Давня назва клану О Келлахайн (ірл. — Ó Ceallacháin) означає «онуки (нащадки) Келлахана» (ірл. — Ceallachán) — одного з королів давнього ірландського королівства Манстер (Муму), що належав до клану Еогнахта (ірл. — Eóganachta) і правив у 935–954 роках. Давнє ірландське ім'я Келлах (ірл. — Cellach) перекладається як «яскравоголовий». У королівстві Манстер основною септою клану О'Каллаган була септа лордів Кінел Аода (ірл. — Cineál Aodha), що володіли землями в південному Корку. Ці землі знаходились на захід від земель Маллоу (ірл. — Mallow) вздовж долини річки Чорної Вода (англ. — Blackwater, ірл. — Uisce Dubh). У XVII столітті під час громадянської війни на Британських островах, під час походу Кромвеля в Ірландію і жорстокого подавлення ірландського повстання у клану О'Каллаган відібрали землю і вигнали з прабатьківщини. У клану загалом відібрали 24 000 акрів землі (97 км²). Клан переселився в землі Східної Клер. У 1994 році Дон Хуан О'Каллаган Тортоса був визнаний генеалогічним Управлінням кланів Ірландії нащадком по чоловічій лінії вождів клану О'Каллаган.
Землі клану О'Каллаган біля Маллоу, конфісковані в власника Доноу О'Каллаган (ірл. — Donough O'Callaghan) після поразки ірландського повстання у 1641 році, потрапили в руки родини Лонгфільд (англ. — Longfield) або Лонгвіль (англ. — Longueville), яка побудувала на цій землі замок з 20 кімнатами. За іронією долі 500 акрів (2 км²) цієї давньої землі клану О'Каллаган повернулися у власність клану, коли у ХХ столітті Лонгвіль-хаус був куплений нащадком Доноу О'Каллагана. Тепер це розкішний готель, що належить Вільяму О'Каллагану.
До клану О'Каллаган також належали віконти та барони Лісмор (ірл. — Lismore). Віконти Лісмор з Шанбаллі (ірл. — Lismore Shanbally) мали титул пера Ірландії. Цей титул був створений у 1806 році для Корнеліуса О'Каллагана (ірл. — Cornelius O'Callaghan) — ІІ барона Лісмора, лорда-лейтенанта графства Тіпперері. У 1838 році барон Лісмор збудував замок Шанбаллі в графстві Тіпперері. Звання пера Об'єднаного Королівства автоматично забезпечувало йому та його нащадкам місце в палаті лордів Великої Британії. Другий віконт був також лордом-лейтенантом графства Тіпперері. Ці титули і звання зникли разом зі смертю останнього барона Лісмор у 1898 року.
Інші септи клану О'Келлахайн жили в графствах Міт, Арма, Лаут, Монаган. Вони носили перекручені на англійський лад прізвища Каллаган (ірл. — Callaghan), Келаган (ірл. — Kelaghan), Кілаган (ірл. — Keelaghan), Келахан (ірл. — Kealahan) та їм подібні. У графстві Міт, де людей з клану О'Каллаган було особливо багато, вони жили в приходах Келлс, Трім, Ахбой. Це люди з прізвищами Каллахан (ірл. — Callahan), Каллаган (ірл. — Callaghan) та О'Каллаган (ірл. — O'Callaghan). У графстві Західний Міт люди клану носили прізвища Келлаган (ірл. — Kellaghan) та Келлекган (ірл. — Kelleghan). У графстві Монаган це були люди з прізвищем Кілан (ірл. — Keelan).
Клан О'Каллаган згадується в «Літописі Чотирьох Майстрів» як лорди Ві Бресайл (ірл. — Uí Breasail), що панували на південних берегах озера Лох-Ней. Серед них були пріори та церковні наставники графства Арма у ХІ столітті.
Wells, John C. (2008), Longman Pronunciation Dictionary (3rd ed.), Longman, p. 557, ISBN 9781405881180
Longueville House
Edward McLysaght: Irish Families, Their Names, Arms and Origins
Annála Rioghachta Éireann: Annals of the Kingdom of Ireland
Bugge, Alexander (ed. and tr.), Caithreim Cellachain Caisil: The Victorious Career of Cellachan of Cashel Christiania: J. Chr. Gundersens Bogtrykkeri. 1905.
Curley, Walter J.P., Vanishing Kingdoms: The Irish Chiefs and their Families. Dublin: Lilliput Press. 2004.