Збислава Святополківна | |
---|---|
Народилася | не раніше 1085 і не пізніше 1090 |
Померла | 1114 |
Знання мов | давньоруська |
Рід | Рюриковичі |
Батько | Святополк II Ізяславич |
Мати | NN[d][1] |
У шлюбі з | Болеслав III Кривоустий |
Діти | Владислав II Вигнанець |
Збислава Святополківна (1085—1090 — 1112—1114) — давньоруська княжна з династії Рюриковичів, дочка великого князя київського Святополка Ізяславича, правнучка великого князя київського Ярослава Мудрого. Дружина польського князя Болеслава III Кривоустого, котрий був онуком Доброніги-Марії, дочки великого князя київського Володимира Святославича.
Матір Збислави була представницею чеської династії Пржемисловичів[2], що вийшла заміж за Святополка Ізяславича. Збислава згадується в Повісті врем'яних літ, де записано, що Збислава була відправлена в 1102 році до Польщі на весілля з Болеславом III Кривоустим. Останній вів міжусобну боротьбу зі своїм зведеним братом Збігнєвом[3] і хотів мати за союзників київських і угорських князів. Весілля зі Збиславою відбулося взимку 1102—1103 років. У зазначеного подружжя було троє дітей: майбутній польський князь Владислав II Вигнанець, що народився в 1105 році; син Станіслав (*1108 р.), який помер у юнацькому віці; дочка на ім'я Юдіф-Марія (*1111 р.), майбутня дружина муромського князя Всеволода Давидовича[4].
Дата смерті Збислави не до кінця відома. Деякі джерела вказують на період 1109—1112 років. У сучасних джерелах вважається, що вона могла прожити до 1114 року, після чого Болеслав III одружився з Соломією фон Берг-Шельклінген.
Серед нащадків Збислави Святополківни — королева Кастилії й Леону, імператриця всієї Іспанії Рихеза Сілезька; королева Арагону Санча Кастильська[ru]; королева Угорщини та імператриця Священної Римської імперії Констанція Арагонська; королі Англії: Едуард I Довгоногий, Едуард II Карнарвонський, знамениті королі-герої шекспірівських п'єс — Едуард III, Генріх IV і Генріх V; класик англійської літератури лорд Джордж Ноель Гордон Байрон тощо[5].
Збиславу Святополківну зобразили на марковому аркуші 2016 року «Київські князівни на престолах Європи».