володимир Михайлович Замана
Уповноважений по контролю за діяльністю Міністерства оборони України
22 лютого 2014 — 27 лютого 2014
ПрезидентЯнукович Віктор Федорович
ПопередникПавло Лебедєв як міністр оборони України
НаступникІгор Тенюх як міністр оборони України
Начальник Генерального штабу — Головнокомандувач Збройних Сил України
18 лютого 2012 — 19 лютого 2014
ПопередникПедченко Григорій Миколайович
НаступникІльїн Юрій Іванович
Народився3 грудня 1959(1959-12-03) (65 років)
с. Омбиш Борзнянського району Чернігівської області
ГромадянствоУкраїна Україна
Alma materХарківське гвардійське вище танкове командне училище
Звання Генерал-полковник
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
 Медаль «За бездоганну службу» ІІІ ступеня

Замана Володимир Михайлович (нар. 3 грудня 1959, с. Омбиш Борзнянського району Чернігівської області) — український військовий діяч, колишній начальник Генерального штабу — Головнокомандувач Збройних Сил України (18 лютого 2012 — 19 лютого 2014). З 19 лютого 2014 заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони, а з 22 лютого 2014 — Уповноважений Верховної Ради України по контролю діяльності Міністерства оборони України. Генерал-полковник.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився у селянській родині.

Закінчив Харківське гвардійське вище танкове командне училище ім. Верховної Ради Української РСР (1982), військову академію бронетанкових військ ім. Р. Малиновського (1993), Національну академію оборони України (2004).

Проходив службу в Групі радянських військ у Німеччині та у військах Туркестанського військового округу — командир танкового взводу, командир танкової роти, начальник штабу — заступник командира танкового батальйону, командир танкового батальйону.

Після закінчення Військової академії продовжував службу в Одеському військовому окрузі та у Північному оперативному командуванні на посадах начальника штабу — заступника командира танкового полку, командира танкового полку, командира танкової бригади, начальника навчального центру підготовки молодших спеціалістів танкових військ.

З 2004 р., після закінчення Національної академії оборони України — заступник командувача корпусу, з липня 2005 по травень 2007 р. — командир 6 гвардійського армійського корпусу Сухопутних військ Збройних сил України.

З 2007 р. — начальник Територіального управління Західного оперативного командування, з 2009 р. — заступник командувача Сухопутних військ Збройних сил України з бойової підготовки — начальник управління бойової підготовки.

4 грудня 2006 року присвоєно військове звання генерал-лейтенанта[1].

24 серпня 2012 року присвоєно військове звання генерал-полковника[2].

Начальник Генерального штабу — Головнокомандувач Збройних сил України з 18 лютого 2012[3] по 19 лютого 2014.

18 лютого 2014 року під час Революції гідності, отримавши від тогочасного керівництва держави наказ застосувати силу до мітингувальників на Майдані незалежності, відмовився виконувати злочинний наказ і подав рапорт про звільнення з посади Начальника Генерального штабу — Головнокомандувача збройних сил України, чим виграв час для учасників протестів, які змогли перегрупуватися та отримати необхідне підкріплення.

22 лютого — 27 лютого 2014 року — призначений Верховною Радою України уповноваженим по контролю за діяльністю Міністерства оборони України[4].

Затриманий 25 лютого 2019 року військовою прокуратурою спільно з СБУ за звинуваченням у державній зраді[5], при чому під час обшуків у нього були вилучені таємні документи, датовані лютим 2014 року[6]. Йому інкримінують попередню змову з колишнім президентом України Віктором Януковичем у діяннях «на шкоду обороноздатності, суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, державній, безпеці України»[7], зокрема, підписання директив на скорочення дозвіл чисельності Збройних сил України до 168 тисяч осіб, з яких військовослужбовців 125 тисяч 482 осіб, розформування 70 військових частин бойового і оперативного забезпечення, навчальних центрів і центрів з комплектації, перепідпорядкування 6 армійського корпусу в управління оперативного командування «Південь» та 13 армійського корпусу — в управління оперативного командування «Північ», дозвіл на утилізацію 588 одиниць складових до зенітно-ракетних комплексів, скорочення понад 14 тисяч військовослужбовців у 2013 році, розформування частин розвідки, радіоелектронної боротьби, зв'язку, скорочення штату військових комісаріатів та ліквідація паперового обліку військових запасу у зв'язку із введенням електронного, через що навесні 2014 року не було ані паперового, ані електронного обліку військових[8]. Також, за інформацією головного військового прокурора Анатолія Матіоса, Володимир Замана не склав присягу на вірність України, оскільки вона в його особовій справі відсутня, а натомість є лише присяга, датована часом, коли він був вже генерал-полковником. На одному з аркушів особової справи зазначено, що присягу склав 20 червня 1993 року, але встановлено, що 23 червня 1993 року він отримав диплом про закінчення Академії Генерального штабу Московії у Москві і тільки 28 червня прибув до Одеси, де був призначений на посаду.[9]

24 травня 2019 року Апеляційний суд Києва задовольнив скаргу адвокатів і таким чином, суд скасував рішення Печерського райсуду Києва, згідно з яким Замана повинен був утримуватися під вартою до 17 червня включно. Генерал-полковника відпустили під особисте зобов'язання в залі засідань[10].

