Збіґнєв Олешніцький

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Олесницький.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Збіґнєв Олешніцький.
Збіґнєв Олешніцький
пол. Zbigniew Oleśnicki
Герб
Герб
Куявсько-поморський єпископ
1473 — 1481
Церква: римо-католицька
Попередник: Якуб з Сенна
Наступник: Анджей Опоровський
Архієпископ Ґнєзненський
Примас Польщі
1481 — 1493
Попередник: Якуб з Сенна
Наступник: Фридерик Ягеллончик
 
Діяльність: політик, католицький священник, католицький єпископ
Народження: 1430[1]
Смерть: 2 лютого 1493[1]
Лович, Республіка Польща
Похований: Базиліка Небовзяття Пресвятої Діви Марії (Гнєзно)
Династія: Олешніцькі гербу Дембно
Батько: Ян Ґловач-Олешніцький
Посада: канонік познанський, ґнєзненський, краківський і сандомирський, єпископ куявсько-поморський, архієпископ Ґнєзненський і примас Польщі; підканцлер коронний

CMNS: Збіґнєв Олешніцький у Вікісховищі

Збіґнєв Олешніцький гербу Дембно (нар. бл. 1430 — пом. 2 лютого 1493, Лович) — польський римо-католицький і державний діяч, єпископ куявсько-поморський (1473–1481), архієпископ Ґнєзненський і примас Польщі (1481–1493); підканцлер коронний (1472–1476).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився близько 1430 року в родині Яна званого Ґловачем Олешніцького, брата кардинала Збіґнєва Олешніцького; маршалка великого, каштеляна і воєводи сандомирського; і Анни з Тенчинських[2].

1454 року розпочав навчання в Краківському університеті, отримав ступені бакалавра (1458) і магістра мистецтв (1460)[3].

Політична кар'єра

[ред. | ред. код]

1451 року розпочав працювати у королівській канцелярії, був писарем (1451–1469), секретарем (1470–1472), секретарем великим (1472)[4], а восени 1472 року став підканцлером коронним (1472–1476)[5].

2 лютого 1478 року король надав Збіґнєву Олешніцькому доказ необмеженої довіри, призначивши його великорадцею Королівської Пруссії з широкими повноваженнями[6]. Під час «війни священників» (1478–1479), разом з іншими командирами керував військовими діями у Королівській Пруссії. Також, представляв короля Казимира Ягеллончика 1478 року під час переговорів з великим магістром Тевтонського ордену Мартіном Трухзесом фон Ветцгаузеном і вармінським єпископом Ніколаусом фон Тюнгеном[2].

Церковна кар'єра

[ред. | ред. код]
Надгробок архієпископа Збіґнєва Олешніцького у катедрі Ґнєзненській

1453 року Збіґнєв Олешніцький став плебаном у Пйотркуві, 1460 року став каноніком, перед 1471 роком схоластиком і врешті 1473 року настоятелем собору в Кракові. Був також із 1471 року каноніком влоцлавським, сандомирським і ґнєзненським[2]. 1473 року він став куявсько-поморським єпископом[7].

Після смерті Якуба з Сенна 1481 року Збіґнєв Олешніцький став архієпископом Ґнєзненським і примасом Польщі[8]. Він кілька разів скликав провінційні синоди, на яких вирішувалися питання зміцнення дисципліни духовенства і внесків на військові виправи короля[2]. Збіґнєв Олешніцький відомий своїм літературним меценатством і захисником ранньої гуманістичної культури[9].

Під час відсутності короля Казимира Ягеллончика в короні примас був його заступником у державних справах. Наприкінці правління короля їхні відносини погіршилися, ймовірно, через суперництво Збіґнєва Олешніцького з краківським єпископом, королевичем Фридериком Ягеллончиком.

Після смерті Казимира Ягеллончика примас активно підтримував кандидатуру мазовецького князя Януша II на королівський трон. Після обрання Яна Ольбрахта королем, Збіґнєв Олешніцький швидко з ним помирився та коронував його 1492 року у Вавельській катедрі[2].

По дорозі з Кракова до Ґнєзно Олешніцький затримався у Ловичі, де помер 2 лютого 1493 року[10]. Тіло поховали 28 лютого на порозі пресбітерія Ґнєзненської катедри[11]. Гробницю примаса створив скульптор Віт Ствош з червоного угорського мармуру[12].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Internetowy Polski Słownik Biograficzny
  2. ↑ а б в г д Zbigniew Oleśnicki. Prymas Polski. Архів оригіналу за 22 жовтня 2021. Процитовано 15 червня 2022.
  3. ↑ Jan Korytkowski, Zbigniew Oleśnicki: arcybiskup gnieźnieński i prymas Polski, Poznań, 1887, s. 236.
  4. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 145.
  5. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 107.
  6. ↑ Jan Korytkowski, Zbigniew Oleśnicki: arcybiskup gnieźnieński i prymas Polski, Poznań, 1887, s. 243.
  7. ↑ Jan Korytkowski, Zbigniew Oleśnicki: arcybiskup gnieźnieński i prymas Polski, Poznań, 1887, s. 240.
  8. ↑ Jan Korytkowski, Zbigniew Oleśnicki: arcybiskup gnieźnieński i prymas Polski, Poznań, 1887, ss. 246—248.
  9. ↑ Jakub Niedźwiedź, Panegiryk Do Jakuba z Sienna a początki poezji humanistycznej w Krakowie w XV wieku [w:] TERMINUS, t. 15 (2013), z. 4 (29), s. 487.
  10. ↑ Jan Korytkowski, Zbigniew Oleśnicki: arcybiskup gnieźnieński i prymas Polski, Poznań, 1887, s. 301.
  11. ↑ Jan Korytkowski, Zbigniew Oleśnicki: arcybiskup gnieźnieński i prymas Polski, Poznań, 1887, s. 303.
  12. ↑ Jan Korytkowski, Zbigniew Oleśnicki: arcybiskup gnieźnieński i prymas Polski, Poznań, 1887, s. 305.

Література

[ред. | ред. код]
  • Irena Sułkowska-Kurasiowa, Oleśnicki Zbigniew, [w:] PSB, t. 23, Wrocław, 1978, s. 784—785.
  • Jan Korytkowski, Zbigniew Oleśnicki: arcybiskup gnieźnieński i prymas Polski, Poznań, 1887.
  • Marceli Kosman, Między ołtarzem a tronem: poczet prymasów Polski. Poznań: Oficyna Wydawnicza G & P, 2000. ISBN 83-7272-017-7.

Посилання

[ред. | ред. код]