Крістіан Жамбе

Крістіан Жамбе
фр. Christian Jambet Редагувати інформацію у Вікіданих
 Редагувати інформацію у Вікіданих
Народження23 квітня 1949(1949-04-23)[1][2][3] (75 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Алжир, Франція Редагувати інформацію у Вікіданих
Громадянство (підданство) Франція Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мов
  • французька[1][4] Редагувати інформацію у Вікіданих
    • ВикладавПрактична школа вищих досліджень Редагувати інформацію у Вікіданих
    ЧленФранцузька академія Редагувати інформацію у Вікіданих
    ВчителіHenry Corbind Редагувати інформацію у Вікіданих
    Посадаseat 6 of the Académie françaised Редагувати інформацію у Вікіданих
    У шлюбі зSouad Ayadad[5] Редагувати інформацію у Вікіданих
    Діти
  • Pauline Jambetd Редагувати інформацію у Вікіданих
    • Нагороди
    CMNS: Крістіан Жамбе у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

    Крістіан Жамбе (фр. Christian Jambet ; 23 квітня 1949, Алжир) — французький філософ, член Французької академії з 2024 року.

    Біографія

    [ред. | ред. код]

    Народився в сім'ї алжирських французів, у 1960-ті роки переїхав до Парижа. Якийсь час захоплювався ідеями маоїзму, брав участь у студентських протестах 1968 року, закинувши іспити у Вищій нормальній школі. У 1969 році здійснив поїздку до Китаю, зустрівся з Чжоу Еньлаєм. У 1973 році відійшов від лівих переконань під враженням від книги Солженіцина «Архіпелаг ГУЛАГ». У 1976 році опублікував разом з Гі Лардро[fr] книгу L'ange, зміст якої становлять міркування про істину в політиці. Разом з Андре Глюксманном, Філіппом Немо і Бернаром-Анрі Леві увійшов до числа «нових філософів», які мали на меті переосмислити спадщину руху 1968[6].

    На початку 1970-х років зайнявся сходознавством, став учнем і послідовником іраніста Анрі Корбена у вивченні мови, культури та філософії Ірану, а також панівного в цій країні напряму шиїтів в ісламі. У 2011 році опублікував дослідження Qu'est-ce que la philosophie islamique ? («Що таке ісламська філософія?»), 2021 року — Le philosophe et son guide: Mullâ Sadra et la religion philosophique («Філософ та його провідник: Мулла Садра та філософська релігія»)[7].

    Очолював у Практичній школі вищих досліджень кафедру філософії в ісламі[8]. Читає курс про іслам у паризькій Вищій школі комерції та про ісламську філософію в Інституті іраністики університету Париж III Нова Сорбонна. Володіє англійською, німецькою, арабською, перською, латинською та давньогрецькою мовами[9].

    8 лютого 2024 року обраний до Французької академії у третьому турі, отримавши 13 голосів із 25. Зайняв крісло № 6, що залишалося вакантним після смерті Марка Фюмаролі[10].

    Вибрані праці

    [ред. | ред. код]
    • Apologie de Platon, Essais de metaphysique, Paris, Grasset, 1976, coll. «Théoriciens», 249 p.
    • Avec Guy Lardreau, Ontologie de la révolution :
      • I. L'ange. Pour une cynégétique du semblant , Paris, Grasset, 1976, coll. «Figures».
      • ІІ. Le Monde. Réponse à la question Qu'est-ce que les droits de l'homme ? " , Paris, Grasset, 1978, coll. «Figures», 281 p.
    • La Logique des Orientaux. Henry Corbin et la science des formas , Париж, Le Seuil, coll. «L'Ordre philosophique», 315 p.
    • La Grande résurrection d'Alamût. Les formas de la liberté dans le shî'isme ismaélien , Verdier, Lagrasse, 1990. 418 p.
    • L'Acte d'être. La philosophie de la révélation chez Moll Sadrâ , Paris, Fayard, 2002, coll. «L'Espace intérieur», 447 p.
    • Le Caché et l'apparent, coll. «Mythes et religions», Paris, L'Herne, 2003, 206 p.
    • Avec Mohammad Ali Amir-Moezzi : Qu'est-ce que le shî'isme ? , Paris, Fayard, 2004, 386 p.
    • Avec Jean Bollack та Abdelwahab Meddeb : La Conférence de Ratisbonne, enjeux et controverses, Paris, Bayard, 2007, 115 p.
    • Mort et résurrection en islam, L'au-delà selon Mull Sadrâ, Paris, Albin Michel, 2008, coll. «Spiritualités».
    • Qu'est-ce que la philosophie islamique ? , Париж, Gallimard, 2011, coll. «Folio Essais».
    • Le Gouvernement divin. Islam et conception politique du monde , Paris, CNRS editions, 2016 ISBN 978-2271069962 .
    • La Fin de toute chose. Suivi de l' Épître du rassemblement de Mull Sadrâ, Paris, Albin Michel, 2017, 315 p.
    • Le philosophe et son guide, Paris, Gallimard, coll. «NRF Essais», 2021, 400 p.

    Примітки

    [ред. | ред. код]
    1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    2. ↑ AlKindi
    3. ↑ Babelio — 2007.
    4. ↑ CONOR.Sl
    5. ↑ http://www.huffpostmaghreb.com/maati-kabbal/souad-ayada-itineraire-dune-philosophe-devenue-presidente_b_18644386.html
    6. ↑ Mohammed Aïssaoui (8 лютого 2024). Le philosophe Christian Jambet élu à l'Académie française. Le Figaro (фр.). Архів оригіналу за 13 лютого 2024. Процитовано 14 лютого 2024. 
    7. ↑ AFP (8 лютого 2024). Qui est Christian Jambet, le nouvel élu à l’Académie française ?. SudOuest.fr (фр.). Архів оригіналу за 15 лютого 2024. Процитовано 15 лютого 2024. 
    8. ↑ Élodie Maurot (9 лютого 2024). Christian Jambet, philosophe de l’islam, élu à l’Académie française. La Croix (фр.). Архів оригіналу за 17 лютого 2024. Процитовано 17 лютого 2024. 
    9. ↑ Pierre Dumayet (1996). Christian Jambet. Verdier (фр.). Архів оригіналу за 15 лютого 2024. Процитовано 15 лютого 2024. 
    10. ↑ Election de Christian Jambet, philosophe spécialiste de l’islam, à l’Académie française. Le Monde (фр.). 9 лютого 2024. Архів оригіналу за 14 лютого 2024. Процитовано 14 лютого 2024. 

    Посилання

    [ред. | ред. код]