Крістіан Жамбе | ||||
---|---|---|---|---|
фр. Christian Jambet | ||||
Народження | 23 квітня 1949[1][2][3] (75 років) Алжир, Франція | |||
Громадянство (підданство) | Франція | |||
Знання мов | ||||
Викладав | Практична школа вищих досліджень | |||
Член | Французька академія | |||
Вчителі | Henry Corbind | |||
Посада | seat 6 of the Académie françaised | |||
У шлюбі з | Souad Ayadad[5] | |||
Діти | ||||
Нагороди | ||||
| ||||
Крістіан Жамбе у Вікісховищі | ||||
Крістіан Жамбе (фр. Christian Jambet ; 23 квітня 1949, Алжир) — французький філософ, член Французької академії з 2024 року.
Народився в сім'ї алжирських французів, у 1960-ті роки переїхав до Парижа. Якийсь час захоплювався ідеями маоїзму, брав участь у студентських протестах 1968 року, закинувши іспити у Вищій нормальній школі. У 1969 році здійснив поїздку до Китаю, зустрівся з Чжоу Еньлаєм. У 1973 році відійшов від лівих переконань під враженням від книги Солженіцина «Архіпелаг ГУЛАГ». У 1976 році опублікував разом з Гі Лардро[fr] книгу L'ange, зміст якої становлять міркування про істину в політиці. Разом з Андре Глюксманном, Філіппом Немо і Бернаром-Анрі Леві увійшов до числа «нових філософів», які мали на меті переосмислити спадщину руху 1968[6].
На початку 1970-х років зайнявся сходознавством, став учнем і послідовником іраніста Анрі Корбена у вивченні мови, культури та філософії Ірану, а також панівного в цій країні напряму шиїтів в ісламі. У 2011 році опублікував дослідження Qu'est-ce que la philosophie islamique ? («Що таке ісламська філософія?»), 2021 року — Le philosophe et son guide: Mullâ Sadra et la religion philosophique («Філософ та його провідник: Мулла Садра та філософська релігія»)[7].
Очолював у Практичній школі вищих досліджень кафедру філософії в ісламі[8]. Читає курс про іслам у паризькій Вищій школі комерції та про ісламську філософію в Інституті іраністики університету Париж III Нова Сорбонна. Володіє англійською, німецькою, арабською, перською, латинською та давньогрецькою мовами[9].
8 лютого 2024 року обраний до Французької академії у третьому турі, отримавши 13 голосів із 25. Зайняв крісло № 6, що залишалося вакантним після смерті Марка Фюмаролі[10].