Кандидат у народні депутати від партії «Сила і честь» на парламентських виборах 2019 року, № 5 у списку[11].

26 червня 2020 року, прес-центром Закладу Генерального прокурора повідомлено, що за процесуального керівництва прокурорів Закладу Генерального прокурора повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри колишньому начальникові Генерального штабу Збройних Сил України у вчиненні державної зради (ч. 1 ст. 111 КК України). Досудове розслідування у кримінальному провадженні здійснюють слідчі Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань[12]

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • Орден «За заслуги» III ст. (3 грудня 2010) — за вагомий особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, зразкове виконання військового обов'язку, високий професіоналізм та з нагоди 19-ї річниці Збройних Сил України[13]
  • Медаль «За бездоганну службу» III ст. (4 грудня 1996) — за бездоганну службу, досягнення високих показників у бойовій підготовці та професійній майстерності[14]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Указ Президента України № 1029/2006 від 4 грудня 2006 року «Про присвоєння військових звань»
  2. ↑ Указ Президента України № 507/2012 від 24 серпня 2012 року «Про присвоєння військових звань»
  3. ↑ Указ Президента України № 128/2012 від 18 лютого 2012 року «Про призначення В.Замани начальником Генерального штабу — Головнокомандувачем Збройних сил України». Архів оригіналу за 27 січня 2014. Процитовано 18 лютого 2012.
  4. ↑ Міноборони буде керувати Володимир Замана. Архів оригіналу за 27 лютого 2014. Процитовано 22 лютого 2014.
  5. ↑ Підозрюють у держзраді: затримано екс-очільника Генштабу Заману [Архівовано 25 лютого 2019 у Wayback Machine.]
    Затримання екс-начальника Генштабу ЗСУ Володимира Заману: брифінг Анатолія Матіоса [Архівовано 5 вересня 2019 у Wayback Machine.]
    Зрадник чи цап-відбувайло: чому затримали колишнього керівника Генштабу Заману [Архівовано 2 березня 2019 у Wayback Machine.]
  6. ↑ У екс-керівника Генштабу ЗСУ вилучили таємні документи - Матіос. Прямий. 25 лютого 2019. Архів оригіналу за 30 квітня 2019. Процитовано 29 квітня 2019.
  7. ↑ Замана був у змові з Януковичем, - ГПУ. Еспресо. 25 лютого 2019. Архів оригіналу за 30 квітня 2019. Процитовано 29 квітня 2019.
  8. ↑ Утилізував ракетні комплекси та розформував розвідку: у чому звинувачують екс-главу Генштабу Заману. Прямий. 25 лютого 2019. Архів оригіналу за 30 квітня 2019. Процитовано 29 квітня 2019.
  9. ↑ Екс-голова Генштабу Замана не приймав присягу, - Матіос. Еспресо. 25 лютого 2019. Архів оригіналу за 30 квітня 2019. Процитовано 29 квітня 2019.
  10. ↑ Апелляционный суд освободил экс-главу Генштаба ВСУ Заману из-под стражи. https://lb.ua/. Лівий берег. 24 травня 2019. Архів оригіналу за 24 травня 2019. Процитовано 24 травня 2019.(рос.)
  11. ↑ Центральна виборча комісія. Архів оригіналу за 7 травня 2020. Процитовано 25 червня 2019.
  12. ↑ Колишньому начальнику Генштабу ЗСУ повідомлено про підозру у держзраді. 26.06.2020. Архів оригіналу за 28 червня 2020. Процитовано 26 червня 2020.
  13. ↑ Указ Президента України № 1064/2010 від 3 грудня 2010 року «Про відзначення державними нагородами України військовослужбовців і працівників Збройних Сил України». Архів оригіналу за 11 липня 2019. Процитовано 18 лютого 2012.
  14. ↑ Указ Президента України № 1158/96 від 4 грудня 1996 року «Про нагородження відзнакою Президента України — медаллю „За бездоганну службу“». Архів оригіналу за 11 липня 2019. Процитовано 18 лютого 2012.

Джерела

[ред. | ред. код]
Військові посади
Попередник:
Григорій Педченко 		Начальник Генерального штабу
18 лютого 2012 — 19 лютого 2014 		Наступник:
Юрій Ільїн
Попередник:
Юрій Борискін 		Командувач
6-го армійського корпусу
2005 — 2007 		Наступник:
Сергій Бессараб